Ухвала суду № 119098073, 17.05.2024, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

17 травня 2024 року Справа № 903/469/24 Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., розглянувши заяву Володимирської окружної прокуратури

про забезпечення позову

у справі № 903/469/24

за позовом: Володимирської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради

до відповідача-1: Обслуговуючого кооперативу «Житловобудівельний кооператив «Краєвиди Волині»

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Гураль Володимира Володимировича

про стягнення 1 135 269, 49 грн.

Встановив: 15.05.2024 на адресу Господарського суду Волинської області разом із позовною заявою надійшла заява про забезпечення позову за вх. №01-74/763/24 від Володимирської окружної прокуратури, в якій просить:

- накласти арешт на грошові кошти що належать Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» (ЄДРПОУ: 43298231) та Фізичній особі-підприємцю Гуралю Володимиру Володимировичу ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , який видано Тернопільським МВ УМВС України у Тернопільській області від 05.11.1998, РНОКПП: 2342002171), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» та Фізичній особі-підприємцю Гуралю Володимиру Володимировичу у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 135 269,49 гривні;

- накласти арешт на нерухоме майно та транспортні засоби, які належать Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» та Фізичній особі-підприємця Гураля Володимира Володимировича, у межах суми позову 1 135 269,49 гривень, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.

Заявник обґрунтовуючи дану заяву посилається на те, що предметом позову у справі №903/469/24 є вимога про стягнення з відповідачів на користь позивача 1 135 269,49 грн. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі за будівництво об`єкта: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на вул. Стуса, 2-А в м. Нововолинську, Волинської області».

Прокурор доводить, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» та Фізичної особи-підприємця Гураля Володимира Володимировича, які знаходяться на всіх рахунках Відповідачів в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» та Фізичної особи-підприємця Гураля Володимира Володимировича, у межах суми позову 1 135 269, 49 гривень є адекватним способом захисту можливих порушень охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Нововолинська в особі позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог.

Розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що остання не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005 (заява № 38722/02).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду №910/23741/17 від 04.06.2018, №910/23488/17 від 25.05.2018.

У відповідності до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Водночас, ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Як вбачається з прохальної частини позову, позивач просить суд стягнути із Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» та Фізичної особи-підприємця Гураля Володимира Володимировича на користь Нововолинської міської ради для зарахування в дохід місцевого бюджету Нововолинської міської територіальної громади грошові кошти (пайову участь) у сумі 1 135 269,49 гривень.

В свою чергу, звертаючись з заявою про забезпечення позову, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти що належать відповідачам та накласти арешт на їх нерухоме майно та транспортні засоби, а відтак викладені заявником вимоги у заяві про забезпечення позову фактично є тотожними позовним вимогам, з якими позивач звернутися до суду.

Отже, вжиття запропонованих заходів забезпечення позову матиме наслідком вирішення спору по суті без встановлення дійсних правовідносин між сторонами та обставин справи, що не допускається в силу імперативних приписів ч. 11 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №905/2130/17 та від 13.02.2018 у справі №911/2930/17).

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №922/2277/19 від 14.05.2020.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Згідно п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обставини позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.74 ГПК України.

Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог. Заявник (позивач) має довести (додати до заяви) наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходи до забезпечення позову, тому питання про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані до заяви.

Водночас, заявником у заяві про забезпечення позову не наведені обставини та не долучені докази на підтвердження виведення відповідачами грошових коштів зі своїх рахунків з метою ухилення від виконання зобов`язань.

Не обґрунтовано та не підтверджено належними доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; наявності обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду.

Заявник у прохальній частині заяви про забезпечення позову також просить суд накласти арешт на нерухоме майно та транспортні засоби, які належать відповідачам, у межах суми позову у розмірі 1 135 269,49 грн., не конкретизуючи при цьому, на яке саме майно та транспортні засоби слід накласти арешт.

Посилання заявника на порушення положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № №132-ІХ в частині сплати коштів пайової участі, не є підставою для забезпечення позову, оскільки вказаний факт підтверджує лише можливе недобросовісне виконання відповідачами своїх зобов`язань, а не виведення грошових коштів зі своїх рахунків.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018р. у справі № 914/970/18.

Сама по собі лише потенційна можливість настання в майбутньому негативних наслідків, без надання відповідного обґрунтування, в тому числі доказів вчинення боржником на даний час певних реальних дій, не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Враховуючи, що забезпечення позову в обраний прокурором спосіб є не доцільним на даний час, що не позбавляє його права на повторне звернення до суду з заявою про забезпечення позову після зміни обставин справи, які утруднять поновлення його прав, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, імовірності утруднення поновлення порушених прав в разі невжиття таких заходів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Господарський суд, керуючись ст. 73, 80, 136, 137, 234-235 ГПК України, господарський суд, -

ухвалив:

У задоволенні заяви Володимирської окружної прокуратури від 15.05.2024 за вх. №01-74/763/24 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч.2 ст. 235 ГПК України.

Ухвала підписана 17.05.2024

Ухвали суду підлягають оскарженню до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя В. М. Дем`як