Ухвала суду № 119110622, 16.05.2024, Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/8644/21

Номер провадження 1-в/462/72/24

УХВАЛА

про відмову у задоволенні подання державного виконавця

16 травня 2024 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_7

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові матеріали письмового подання державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_9 про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншими особами,

встановив:

Суть подання, що вирішується.

Державний виконавець Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_9 14.02.2024 року (вх. № 3611) звернувся у Залізничний районний суд м. Львова на підставі ст. 443 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) із письмовим поданням про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 , яким він володіє спільно з іншими особами у квартирі АДРЕСА_1 . Так, просить суд:

- визначити частку боржника ОСОБА_1 в спільному сумісному майні - квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , яка згідно відомостей ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 81889 від 25.11.2023 року, належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - у розмірі 1/5.

Подання обґрунтоване, зокрема тим, що на примусовому виконанні у Залізничному відділі Державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 462/8644/21, виданого 28.04.2023 року Залізничного районного суду м. Львова (про конфіскацію в дохід держави майна засудженого ОСОБА_1 ). Станом на 24.01.2024 року вказана квартира належить на праві спільної сумісної власності боржнику ОСОБА_1 та співвласникам ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Відтак просить подання задовольнити у повному обсязі.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.02.2024 року справу передано судді - ОСОБА_7

Позиція осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 443 ЦПК України визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Суд звертає увагу, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в ст. 43 ЦПК України, тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про недоведеність обґрунтованості подання, поданого державним виконавцем в заявлених ним межах, та про відсутність існування правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Встановлені судом обставини (скорочено).

На виконанні у державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Джуса О. Р. перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 (а.с. 19).

Так, вироком Залізничного районного суду м. Львова від 12.12.2022 року ухвалено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання за ч. 3 ст. 307 КК України дев`ять років позбавлення волі з конфіскацією майна (а.с. 10-18).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22.02.2023 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 12.12.2022 року щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 307 КК України залишено без змін, апеляційні скарги адвоката ОСОБА_10 захисника обвинуваченого ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.

28.04.2023 року Залізничним районним судом м. Львова видано виконавчий лист № 462/8644/21 (а.с. 9).

Однак суд звертає увагу на те, що у подальшому постановою Верховного Суду у складі колегієї суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 08.02.2024 року скаргу захисника ОСОБА_10, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 22.02.2023 року стосовно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25.04.2024 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_10 задоволено частково. Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 12.12.2022 року щодо ОСОБА_1 скасовано. Призначено новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 307 КК України у Залізничному районному суді м. Львова.

Застосоване судом законодавство при розгляді подання.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Також, суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини зазначає, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

Зокрема, у п. 40 Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 19 Рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2004 року у справі «Михайленки та інші проти України», суд наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення ст. 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 (рішення у справі «Бурдов проти росії», заява № 589498/00, п. 34).

У своєму рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004 року Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Так, практика Європейського суду з прав людини переконливо свідчить про те, що невід`ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

У п. 9 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій реалізації права на доступ до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 ст. 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Пунктом 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Право на звернення державного виконавця до суду із поданням про визначення частки боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, передбачено ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 443 ЦПК України.

Відповідно до п. 1 ст. 443 ЦПК України визначено, що питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця чи приватного виконавця.

У ч. 6 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Водночас у відповідності до ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях.

Схожа позиція висловлена Верховним Судом у справі № 452/4039/21 (постанова від 23.08.2023 року) при вирішенні подання виконавця у порядку ст. 443 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

У разі, якщо майно належить двом або більше особам на праві спільної власності із визначенням часток кожного з них у праві власності, то відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України майно належить таким особам на праві спільної часткової власності.

Якщо розмір часток співвласників відомий, то спір про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не виникає. Водночас може виникнути спір про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (ч. 1 ст. 366 ЦК України) - висновки Верховного Суду у постановах від 16.08.2023 року у справі № 367/5663/21, від 23.08.2023 року у справі № 452/4039/21.

Висновки суду.

З огляду на викладене, розглянувши подання у межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, установивши дійсні обставини, а також з урахуванням того факту, що ухвалою Львівського апеляційного суду від 25.04.2024 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 12.12.2022 року (на підставі якого було видано виконавчий лист № 462/8644/21 та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1) щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 307 КК України у Залізничному районному суді м. Львова, відтак суд дійшов переконання, що подання не підлягає задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись ст. 76-81, 259-261, 352-355, 443 ЦПК України, суд -

постановив:

У задоволенні письмового подання державного виконавця Залізничного відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ОСОБА_9 про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншими особами - відмовити.

Порядок оскарження ухвали суду та набрання нею законної сили.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (ч. 2 ст. 261 ЦПК України).

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: ОСОБА_7