Рішення № 119120585, 14.05.2024, Галицький районний суд Івано-Франківської області

Єдиний унікальний номер 341/562/24

Номер провадження 2/341/295/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Островської Н. І.

за участю: секретаря судового засідання Гомерди Г. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Галич цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», місцезнаходження: м. Київ, вул. Іоана Павла II, буд. 4/6, корпус В, каб. 508-2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_2 , місцезнаходження: вул. Леніна, 33, с. Білогородка, Бучанського району Київської області, Приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Кушнір Олег Вікторович, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 4, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 інтереси якої представляє адвокат Васютин Я. В. звернулась до суду з позовом про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., що зареєстрований в реєстрі за № 96120 про стягнення з неї на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованості в сумі 5574,0 гривень, а також стягнути з товариства на її користь судові витрати.

Як підставу зазначено, що 15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. вчинено виконавчий напис № 96120 про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості у розмірі 5574,0 гривень, оскільки є боржником за кредитним договором 1090078-А від 30.10.2020, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «СС ЛОУН», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 40071779-89 від 10.02.2021 є ТзОВ «Фінфорс».

Про наявність оскаржувального виконавчого напису позивачу стало відомо 05.03.2024 з надісланого ПАТ КБ «Приватбанк» смс-повідомлення на телефон мобільного зв`язку про накладення арешту на її банківський рахунок у зв`язку із заборгованістю щодо виконавчого провадження, про яке можна дізнатись з Єдиного реєстру боржників, перейшовши на веб-сайт Міністерства юстиції.

12.03.2024 представник позивача, адвокат Васютин Я. В., звернувся до приватного виконавця виконавчого округу Івано-Франківської області Кушніра О. В. із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження № 66810313.

З текстом виконавчого напису № 96120 від 15.07.2021 позивач ознайомилась 12.03.2024. При цьому жодних письмових листів та повідомлень від відповідача чи приватного нотаріуса, вона не отримувала.

Вказаний виконавчий напис позивач вважає незаконним, оскільки жодного боргу перед ТОВ «Фінфорс», як і перед ТОВ «СС ЛОУН», яким було відступлено право вимоги відповідачу на підставі Договору відступлення права вимоги за кредитними договорами позивача не було і немає, грошових коштів у кредит в ТОВ «СС ЛОУН» та ТОВ «Фінфорс» позивач не отримувала, а тому у неї відсутній обов`язок перед вказаними фінансовими компаніями.

Зазначає, що нотаріус при вчиненні 15.07.2021 виконавчого напису № 96120 не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом, та дотримання стягувачем вимог закону щодо трирічного строку подання про вчинення виконавчого напису з часу настання у нього права на звернення з вимогами по кожному окремому щомісячному платежу, чим порушив вимоги норми ст. 88 Закону України «Про нотаріат», п. 284 Інструкції та п. 1 Переліку.

Між позивачем та відповідачем нотаріально посвідчений договір не укладався, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчиненя виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Тобто на день вчинення виконавчого напису редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору. Проте, приватний нотаріус вчинив оскаржувальний виконавчий напис не на нотаріально посвідченому договорі, а на договорі що укладений у простій письмовій формі.

Ухвалою суду від 19.03.2024 відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання позивач та її представник не з`явилися, надіславши заяву про розгляд справи за їх відсутності, наполягали на задоволенні позовних вимог. Не заперечували щодо ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, відзив не подав, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. також у судове засідання не з`явилась, причини неявки не повідомив.

Приватний виконавець виконавчого округу Івано-Фраквіської області в судове засідання не з`явився, будь -яких клопотань, у тому числі, про відкладення розгляду справи не надіслав.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1ст. 19 ЦПК Українисуди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., вчинено виконавчий напис, зареєстрований у реєстрі № 96120 про стягнення з ОСОБА_1 на користь відповідача заборгованості у розмірі 5574,0 гривень, оскільки є боржником за кредитним договором 1090078-А від 30.10.2020, укладеним з товариством з обмеженою відповідальністю «СС ЛОУН», правонаступником усіх прав та обов`язків якого на підставі Договору відступлення прав вимоги за кредитними договорами № 40071779-89 від 10.02.2021 є ТзОВ «Фінфорс» (а.с. 8).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу в Івано-Франківській області відкрито виконавче провадження ВП № 66810313 щодо виконання виконавчого напису № 96120, який вчинений 15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінфорс» заборгованості у розмірі 5574,00 гривень (а. с. 5).

За загальним правилом статей 15,16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України«Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерстваюстиції Українивід 22лютого 2012року №296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14Закону України«Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87Закону України«Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88Закону України«Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Процедуру вчинення виконавчого напису врегульовано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5.

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником, нотаріусу подається заява, а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами, організаціями, не більше одного року.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172(далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України«Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50,87,88 Закону України «Про нотаріат»захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Для правильного застосування положень статей 87, 88Закону України«Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Розрахунку заборгованості та погашення платежів за спірним кредитним договором приватному нотаріусу про вчиненні виконавчого напису відповідачем надано не було. Не надано його і суду.

Тобто, нарахована сума заборгованості не може вважатися безспірною, оскільки не наданого детального розрахунку, який би підтверджував відповідність нарахованої суми умовам договору. Крім цього, позивач вважає заборгованість за кредитним договором, спірним.

Отже, з наданих суду документів вбачається відсутність ознаки безспірності заборгованості перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису. Відповідачем не подано до суду належних та достовірних доказів щодо спростування доводів позивача.

На момент звернення заінтересованої особи до нотаріуса з метою ініціювання вчинення нотаріальної дії відсутність спору про право цивільне є обов`язковою умовою, а наявність спору у свою чергу унеможливлює вчинення нотаріальної дії і є перешкодою, яка утворює підстави для відкладення і зупинення нотаріального провадження (стаття 42 Закону України «Про нотаріат»).

Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухвалених нею постановах від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) та від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278 гс18).

Відповідно до підпункту 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржник, якщо він є відмінний від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо він є відмінним, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв`язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу.

Як вбачається з матеріалів справи, письмова вимога про усунення порушень на адресу боржника не направлялась.

Окрім того, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. за № 1172.

З моменту прийняття цієїпостановиі до 10.12.2014 була чинною редакція Переліку, згідно якій стягнення кредитної заборгованості на підставі виконавчих написів можливе тільки за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також звернення стягнення на заставлене майно (п. 1 Переліку).

10.12.2014 набула чинностіпостанова Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою, зокрема, Перелік був доповнений новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», яким створено можливість вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями (п. 2 Переліку).

Саме ця норма застосована приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., вчиняючи оскаржуваний виконавчий напис.

Проте, ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду № К/800/6492/17від 01/11/2017 року залишено без змін постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 р. у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», в мотивувальній частині якої зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв`язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинноюпостанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»в частині, з моменту її прийняття».

Отже, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вчинений 15.07.2021 приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В. виконавчий напис не відповідає вимогам законодавства України, зокремаст. 87 Закону України «Про нотаріат»та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. за № 1172.

Стягувач не звертався до суду за захистом порушеного права в інший спосіб, та не позбавлений такої можливості.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов`язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту його правомірної поведінки, не спростовано тих обставин, на які позивач посилається в позові.

Розглядаючи справу, суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд у постанові від 12.03.2020 (справа № 757/24703/18-ц, провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

Підстав не враховувати дану правову позицію у суду немає. Оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 15.07.2021 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.

Крім того,підлягає урахуваннюй те,що вматеріалах справивідсутні належніта допустимідокази підтвердженнявручення боржникуповідомлень ТзОВ«Фінфорс» вимог із визначеними сумами заборгованості, розрахунків заборгованості та виписок. За вказаних обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що заборгованість не є безспірною.

Також, ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як наведено вище, ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З викладеного вище вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов`язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною.

З наданих суду документів неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису позивач мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, приймаючи до уваги той факт, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення вимоги про наявність такої заборгованості.

В свою чергу, при вчиненні виконавчого напису, нотаріус зобов`язаний запитувати пояснення боржника щодо безспірності заборгованості.

Такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10 листопада 2021 року по справі №758/14854/20, яка підлягає застосуванню по даній справі

Крім того, у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

Учинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання.

Неотримання боржником вимоги про усунення порушень за кредитним договором об`єктивно позбавляє його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги кредитора. Якщо боржник не має можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між нею та відповідачем щодо суми заборгованості, це об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.

Натомість, у даній справі до предмету доказування відноситься не розмір заборгованості (окрім встановлення безспірності заборгованості) або обставини отримання кредитних коштів боржником, а законність здійснення виконавчого напису нотаріусом, тобто чи були підстави для його вчинення та чи була дотримана процедура визначена законом під час його вчинення.

Оцінюючи доводи сторін стосовно посилання на практику судів касаційної інстанції, суд, виходячи з встановлених в ході розгляду обставин вважає, що саме наведена вище практика, яка покладена в основу даного рішення, є найбільш релевантною до правовідносин у цій справі, а тому саме ці висновки Верховного Суду повинні бути застосовані у даній справі.

Недотримання хоча б однієї вимоги чи положення чинного законодавства під час здійснення виконавчого напису є законною підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Наведене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису № 29721 від 06.05.2-21 таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною та достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалюючи рішення у даній справі, суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, зокрема у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки доводи позивача знайшли підтвердження в ході судового розгляду.

Правами, визначеними ст. ст. 43, 84 ЦПК України відповідач не скористався, відзиву не подав, клопотань про витребування доказів в порядку ст. 84 ЦПК України не заявляв.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 3ст. 133 ЦПК Українидо витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи.

Враховуючи, що суд, за наявності правових підстав, дійшов висновку про задоволення позову, судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи та сума сплаченого судового збору при подачі позову до суду підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача, яка здійснювала його оплату.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

На підтвердження підстав щодо стягнення судових витрат стороною позивача долучено: ордер адвоката Васютина Я. В. серії АТ № 1063767 на представництво інтересів ОСОБА_1 за договором про надання правової допомоги від 11.03.2024 у Галицькому районному суді (а. с. 11); договір № 61/2024 про надання правничої (правової)допомоги від 11.03.2024 (а. с. 10); свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (а. с. 12); рахунок № 01/61/2024 від 17.04.2024 про детальний опис робіт (наданих послуг), у яких визначено назва послуг, які було надано позивачу, та їх сума (а. с. 2), а також надано квитанцію № 01/61/2024 від 17.04.2024, про оплату ОСОБА_1 адвокату наданих послуг у розмірі 6000,0 гривень (а. с. 23), а також надано акт № 01/61/2024 від 17.04.2024 про надання послуг професійної правничої допомоги (а. с. 24).

Відповідно до ч. ч. 1-5ст. 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3ст. 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 8ст. 141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

При цьому витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Частиною 6ст. 137 ЦПК Українипередбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Однак представником відповідача жодних клопотань про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката не заявлялось, заперечень не надходило.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються відповідними доказами у справі; заява про їх відшкодування і розрахунок надані у строк, визначений ч. 8ст.141ЦПК України; витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатами обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню у повному обсязі.

Згідно роз`ясненням, наведеним в пункті 17 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 в справі № 910/13071/19 «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі зазначила, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто про необхідність надання оцінки виключно тим обставинам, щодо яких сторона має заперечення.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 444/3133/19.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 223, 259, 263-265,268,273,274,280-282,289,352-355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області, ОСОБА_2 , Приватний виконавець виконавчого округу Івано-Франківської області Кушнір Олег Вікторович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 96120, виданий приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Грисюк О. В., про стягнення з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованість у розмірі 5574,0 гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , витрати на правничу допомогу у розмірі 6000,0 гривень.

Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Копію рішення направити сторонам.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійст. 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

СуддяНаталя ОСТРОВСЬКА