Ухвала суду № 119175637, 21.05.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12799/24

УХВАЛА

21 травня 2024 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Левчук О.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 суми грошової компенсації за 2015 р. 03 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2016 р. 44 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2019 р. 12 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2020 рік 15 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2021 рік 45 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2022 рік 45 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції; зобов`язання Головного управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за 2015 р. 03 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2016 р. 44 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2019 р. 12 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2020 рік 15 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2021 рік 45 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, 2022 рік 45 календарних днів основної оплачуваної та додаткової щорічної відпустки, виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

Ухвалою суду від 30 квітня 2024 року зазначену позовну заяву залишено без руху та позивачу наданий десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом зазначення даних учасників справи, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України, з урахуванням зауважень, викладених в ухвалі суду; надання заяви про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску; а також надання належним чином оформленої позовної заяви після усунення недоліків, та надання копій позовної заяви після усунення недоліків відповідно до кількості учасників справи.

Від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач просить поновити строк звернення до суду.

Згідно ч. 2 ст. 171 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

В заяві про поновлення строку звернення до суду позивач, з посилання на практику Верховного Суду, вказує, що спір в частині вимог ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (є належною працівнику заробітною платою), охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці», у зв`язку з чим, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її нарахування та стягнення. Окрім того, при звільненні позивача йому не було вручено письмове повідомлення щодо кількості невикористаних днів основної та додаткової відпусток.

Згідно ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 1 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року).

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд в постанові від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22 вказав, що з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

При цьому, з доданої до позовної заяви копії наказу ГУ НП в Одеській області від 21.02.2023 № 159 о/с вбачається, що ОСОБА_1 звільнений зі служби з 02.03.2023 року.

Таким чином, посилання позивача на те, що строк звернення до суду є необмеженим, суд вважає неспроможними, оскільки на момент звільнення позивача зі служби, частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці обмежується тримісячним строком.

Відповідно до п. 1 глави ХІХ Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, обчислення тримісячного строку для звернення до суду починається наступного дня після припинення дії карантину, а саме з 01 липня 2023 і завершується 02 жовтня 2023 року (з урахуванням ч. 6 ст. 120 КАС України).

Однак, позовну заяву було подано до суду лише 25.04.2024 року, тобто з пропуском строку звернення до суду.

При цьому, після звільнення зі служби та отримання копії наказу ГУ НП в Одеській області від 21.02.2023 № 159 о/с позивачу повинно було бути відомо про невиплату при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

В той же час, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що існували непереборні обставини, які перешкоджали позивачу звернутися до суду, позивачем не надано та в позовній заяві та заяві про усунення недоліків не зазначено.

Крім того, отримання листа від 01.03.2024 року, яким надано відповідь на адвокатський запит представника позивача від 26.02.2024 року, який уповноважений на представництво інтересів позивача з 07.02.2024 року (дата укладення договору, на який міститься посилання в ордері), не змінює момент, з якого безпосередньо позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.

Загальним правилом обчислення строків є їх обчислення з дня коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав та інтересів.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов`язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту цих прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання цих строків впливає на права та обов`язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов`язків.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини набувають статус стабільних.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає «Право на справедливий суд», одним із аспектів якого є право доступу, яке не є абсолютним і може підлягати законним обмеженням, які мають законну мету та використаними засобами та досягнутими цілями. Таким законним обмеженням є передбачені законом строки звернення до суду, які можуть бути поновлені за заявою заявника із зазначенням та обґрунтуванням поважних причин та надання належних доказів щодо причин пропуску строків звернення до суду.

Так, у справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпритації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обовязком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що обставини, зазначені позивачем для поновлення строку звернення до суду з даною позовною заявою є неповажними.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що позовну заяву подано з пропуском встановленого законом строку звернення до суду, та у суду відсутні підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а тому позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - слід повернути позивачу.

Керуючись ст. ст. 123, 169, 171, 243, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, повернути позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та в строки встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 256 КАС України.

Суддя О.А. Левчук