Рішення № 119123983, 17.05.2024, Оболонський районний суд міста Києва

17.05.2024 Справа № 756/3003/21

Справа №756/3003/21

Провадження №2/756/103/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2024 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Тихої О.О.,

за участі секретаря судового засідання Косянчук Н.І.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський Валерій Володимирович, про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

УСТАНОВИВ:

Позивач у лютому 2021 року звернулася до Оболонського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , яка є правонаступником відповідача ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 2008 позивач проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після операції у 2012 році здійснювала за ним постійний догляд, допомагала йому у побуті, годувала, купувала ліки та їжу, оскільки за станом здоров`я ОСОБА_6 потребував постійного догляду та сторонньої допомоги.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , акцій ПАТ «Асфальтобетонний завод «АБ Столичний», а також іншого майна. Вказану спадщину позивач вважала фактично прийнятою, оскільки станом на час відкриття спадщини вона проживала зі ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_2 , де й залишилась проживати після смерті останнього, робила ремонт, сплачувала за комунальні послуги. Вона здійснювала поховання ОСОБА_6 .

Після смерті ОСОБА_6 у неї значно погіршився стан здоров`я, розпочалася депресія, вона майже не виходила з квартири та не виявляла інтересу до життя. Через загострення хронічних хвороб, тривале лікування, похилий вік та скрутне матеріальне становище вона не звернулася до нотаріуса у шестимісячний строк, визначений законом для прийняття спадщини.

15.11.2019 позивач звернулася до приватного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини.

Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. вих. № 181/02/14 від 29.11.2019 її повідомлено про прийняття рішення про відкладення вчинення нотаріальної дії, а саме: видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що її заява подана після спливу строку, визначеного законом для прийняття спадщини, а також не надано документів, що підтверджують родинний зв`язок зі спадкоємцем, роз`яснено право у судовому порядку встановити факт проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визначення черги спадкування.

У грудні 2019 року позивач звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 21.02.2020 відмовлено у відкритті окремого провадження за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський Валерій Володимирович, про встановлення факту проживання однією сім`єю, на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України.

У подальшому, через загострення хронічних захворювань, похилий вік та скрутне матеріальне становище, початок світової пандемії COVID-19 та карантину, вона не змогла завершити усі необхідні дії для прийняття спадщини. Усі вказані обставини стали для неї об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 .

У зв`язку з наведеним позивач змушена звернутися до суду з вказаним позовом, у якому просить: 1) встановити факт її проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу зі ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; 2) визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою судді від 26.02.2021 позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою судді від 09.04.2021 продовжено ОСОБА_3 строк для усунення недоліків та визначено їй остаточний строк для подання заяви на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою судді від 20.04.2021 відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 28.09.2021 занесеною до протоколу судового засідання, замінено первісного відповідача - Київську міську раду, на належного - ОСОБА_5 .

29.11.2021 відповідачем ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву, у якому останній просив відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Зазначив, що померлий ОСОБА_6 був його рідним дядьком, дітей та дружини не мав, заповіту не залишив. ОСОБА_3 була знайома зі ОСОБА_6 , проте спільно з ним не проживала та не перебувала у фактичних сімейних відносинах. Реєстрацією смерті ОСОБА_6 та питаннями щодо його поховання фактично займалась його дружина ОСОБА_7 , яка діяла на підставі оформленої ним довіреності, оскільки він сам з 2017 року має ряд захворювань і не може вільно пересуватися. Дружині допомагали дочка двоюрідної сестри ОСОБА_6 - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та її подруга ОСОБА_3 . Свідоцтво про смерть ОСОБА_7 залишила останнім для отримання грошової допомоги на поховання, які й отримали вказану допомогу.

Будучи спадкоємцем другої черги за правом представлення 21.03.2019 він звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. з заявою про прийняття спадщини, за якою було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_6

10.12.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку з тим, що ним не було надано правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2020 у справі № 756/2440/20 за ним визнано право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , що раніше належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 . З березня 2019 року всі витрати на утримання вказаної квартири несе він. Під час відвідування належної йому на праві власності квартири у січні 2021 року з`ясувалося, що у квартирі мешкає невідомий чоловік, який поміняв вхідні замки на дверях з дозволу ОСОБА_9 та ОСОБА_3 . Також у квартирі були відсутні меблі та речі ОСОБА_6 . У зв`язку з цим було викликано поліцію та внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.

17.02.2021 ОСОБА_3 у телефонній розмові повідомила, що вважає себе цивільною дружиною ОСОБА_6 , а тому претендує на його спадщину. Позивач не є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 , оскільки на час відкриття спадщини була зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_3 , про що і зазначила у заяві про прийняття спадщини, з якою у листопаді 2019 року звернулася до приватного нотаріуса. Натомість, він як спадкоємець другої черги за правом представлення прийняв спадщину у визначений законом строк та набув право власності на спадкове майно - квартиру АДРЕСА_1 .

Розпорядженням керівника Оболонського районного суду м. Києва №33 від 19.05.2022 цивільну справу № 756/3003/21, відповідно до пункту 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.05.2022 вищезазначена цивільна справа передана судді Тихій О.О.

Ухвалою від 24.05.2022 суддею Оболонського районного суду м. Києва Тихою О.О. цивільну справу прийнято до свого провадження.

Ухвалою суду від 09.08.2022, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 02.05.2023 провадження у справі зупинено до залучення у справі правонаступника ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 11.01.2024 провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 22.04.2024, занесеною до протоколу судового засідання, замінено відповідача ОСОБА_5 на його правонаступника - ОСОБА_4 .

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила задовольнити. Повідомила, що у 2008 році вона познайомилась зі ОСОБА_6 , з 2009 року почали жити разом у його квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, вона робила ремонт у квартирі. Шлюб не реєстрували, оскільки не вбачали у цьому потреби. У 2012 році ОСОБА_6 зробили операцію, після якої він потребував сторонньої допомоги, яку вона йому надавала аж до смерті останнього. Заповіт ОСОБА_6 не залишив, помер раптово від серцевої недостатності. Знайшла ОСОБА_6 вона, коли повернулася вранці з роботи. Похованням займалися вона та ОСОБА_9 , племінниця ОСОБА_6 . Реєстрацією смерті займалася дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_10 . Після смерті ОСОБА_6 вчасно не зверталась до нотаріуса, оскільки була у депресивному стані, у зв`язку з його смертю, на цьому фоні у неї загострились хронічні захворювання, крім того, вважала спадщину, що відкрилась після смерті ОСОБА_6 , фактично прийнятою, оскільки станом на час відкриття спадщини вона проживала з ним за адресою: АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_6 ще приблизно один чи два місяці проживала у вказаній квартирі, потім туди заселився племінник, щоб робити у квартирі ремонт.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові. Пояснив, що ОСОБА_3 був пропущений строк для звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, оскільки остання хворіла, потім на території України було запроваджено карантин у зв`язку з COVID-19, який також завадив вчасному зверненню до нотаріуса. Після звернення до нотаріуса, позивачу було повідомлено, що для отримання свідоцтва права на спадщину їй потрібно встановити факт їх спільного проживання зі ОСОБА_6 , тому у грудні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з відповідною заявою, проте ухвалою суду від 21.02.2020 останній було відмовлено у відкритті окремого провадження на підставі ч. 4 ст. 315 ЦПК України. Про існування вказаної ухвали позивач дізналась через пів року після її постановлення, після чого звернулась до Оболонського районного суду м. Києва з вказаним позовом. Станом на час подання позову позивач проживала у квартирі АДРЕСА_1 , а після того як ОСОБА_5 набув право власності на квартиру, вимушена була переїхати у свою квартиру, проте продовжувала сплачувати комунальні послуги.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, зазначених у відзиві. Зазначив, що ОСОБА_5 , будучи спадкоємцем другої черги за правом представлення, прийняв спадщину після свого дядька - ОСОБА_6 . У зв`язку з тим, що позивач не віддала йому документи на квартиру, він був змушений у судовому порядку визнавати за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 . У той же час, ОСОБА_3 не є спадкоємцем першої черги та навіть, у разі встановлення факту її спільного проживання зі ОСОБА_6 , вона відносилася би до спадкоємців четвертої черги, а отже за умови наявності спадкоємця другої черги не набула права на спадкування. Питаннями щодо оформлення документів після смерті ОСОБА_6 , а також щодо його поховання займались ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , ховали за кошти, отримані як допомога на поховання та пенсії померлого. Вважає посилання позивача та її представника щодо пропущеного строку звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини надуманими та такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач мала можливість звернутись до будь-якого нотаріуса з вказаною заявою, що вона й зробила, проте вже з порушенням строків.

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський В.В., у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що вона є двоюрідною племінницею померлого ОСОБА_6 . Їй відомо, що її дядько проживав разом з позивачем приблизно з 2008 року за адресою: АДРЕСА_2 . Вона бувала у них у гостях раз на два місяці, привозила ліки, усі свята та дні народжень вони проводили разом, померлий ОСОБА_6 та ОСОБА_3 приходили до них у гості. Після смерті ОСОБА_6 , дійсно, оформленням усіх документів займалась ОСОБА_7 , дружина ОСОБА_5 , проте, за життя дядька, вона жодного разу ОСОБА_5 не бачила, не був він і на похоронах дядька. Ховали ОСОБА_6 за спільні кошти її та ОСОБА_3 , також вона отримала допомогу на поховання. Коли вона приїжджала у гості до дядька, то бачила там особисті речі та предмети гігієни ОСОБА_3 . Їй не відомо, чи вели вони спільний бюджет.

ОСОБА_11 , допитана у якості свідка, у судовому засіданні пояснила, що є матір`ю чоловіка двоюрідної племінниці померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_9 , а тому була знайома зі ОСОБА_6 приблизно з 2003 року. Він часто навідувався до них у гості. Приблизно з 2008 року ОСОБА_6 почав проживати однією сім`єю з ОСОБА_3 , проте їй не відомо, чи реєстрували вони шлюб, але з цього часу на всіх святах вони були разом, жили дружно. Свідку не відомо, як був влаштований їх побут, чи вели вони спільне господарство, чи був у них спільний бюджет, тощо. Похованням ОСОБА_6 займалися позивач та ОСОБА_12 . Після похорон ОСОБА_6 ОСОБА_3 вона не бачила.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою померлого ОСОБА_6 . Зазначила, що з ОСОБА_3 познайомилася ще у 1996 році, коли ОСОБА_6 їх затопив, а ОСОБА_3 робила їм ремонт. Також саме ОСОБА_3 займалася заміною лічильника у квартирі ОСОБА_6 . Приблизно 8-10 років назад під час установки лічильників свідок була у кварирі ОСОБА_6 . Багато років ОСОБА_3 та ОСОБА_6 жили разом, він часто чекав її на вулиці з роботи. ОСОБА_14 хворів, а коли раптово помер, його знайшла ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_6 іноді бачила ОСОБА_15 у коридорі будинку, на вулиці або на автобусній зупинці.

ОСОБА_16 , допитана у якості свідка, у судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою позивача. Зі ОСОБА_6 вона познайомилась у 1997 році на дні народження ОСОБА_3 . З 1998 року позивач зі ОСОБА_6 стали проживати разом. У квартирі померлого ОСОБА_6 вона булла, коли святкували день народження ОСОБА_3 . Сестра доглядала за померлим, коли у нього були проблеми з ногою та йому зробили операцію. Після смерті ОСОБА_6 усіма питаннями займалась ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Потім позивач захворіла на ковід, після смерті ОСОБА_6 вона ще пару місяців пожила у його квартирі, а потім переїхала до себе у квартиру по АДРЕСА_4 , оскільки там треба було робити ремонт і до того ж квартирою почав цікавитися племінник померлого - ОСОБА_5 .

Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 30.01.2019, довідкою про причину смерті № 010-418 від 29.01.2019.

Як вбачається з Витягу з карти виїзду швидкої медичної допомоги № 740 від 25.01.2019 свідком констатації лікарем біологічної смерті ОСОБА_6 була ОСОБА_3 .

Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання № 00021994547 від 30.01.2019 видано на запит ОСОБА_7

Свідоцтво про поховання № 6.19005К рег. № 1586-39550 від 06.03.2019 було отримано ОСОБА_9 , про що зазначено у ньому.

Договір-замовлення № 8.107643К на організацію та проведення поховання від 30.01.2019 та Договір-замовлення № 6.19005 К на організацію та проведення поховання від 06.03.2019 був укладений між Ритуальною службою СКП « Київський крематорій» та ОСОБА_9

21.03.2019 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. звернувся племінник померлого ОСОБА_6 - ОСОБА_5 з заявою про відкриття спадкової справи та прийняття спадщини за законом за правом представлення, на підставі якої 21.03.2019 була заведена спадкова справа № 06-2019 (номер у спадковому реєстрі 63935363).

З Інформаційної довідки № КВ-2019 № 11493 від 25.03.2019, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації на запит приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В., вбачається, що за ОСОБА_6 на праві власності була зареєстрована квартира АДРЕСА_1 .

Вказана інформація підтверджується копією ордеру на житлове приміщення серії Б № 36291від 04.10.1991 та свідоцтвом про право власності на житло від 29.12.2006, виданим згідно з розпорядженням № 3146.

За адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до листа Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації № 104-3384 від 11.04.2019, станом на 25.01.2019 був зареєстрований тільки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

07.08.2019 ОСОБА_5 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

07.10.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бродським В.В. ОСОБА_5 повідомлено про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що останнім не було подано документів, що підтверджують право власності померлого на вказану квартиру.

У лютому 2020 року ОСОБА_5 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовною заявою про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2020 у справі № 756/2440/20, яке набрало законної сили 07.11.2020, за ОСОБА_5 визнано право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , що раніше належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 .

05.03.2021 за заявою ОСОБА_5 внесені відомості до ЄРДР № 12021105050000918 за попередньою кваліфікацією ст. 356 КК України за фактом самоуправства відносно його власності, а саме: квартири АДРЕСА_1 .

15.11.2019 позивач звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Харкавої О.В. з заявою про прийняття спадщини, яка була зареєстрована в реєстрі за № 1900. Вказана заява була направлена на адресу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В.

Листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бродського В.В. № 181/02/14 від 29.11.2019 позивача ОСОБА_3 повідомлено про прийняття рішення про відкладення вчинення нотаріальної дії, а саме: видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що її заява подана після спливу строку, визначеного законом для прийняття спадщини, а також останньою не надано документів, що підтверджують родинний зв`язок зі спадкоємцем.

За змістом частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У той же час, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу (п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позовна вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, лише у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, він вирішується в порядку позовного провадження .

Вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки слід врахувати, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).

Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 554/8023/15-ц).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За приписами ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Даний принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У своїй постанові від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16 Верховний Суд зазначив, що обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Разом з тим, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, оскільки факт спільного проживання сам по собі без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склалися та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

При цьому факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів.

Звертаючись з вказаним позовом, позивач зазначила, що понад десять років мешкала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_6 , вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, відзначали свята у колі родичів, тощо.

Проте, оцінюючі надані позивачем докази в обгрунтування заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вказаних обставин.

Так, позивачем до позову додано правовстановлюючі документи на ім`я ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 : ордер на жиле приміщення № 36291 серії Б від 04.10.1991; свідоцтво про право власності на житло від 29.12.2006; технічний паспорт на вказану квартру, проте вони самі по собі жодним чином не доводять того, що між позивачем та померлим ОСОБА_6 мали місце усталені відносини, притаманні подружжю, а можуть лише свідчити про те, що позивач довгий час була знайома з померлим ОСОБА_6 , бувала у його квартирі та мала доступ до речей останнього.

Як вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання особи Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації № 14375311 від 03.03.2021 позивач ОСОБА_3 з 1988 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що також підтверджується відміткою у паспорті позивача серії НОМЕР_2 , виданому Харківським РУ ГУ МВС України в м. Києві.

З наявних матеріалів справі убачається, що реєстрацією смерті ОСОБА_6 займалася дружина ОСОБА_5 , племінника померлого, - ОСОБА_7 , а похованням - ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про поховання, договорами-замовленнями на організацію та проведення поховання від 30.01.2019 та від 06.03.2019 Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні зазначала про те, що ОСОБА_3 допомагала їй у похованні ОСОБА_6 , проте документального підтвердження такі показання свідка не мають.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з утриманням майна ОСОБА_6 , а саме: квартири АДРЕСА_1 , позивачем надані квитанції від 07.09.2020 та 22.10.2020, які суд не приймає до уваги, оскільки вони охоплюють період вже після смерті ОСОБА_6 , а отже не можуть свідчити про ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та спільні витрати по утриманню майна. Крім того, з вказаних квитанцій не вбачається, що комунальні послуги сплачені саме ОСОБА_3 .

Суд критично оцінює показання свідків про те, що позивач разом із померлим ОСОБА_6 була присутня на родинних святах, оскільки сам факт спільного відпочинку, спільна присутність на святкуванні свят, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між особами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю (постанова Верховного Суду від 15.08.2019 року у справі № 588/350/15).

Крім того, самі лише показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_16 , допитаних у судовому засіданні, не можуть свідчити про факт спільного проживання ОСОБА_3 зі ОСОБА_6 однією сім`єю без державної реєстрації шлюбу та не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання, оскільки мають дещо суперечливий характер, зокрема, у часі, з якого позивач з померлим почали житии разом, та не підтверджуються жодними іншими доказами у справі.

Вказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.12.2019 у справі № 466/3769/16, відповідно до якої показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Суд не виключає того, що позивач та померлий ОСОБА_6 були знайомі та більше того, могли перебувати у близьких стосунках, однак сам по собі факт перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки не може свідчити, що позивач та померлий ОСОБА_6 проживали однією сім`єю, оскільки позивачу необхідно надати докази ведення спільного господарства, наявності у сторін бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.12.2019 у справі № 490/4949/17).

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що позивачем не надано достатніх об`єктивних доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, існування взаємних прав та обов`зків по відношенню один до одного, суд не вбачає підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача ОСОБА_3 зі ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а отже позовна заява в цій частині задоволенню не підлягає.

Як зазначалось вище, суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем, ОСОБА_3 посилалася на те, що встановлення такого факту необхідно їй для отримання права на спадкування після смерті ОСОБА_6 . У зв`язку з чим, також, позивачем заявлено ще одну позовну вимогу про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 цього ж Кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає у день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Частиною 1 статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Статтею 1272 ЦК України встановлено, що у разі, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Суд враховує, що поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.

Тобто суд, розглядаючи такі позови встановлює саму по собі наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності. Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця при поданні заяви про прийняття спадщини.

У будь-якому випадку для встановлення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, позивач має відноситися до кола спадкоємців померлого спадкодавця.

Так, статтею 1258 ЦК України визначена черговість спадкування за законом.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями цієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1262 ЦК України).

Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Таким чином, як було встановлено судом, ОСОБА_5 як спадкоємець другої черги за правом представлення прийняв спадщину після смерті рідного дядька ОСОБА_6 та на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07.10.2020 у справі № 756/2440/20, яке набрало законної сили, набув право власності в порядку спадкування за законом на квартиру АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю ОСОБА_6 .

За вказаних обставин, спадкоєці інших черг щодо майна померлого ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 1258 ЦК України до спадкування не закликалися, оскільку спадщину прийняв ОСОБА_5 - спадкоємець за законом другої черги за правом представлення.

Таким чином, враховуючи, що судом відмовлено позивачу у задоволенні позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, відповідно до статей 1261-1265 ЦК України ОСОБА_3 не відноситься до жодної черги спадкоємців, вимоги позивача про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.

Крім того слід зазначити, що встановлення факту проживання ОСОБА_3 зі ОСОБА_5 однією сім`єю на час відкриття спадщини, без підстав для зміни черговості у спадкуванні, не має для позивача правового значення та не тягне за собою виникнення права на спадкування після смерті ОСОБА_6 , оскільки спадщину після смерті останнього прийняв спадкоємець другої черги спадкування, усунувши від спадкування спадкоємців наступних черг. Тобто у данному випадку встановлення факту проживання однією сім`єю позивача ОСОБА_3 зі ОСОБА_6 не є фактом, що має юридичне значення, який може бути встановлений судом.

Підстав для зміни черговості одержання права на спадкування ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_6 судом не встановлено.

До подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 10.04.2019 у справі № 534/1894/15-ц.

Враховуючи вищезазначене, оцінка поважності причин пропуску строку звернення позивача до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, існування об`єктивних та істотних перешкод для прийняття спадщини, судом не надається.

Інші доводи учасників справи не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, суд покладає на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський Валерій Володимирович, про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини - відмовити.

Витрати позивача по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бродський Валерій Володимирович, місцезнаходження: АДРЕСА_6 .

Дата складення повного судового рішення - 17.05.2024.

Суддя О.О. Тиха