Рішення № 119203665, 22.05.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 травня 2024 р. Справа № 120/4295/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005)

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у врахуванні позивачеві при призначенні та нарахуванні пенсії до трудового (страхового) стажу його періодів роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року та в повному обсязі, а не пропорційно сплаченим страховим внескам, періодів роботи з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 pоку по 23.11.2006 року без зміни індивідуального коефіцієнта заробітку; зобов?язання відповідача перерахувати з 22.09.2023 року позивачеві пенсію із зарахуванням при проведенні такого перерахунку до трудового (страхового) стажу періодів роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, та в повному обсязі, а не пропорційно сплаченим страховим внескам, періодів роботи з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року без зміни індивідуального коефіцієнта заробітку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що з 22.09.2023 року йому призначено пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до п. 3 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас, при призначенні пенсії відповідач не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 31.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, а також не в повному обсязі зарахував періоди з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року, з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року. Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 08.05.2024 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

24.04.2024 року за вх.№24776/24 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що позивач перебуває на його обліку з 22.09.2023 року та отримує пенсію за віком як учасник бойових дій, відповідно до п. 3 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Так, при опрацюванні наданих позивачем документів, їх змісту і належного оформлення при призначенні пенсії, за даними трудової книжки НОМЕР_1 не враховано періоди роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року (п.3-4 трудової книжки), з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року (п.5-6 трудової книжки), оскільки записи про роботу внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 29.07.1993 року №58.; період роботи з 05.08.2003 року по 23.11.2006 року зараховано на підставі даних індивідуальних відомостей про застраховану особу. Враховуючи наведене, відповідач наголошує, що при призначенні, перерахунку та виплаті позивачеві пенсії він керується нормами чинного пенсійного законодавства.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач з 22.09.2023 року перебуває на пенсійному обліку у відповідача, де й отримує пенсію за віком як учасник бойових дій відповідно до п. 3 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас при призначенні позивачеві пенсії пенсійним органом за даними трудової книжки НОМЕР_1 не зараховано до його страхового стажу періоди роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, оскільки записи про роботу внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 29.07.1993 року №58.

Крім того, період роботи з 05.08.2003 року по 23.11.2006 року зараховано на підставі даних індивідуальних відомостей про застраховану особу. Так, згідно розрахунку страхового стажу пенсійним органом до страхового стажу позивача зараховано періоди з 05.08.2003 року 31.12.2003 року, з 01.01.2004 року по 31.05.2004 року, з 04.06.2004 року по 31.08.2004 року, з 08.09.2004 року по 30.09.2004 року, з 05.10.2004 року по 31.10.2004 року,11.11.2004 року по 30.11.2004 року, 01.12.2004 року по 22.12.2004 року, з 25.12.2004 року по 31.12.2004 року, з 02.01.2005 року по 30.04.2005 року, з 04.05.2005 року по 30.06.2005 року, з 05.07.2005 року по 24.08.2005 року з 27.08.2005 року по 31.08.2005 року, з 07.09.2005 року по 30.09.2005 року, з 31.10.2005 року по 31.10.2005 року, з 26.11.2005 року по 30.11.2005 року, 29.12.2005 року по 31.12.2005 року, 29.01.2006 року по 31.01.2006 року, 25.02.2006 року по 01.03.2006 року, 30.04.2006 року по 30.04.2006 року, з 30.05.2006 року по 31.05.2006 року,30.06.2006 року по 30.06.2006 року, з 31.07.2006 року по 31.07.2006 року, з 28.08.2006 року по 31.08.2006 року, 30.09.2006 року по 30.09.2006 року, 31.10.2006 року по 01.11.2006 року.

Водночас позивач вважає, що має право на зарахування вищевказаних період до страхового стажу та, відповідно, на перерахунок пенсії, у зв`язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд керується такими мотивами.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 46 Конституції України закріплює право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Згідно положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Судом встановлено, що позивач з 22.09.2023 року перебуває на пенсійному обліку у відповідача, де й отримує пенсію за віком як учасник бойових дій відповідно до п. 3 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При призначенні пенсії пенсійним органом за даними трудової книжки позивача НОМЕР_1 не зараховано до його страхового стажу періоди роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, оскільки записи про роботу внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 29.07.1993 року №58.

Крім того, період роботи з 05.08.2003 року по 23.11.2006 року зараховано частково на підставі даних індивідуальних відомостей про застраховану особу.

В контексті наведеного суд зазначає наступне.

Ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами ч. 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року , зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

До матеріалів справи позивачем долучено копію трудової книжки серії НОМЕР_1 , в якій містяться записи №3-6 про його роботу в період з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року токарем в (далі мовою оригіналу) СРП-11 УВД Винницкого облисполкома; в період з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року (далі мовою оригіналу) в МЖКХ УССР РПО «Укрлифт» СРСУ «Винницалифт»; а також записи №19-20 про роботу в період з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року у ЗАТ «Вінницький таксомоторний парк» та №21-22 про роботу в період з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року в ТОВ «Таксопарк плюс».

Суд враховує, що постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).

Згідно із п. 2.2, 2.3, 2.5, 2.9 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведенні на іншу постійну роботу чи звільнення здійснюються адміністрацією підприємства після прийняття наказу, але не пізніше тижневого строку, а при звільненні-в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

У випадку виявлення неправильного запису або неточних відомостей про роботу, переведенню на іншу постійну роботу, виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де був здійснений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику необхідну допомогу.

П. 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.

Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.

Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що як на момент роботи позивача з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, так і на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.

Суд також зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Суд зауважує, що записи в трудовій книжці позивача містять повну інформацію щодо його роботи в спірні періоди.

Доказів визнання таких записів недостовірними відповідачем до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку на безпідставність незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року.

Щодо часткового зарахування періоду з 05.08.2003 року по 23.11.2006 року на підставі даних індивідуальних відомостей про застраховану особу, то суд зазначає таке.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, абз. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до ч. 2 зазначеної статті обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з ч. 10 ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Нормами ст. 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку, що обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Отже, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, виплати йому заробітної плати не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа № 688/947/17), від 30.09.2019 (справа № 316/1392/16-а), від 27.05.2021 (справа № 343/659/17) від 30.12.2021 (справа № 348/1249/17).

Відтак, відсутність в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальних відомостей про застраховано особу даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період роботи позивача з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року у ЗАТ «Вінницький таксомоторний парк» та з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року в ТОВ «Таксопарк плюс» за наявності в трудовій книжці відповідних записів по зазначені періоди роботи, не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування вказаних періодів в повному обсязі до страхового стажу.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною відмову відповідача у зарахуванні позивачеві до страхового стажу періодів його роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року та в повному обсязі, а не пропорційно сплаченим страховим внескам, періодів роботи з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 pоку по 23.11.2006 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, то суд зауважує, що відповідно до п.3 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Водночас, у відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв`язок вимоги про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та вимоги про зобов`язання вчинення ним певних дій. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними, можливим є зобов`язання до вчинення певних дій для відновлення порушених прав та інтересів сторони.

Отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити позивачеві з 22.09.2023 року перерахунок пенсії із зарахуванням при проведенні такого перерахунку до страхового стажу періодів його роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, та в повному обсязі, а не пропорційно сплаченим страховим внескам, періодів роботи з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року.

Стосовно вимоги про проведення перерахунку пенсії без зміни індивідуального коефіцієнта заробітку, то суд вказує, що право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Суд наголошує, що в межах даної справи спірним є тільки питання незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача при призначенні йому пенсії за віком певних періодів трудової діяльності.

Оскільки перерахунок пенсії позивача із зарахуванням при проведенні такого перерахунку до страхового стажу періодів його роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року не проведено, то відповідно й відсутні підстави стверджувати, що такий перерахунок проведено зі зміною індивідуального коефіцієнта заробітку.

Отже, така вимога, на думку суду, є передчасною.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у зарахуванні ОСОБА_1 до страхового стажу періодів його роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року та в повному обсязі, а не пропорційно сплаченим страховим внескам, періодів роботи з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 pоку по 23.11.2006 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити ОСОБА_1 з 22.09.2023 року перерахунок пенсії за віком із зарахуванням при проведенні такого перерахунку до страхового стажу періодів його роботи з 30.01.1989 року по 09.08.1989 року, з 18.08.1989 року по 01.03.1991 року, та в повному обсязі, а не пропорційно сплаченим страховим внескам, періодів роботи з 05.08.2003 року по 31.03.2006 року і з 01.04.2006 року по 23.11.2006 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.05.2024 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна