Рішення № 119203838, 10.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2024 рокуСправа №160/7643/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Ніколайчук С.В.

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

25 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.01.2024 року №045750024245 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , згідно зі ст. 26 Закону України №Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.10.2007 по 06.11.2013, запис про який міститься в трудовій книжці від 20.02.1980 року серії НОМЕР_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно із ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 20.08.2023 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки відповідач без зазначення жодної підстави та нормативного обґрунтування до страхового стажу включив період роботи з 24.10.2007 року по 06.11.2013 року в Акціонерному товаристві «Норільський гірничо-металургійний комбінат «Норніккель» (російська федерація).

На думку позивача, положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Відмова у призначенні пенсії порушує право позивача на гарантоване державою пенсійне забезпечення за наявності відповідного віку та страхового стажу. Позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 01 квітня 2024 року суд відкрив провадження у адміністративній справі та справу № 160/7643/24 та призначив до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

16.04.2024 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов письмовий відзив на позов, в якому він не визнає позовні вимоги в повному обсязі з таких підстав. Відповідач зазначає, що позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.01.2024 року № 045750024245 позивачу повідомлено про відмову в призначенні пенсії за віком.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 по справі № 160/24933/23 позивачу до страхового стажу зараховано всі періоди роботи, згідно наданих документів. Згідно із змісту вказаного рішення, страховий стаж визначений в ст. 26 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 30 років.

Відповідно до пункту 3-1 прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, становить: страховий стаж - 25 років 3 місяців 23 дні; стаж для визначення права - 25 років 8 місяців 13 днів. Вік заявника 60 років 4 дні.

Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю страхового стажу необхідної тривалості, згідно із поданих заявником документів.

Представник позивача подав відповідь на відзив, де зазначив, що будь-яких законних передумов не зараховувати позивачу період його роботи в російській федерації з 24.10.2007 року по 06.11.2013 року у відповідача не було.

Таким чином, зарахування до страхового стажу позивача період його роботи з 24.10.2007 по 06.11.2013 (6 років 0 місяців 14 днів), свідчитиме про наявність у нього більш ніж 30 років страхового стажу, що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.

З огляду на викладене, з метою захисту порушеного права, позивач вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити пенсію починаючи з 20.08.2023 року, тобто з дня, наступного за днем досягнення позивачем пенсійного віку, зарахувавши до його страхового стажу період його роботи з 24.10.2007 по 06.11.2013 року.

Ухвалою від 01 квітня 2024 року суд відкрив провадження у справі № 160/7643/24 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 .

Позивач 23.09.2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №045750024245 від 31.08.2023 року відмовлено позивачу в призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю страхового стажу 30 років. Вказано, що до страхового стажу за трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 20.02.1980 не зараховано періоди:

- з 06.01.1984 по 04.12.1987, оскільки дата звільнення відрізняється від дати видачі наказу про звільнення (04.12.1987 - 17.08.1988);

- з 01.07.1988 по 10.01.1990, 24.06.1996 по 01.06.1998, оскільки неможливо ідентифікувати відтиск печатки при звільненні;

- з 02.06.1998 по 31.10.2000, оскільки наявне виправлення в даті звільнення;

- з 06.11.2000 по 02.04.2001 зараховано частково з 01.02.2001 по 31.03.2001, оскільки відсутня інформація про трудові відносини в Реєстрі застрахованих осіб Індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року у справі №160/24933/23 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №045750024245 від 31.08.2023 щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_2 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці від 20.02.1980 серії НОМЕР_2 : з 06.01.1984 по 04.12.1987; з 01.07.1988 по 10.01.1990, з 24.06.1996 по 01.06.1998; з 02.06.1998 по 31.10.2000, з 06.11.2000 по 02.04.2001. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 23.08.2023 року, з урахуванням висновків суду.

Після набрання рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року законної сили ОСОБА_1 подав його до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для виконання (вх.№7598/Л-0400-24 від 13.02.2024 року).

Листом від 12.03.2024 року №15205-7598/Л-01/8-0400/24 відповідач повідомив, що на виконання зазначеного судового рішення до страхового стажу зараховано зазначені вище періоди роботи. Страховий стаж складає 25 років 8 місяців 13 днів (зарахований по 31.08.2008). Враховуючи зазначене, відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного трудового стажу (рішення про відмову від 26.01.2024 №045750024245).

Відповідно до рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.01.2024 року № 045750024245 вбачається, що необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 30 років.

Відповідно до пункту 3-1 прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить страховий страж - 25 років 3 місяців 23 дні; стаж для визначення права - 25 років 8 місяців 13 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за наданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди.

Не погоджуючись з прийнятим рішення від 26.01.2024 №045750024245 про відмову у призначенні пенсії, не зарахування до загального трудового стажу періоди період його роботи з 24.10.2007 по 06.11.2013 року в Акціонерному товаристві «Норільський гірничо-металургійний комбінат «Норніккель» (російська федерація), останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, доводам відповідача, викладеним в відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Відповідно до частини 2статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Положенням статті 1 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Статтею 2 Закону № 1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За статтею 34 Закону 1788-ХІІ соціальні пенсії призначаються та виплачуються за весь час інвалідності, встановленої органами медико соціальної експертизи.

За Преамбулою Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону, на Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 30 Закону № 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Згідно із ст. 34 цього Закону, пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих осіб з інвалідністю провадиться тільки за їх заявою.

Статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу, що визначений вказаною статтею.

Відповідно до ст. 32 вказаного Закону особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років.

Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.

Частиною першою статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із частиною другою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи видно, що відповідач на виконання рішення суду від 19 грудня 2023 року у справі №160/24933/23 зарахував періоди роботи позивача по 31.08.2008.

З копії трудової книжки НОМЕР_2 позивача слідує, що останній працював з 24.10.2007 по 06.11.2013 року в Акціонерному товаристві «Норільський гірничо-металургійний комбінат «Норніккель» (російська федерація), який не зарахований відповідачем до страхового стажу позивача.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Як передбачено частиною другою статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.

До набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

За таких обставин, суд вважає, що позивачу безпідставно не зараховано до стажу спірний період роботи, у зв`язку з чим суд робить висновок про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.10.2007 по 06.11.2013, запис про який міститься в трудовій книжці від 20.02.1980 року серії НОМЕР_2 .

Таким чином, позовні вимоги позивача про визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.01.2024 року №045750024245 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також підлягають задоволенню судом.

Стосовно вимоги позивача про обов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 20.08.2023 року, суд зазначає таке.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Приймаючи рішення від 26.01.2024 року №045750024245 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не виконало свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, що стало підставою для скасування цього рішення.

З огляду на викладене, зробив висновок, що належним способом захисту порушеного права повивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованого періоду роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Висновки суду, викладені в мотивувальній частині його рішення є в однаковій мірі обов`язковими для врахування суб`єктом владних повноважень при здійсненні своїх повноважень на виконання рішення суду, як і висновки, визначені в резолютивній частині рішення. Суд зауважує, що при визначенні меж встановлених зобов`язань необхідно враховувати як резолютивну, так і мотивувальну частини судового рішення.

Відповідно дост. 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

Позивач при зверненні до суду сплатив судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 968,96 грн.

Оскільки задоволено основну позовну вимогу позивача, сплачений судовий збір за подання позову до суду в сумі 968,96 грн потрібно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.01.2024 року №045750024245 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , згідно зі ст. 26 Закону України №Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 24.10.2007 по 06.11.2013, запис про який міститься в трудовій книжці від 20.02.1980 року серії НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні та зарахованогог періоду роботи ОСОБА_1 цим судовим рішенням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати з оплати судового збору у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.05.2024 року.

Суддя С.В. Ніколайчук