Ухвала суду № 119175009, 15.05.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/21871/23

провадження № П/380/22047/23

У Х В А Л А

з питань закриття провадження у справі

15 травня 2024 року

Львівський окружний адміністративний суд

в складі головуючої судді - Потабенко В.А.,

за участі секретаря судового засідання Сенчук Л.Ю.,

за участі:

представника позивача Пащинської А.О., згідно договору,

представника відповідача Гурняк О.О., згідно наказу,

розглянувши у м. Львові у відкритому судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, у якій просить (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог):

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: - №0007291414 від 17.05.2019 про нарахування грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 221588253,75 гри., в т.ч. за основним платежем 177270603 грн. та штрафних санкцій 44317650,75 грн.; - № 0007271414 від 17.05.2019 про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 18884519 грн.; - № 0007281414 від 17.05.2019 про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 238595465,00 грн., в т.ч. за основним платежем 190876372,00 грн. та штрафні санкції 47719093 грн., винесених на підставі акта перевірки від 23.04.2019 №637/14.14/41438881 з підстав незаконності проведення перевірки та протиправності висновків, викладених у акті перевірки, безпідставного нарахування грошових зобов`язань товариства що вплинуло на обсяг корпоративних прав та обов`язків позивача як засновника, зокрема на право щодо участі в розподілі прибутку товариства та одержанні його частки, тобто право на майно, яке закріплено у статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Ухвалою судді від 25.09.2023 суддя залишила позовну заяву без руху.

Ухвалою від 16.10.2023 суддя продовжила процесуальний строк, встановлений ухвалою про залишення позовної заяви без руху від 25.09.2023 для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 01.11.2023 суддя прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

20.11.2023 представник відповідача подав клопотання про закриття провадження у справі (вх. № 89033), в якому в обґрунтування зазначає, що ОСОБА_1 був засновником ТзОВ «Еко Трейд Захід». Головне управління ДПС у Львівській області провело планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Еко Трейд Захід», результати якої оформлено актом від 23.04.2019 №637/14.14/41438881. За результатами перевірки та на підставі висновків акта від 23.04.2019 №637/14.14/41438881 було винесено податкові повідомлення-рішення від 17.05.2019 №0007261414, №0007291414, №0007271414, №0007281414, №0007301414, №0005781308, №0005791308, №0005771308. Правомірність цих податкових повідомлень - рішень досліджувалася судом в справі № 1.380.2019.004458, порушеній за позовом ТзОВ «Еко Трейд Захід» до Головного управління ДФС у Львівській області. 11.07.2022 ТзОВ «Еко Трейд Захід» припинене у зв`язку із визнанням банкрутом та завершенням судової процедури ліквідації, справа №908/73/22 (номер запису в ЄДР про державну реєстрацію припинення юридичної особи 1001031170011052669). 13.07.2022 від Головного управління ДПС у Львівській області до Господарського суду Запорізької області надійшла заява від 08.07.2022 з кредиторськими вимогами у справі №908/73/22 про банкрутство ТзОВ «Еко Трейд Захід». Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.08.2022 відмовлено Головному управлінню ДПС у Львівській області в прийнятті заяви про кредиторські вимоги. Заяву з доданими до неї матеріалами повернуто заявнику. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2023 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.08.2022 залишено без змін. Постановою Верховного суду від 01.06.2023 у справі № 908/73/22 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення, а постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.02.2023 та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.08.2022 у справі №908/73/22 залишено без змін. Після спливу року та двох місяців після державної реєстрації припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації в судовій процедурі банкрутства її колишній засновник звертається до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.05.2019 №0007261414, №0007291414, №0007271414, №0007281414. Відтак, відповідач просить закрити провадження у справі з підстави нерозгляду такої справи за правилами адміністративного судочинства.

13.03.2024 представник позивача подала заперечення на заяву про закриття провадження у справі (вх. № 19451), в яких зазначила, що відповідачем не наведено підстав, передбачених ст. 239 КАС України для закриття провадження у справі.

21.03.2024 представник відповідача подав додаткові пояснення (вх. № 21800). Щодо клопотання про закриття провадження справі представник відповідача зазначив, що позивачем не наведено належного обґрунтування для відступлення від позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.04.2021 у справі № 640/15677/19, щодо персоніфікації податкового обов`язку, зокрема з врахуванням того факту, що ОСОБА_1 лише 31.12.2021 став керівником (директором) ТзОВ «Еко Трейд Захід» (ЄДРПОУ 41438881), а 28.12.2021 засновником (учасником), тобто майже на 1 рік і 7 місяців пізніше виникнення спірних правовідносин, викладених в акті від 23.04.2019 №637/14.14./41438881. Позивачем не наведено належного обґрунтування юридичної заінтересованості для звернення до суду, оскільки така не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

В судовому засіданні суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі.

Представник відповідача клопотання про закриття провадження підтримав, просив задовольнити.

Представник позивача проти закриття провадження у справі заперечив.

Вирішуючи клопотання про закриття провадження у справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

За змістом ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Підстави для закриття провадження у справі визначені ст. 238 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За визначенням, наведеним в ч. 1 ст. 4 КАС України:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1);

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7);

індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пунктом 19).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю порушено його права, свободи чи інтереси.

Як вже було зазначено вище, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас, право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих ст. ст. 6 та 13 Конвенції про захист прав особи й основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis, п. 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06; п. 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Отже, з метою належного звернення за судовим захистом особа на момент звернення до суду повинна обґрунтувати існування його порушеного права або законного інтересу.

В абзаці 4 п. 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що «… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію».

У п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20.02.2019 у справі №522/3665/17: « 70. … що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:

(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;

(б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

(г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі позивачу (на це вказує слово «її»);

(д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу його суперечність Конституції, законам України, принципам права;

(б) не правовий характер вимог вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другої статті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

74. З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

85. … ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

87. … Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення. ...».

Як зазначає у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.03.2021 у справі № 640/21611/19, суд може робити висновок про неправомірність рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та про порушення у зв`язку із цим прав лише за позовом належного позивача. Оцінка рішень за позовом особи, яка не має права на звернення до суду, яка не є потерпілою у конкретних правовідносинах (є неналежним позивачем), апріорі не може призвести до захисту прав і не узгоджується із завданнями адміністративного судочинства.

Суд в цій справі зазначає, що право на доступ до правосуддя, а також на захист прав та інтересів в суді є основоположними конституційними правами особи та регламентовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема ст. 6.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «Беллет проти Франції» («Bellet vs. France») Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст. 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Таким чином, між позивачем та відповідачем наявний юридичний спір, що, своєю чергою, породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

При цьому, судом враховується, що позивач заперечує проти закриття провадження у справі, обґрунтовуючи свою позицію захистом майнового інтересу.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 6-9, 238, 241, 243, 248, 250, 255, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, прийняте за наслідками розгляду справи по суті.

Повний текст ухвали складено 20.05.2024.

Суддя Потабенко В.А.