Рішення № 119104161, 16.05.2024, Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 188/370/24

Провадження № 2/188/713/2024

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2024 року Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Бурди П.О.,

при секретарі судового засідання Бібіковій В.В.,

розглянувши відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лисичанської міської військової адміністрації Сєверодонецького району Луганської області про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася до суду з позовом до Лисичанської міської військової адміністрації Сєверодонецького району Луганської області (далі відповідач) про визнання права власності у порядку спадкування.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вона є власником квартири, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 51,1 кв. м відповідно до технічного паспорту, інвентарний номер 15769, реєстраційний номер 226, складеного 10 вересня 1998 року. Позивач зазначає, що право власності на квартиру не встигла зареєструвати в електронному реєстрі, тому будь-які відомості про право власності на квартиру відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

У зв`язку з військовою агресією позивач покинула своє місце проживання з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, окупації та виїхала з міста Лисичанськ.

19 грудня 2023 року позивач звернулася з письмовою заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київського органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Проте отримала відмову за № 70956600 від 28 грудня 2023 року в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Посилаючись на ст.ст. 328, 392 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, позивач просить визнати за нею право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 вересня 1998 року.

Ухвалою суду від 12 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Позивач 05.03.2024 подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та її представника, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, причина неявки суду не відома. Про дату слухання справи відповідач повідомлений належним чином. Правом на надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

На підставі положень статей 280-281 Цивільного процесуального кодексу (далі ЦПК) України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалив у справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального засобу не здійснювалось.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач ніяких доказів суду не надав.

Оцінивши в сукупності надані суду позивачем докази, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_2 , цей факт підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14 жовтня 1998, виданим Лисичанським виконкомом. На зворотній стороні цього свідоцтва вказано, що право власності позивача зареєстроване 26 жовтня 1998 року Лисичанським державним малим комунальним підприємством «БТІ» і записане у реєстрову книгу за № 226.

Право власності на вказану квартиру позивач не зареєструвала в електронному реєстрі, тому будь-які відомості про право власності на квартиру відсутні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно або в Реєстрі прав власності на нерухоме майно.

19 грудня 2023 року позивач звернулася із письмовою заявою за реєстраційним номером 58597298 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київського органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно у вигляді зазначеної у позові квартири.

25 грудня 2023 року № 70873855 позивач отримала рішення про зупинення розгляду заяви, а надалі й відмову за № 70956600 від 28 грудня 2023 року в проведенні реєстраційних дій у зв`язку з тим що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.),

ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема, ст. 1 Першого протоколу до неї, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й національному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу, що зазначено у ст. 16 ЦК України.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами 3 та 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який прийнято 01.07.2004, набрав чинності 03.08.2004, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Однак, позивач не надала жодних доказів, що її право власності на квартиру АДРЕСА_2 оспорює вказаний нею у позові відповідач Лисичанська міська військова адміністрація Сєверодонецького району Луганської області. З позову та доданих до нього доказів суд вбачає, що відповідач жодним чином не порушив прав та законних інтересів позивача.

Правовідносини, на які посилається позивач, виникли між нею та державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київського органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), вони не є цивільно-правовими і не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України слід залишити на позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 13, 76-81, 141, 206, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , до Лисичанської міської військової адміністрації Сєверодонецького району Луганської області, ЄДРПОУ 44044068, зареєстроване місцезнаходження: 93100, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. Михайла Грушевського, буд. 7, про визнання права власності відмовити.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його складення до Дніпровського апеляційного суду через Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.

Позивач, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя П. О. Бурда