Ухвала суду № 119105429, 15.05.2024, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2351/24

Провадження № 2-о/346/177/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

Суддя Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області Яремин М.П., вивчивши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Коломийського міськрайонного суду із вказаною заявою, в якій просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним як батьком неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частин другої, сьомої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що при вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова від 10.04.2019 року в справі № 320/948/18; 08.12.2021 року в справі № 464/6696/20 (провадження № 61-13755св21 ).

Як вбачається з поданої заяви, встановлення зазначеного факту необхідне заявнику, як він вказує, для захисту прав дитини, а також, враховуючи те, що син є випускником 9 класу та бажає навчатися за межами України, з метою його супроводу за кордон та можливості його переміщення без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із ними, та шлюб із якою розірвано за рішенням суду, а питання про визначення місця проживання дитини, якій виповнилося 14 років, не виносилось на розгляд суду.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 року № 5, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Права батька або матері, які самостійно виховують дитину залежать від отримання статусу дитиною як дитини, позбавленої батьківського піклування в порядку застосування Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» та підзаконних актів, прийнятих на виконання цього Закону.

Підставою для встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини батьком є наявність одного або кількох юридичних фактів, в силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин (перебування за кордоном, тривала тяжка хвороба тощо).

Суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків у правовідносинах із заінтересованою особою, тобто від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника у правовідносинах із нею.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Поряд з цим, суд враховує, що утримання та виховання дитини є обов`язком батьків згідно зі ст.ст. 150,180 СК України.

Зважаючи на наведене, подана заява не може бути предметом судового розгляду у цивільній справі, так як законодавством визначено певний порядок вирішення цього питання та передбачено право на оскарження у судовому порядку саме відмови відповідного органу чи уповноваженої особи у встановленні такого факту або позбавлення батьківських прав у випадку ухилення матері від виконання батьківських обов`язків щодо утримання та виховання дитини.

Згідно з правилами п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком неповнолітнього сина без участі матері для його переміщення та супроводу за кордон без документального оформлення згоди матері, не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства в розумінні положень ст. ст. 293, 315 ЦПК України. Тому у відкритті провадження у справі слід відмовити, адже заява ОСОБА_1 не підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства за законом.

На підставі наведеного та, керуючись ст.186, 260, 353, 354 ЦПК України,-

У Х В А Л И В:

відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Яремин М. П.