Рішення № 119092593, 29.02.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 лютого 2024 рокуСправа №160/33051/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

19.12.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить:

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити перерахунок єдиного соціального внеску, враховуючи періоди подвійного оподаткування, та скасувати надмірно нараховану суму єдиного соціального внеску в розмірі 31821,68 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивачем вказано таке. У червні 2023 року позивачу стало відомо від керівництва ТОВ «МАТРОЛЮКС», де працює позивач, про відкриття 28.02.2023 року виконавчого провадження №71142526, підставою якого стала вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області №Ф-9596-53У від 25.02.2021 року. У подальшому позивач звернувся до ГУ ДПС з відповідною заявою щодо перерахунку суми боргу, у відповідь на яку ГУ ДПС повідомило про наявність у позивача заборгованості з єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн. Позивач вказує, що сума боргу нарахована помилково, не відповідає дійсності, підлягає перерахунку та скасуванню надмірно нарахованої суми заборгованості, так як в цей час, коли позивачу були нараховані борги за несплату ЄСВ він вже працював найманим працівником і сплачував податки як найманий працівник. Позивач перебував на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 16.11.2005 року по 16.11.2021 року. 16.11.2021 року припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності як ФОП. Позивач вказує, що зі змінами законодавства з 01.01.2017 року, позивачу почались нараховуватись борги з ЄСВ. У позовній заяві наголошено, що відповідач ніяких повідомлень про виникнення боргу позивачу не надсилав. Разом з тим, позивач вказав, що подвійна сплата єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачу як фізичній особі-підприємцю призвело до подвійного оподаткування, що заборонено законодавством. При цьому, за розрахунками позивача, наявними у позовній заяві, він має сплатити заборгованість по ЄСВ у сумі 5967,06 грн, а не 37788,74 грн як вказав податковий орган, тому оскаржувана надмірно нарахована сума заборгованості з ЄСВ у розмірі 31821,68 грн підлягає скасуванню.

Ухвалою від 22.12.2023 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

19.02.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Станом на 07.02.2024 року в ІКП за технологічним кодом 71040000 по ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37788,74 грн, яка виникла в результаті автоматичних нарахувань з єдиного внеску. Така ж сума заборгованості була і станом на 25.02.2021 року. ГУ ДПС винесено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9596-53 від 25.02.2021 року та направлено на податкову адресу позивача, проте на адресу ГУ ДПС повернувся конверт «за закінченням терміну зберігання». У зв`язку з несплатою заборгованості ГУ ДПС направило до органу ДВС узгоджену вимогу від 25.02.2021 року №Ф-9596-53У на суму 37788,74 грн.

Також, відповідач просить визнати неповажними підстави пропуску позивачем строку звернення до суду.

29.02.2024 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій викладені заперечення проти аргументів відповідача щодо необгрунтованості позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

22.06.2023 року позивач звернувся до ГУ ДПС у Дніпропетровській області з заявою щодо його заборгованості по ЄСВ за період з 01.01.2017 року по 13.09.2021 року.

Відповідач листом №45077/6/04-36-24-14 від 23.06.2023 року повідомив про таке. Згідно даних інформаційної системи ДПС України ОСОБА_1 з 16.11.2015 року перебуває за основним місцем обліку ГУ ДПС, Новомосковська ДПІ, (м. Новомосковськ), як ФОП на загальній системі оподаткування та 16.11.2021 року припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності ФОП. Станом на 22.06.2023 року в ІКП за технологічним кодом класифікації 71040000 по ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску 37788,74 грн, яка виникла в результаті автоматичних нарахувань з єдиного внеску.

Позивач, вважаючи надмірно нарахованою суму заборгованості по ЄСВ, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону №2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

З 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону №1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, якщо протягом 2017-2020 років він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано не було.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Разом з тим, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та від 23.01.2020 року у справа №480/4656/18, від 04.11.2021 року у справі №140/3209/19 від 18.02.2022 року у справі №420/4911/20.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з несплати єдиного внеску нараховано позивачу:

- за 2017 рік 8448,00 грн по строку сплати 19.04.2018 року;

- за 1 квартал 2018 року 2457,18 грн по строку сплати 19.04.2018 року;

- за 2 квартал 2018 року 2457,18 грн по строку сплати 19.07.2018 року;

- за 3 квартал 2018 року 2457,18 грн по строку сплати 19.10.2018 року;

- за 4 квартал 2018 року 2457,18 грн по строку сплати 21.01.2019 року;

- за 1 квартал 2019 року 2754,18 грн по строку сплати 19.04.2019 року;

- за 2 квартал 2019 року 2754,18 грн по строку сплати 19.07.2019 року;

- за 3 квартал 2019 року 2754,18 грн по строку сплати 19.10.2019 року;

- за 4 квартал 2019 року 2754,18 грн по строку сплати 20.01.2020 року;

- за 1 квартал 2020 року 2078,12 грн по строку сплати 21.04.2020 року;

- за 2 квартал 2020 року 1039,06 грн по строку сплати 20.07.2020 року;

- за 3 квартал 2020 року 3178,12 грн по строку сплати 20.07.2020 року;

- за жовтень-листопад 2020 року 2200,00 грн по строку сплати 19.01.2021 року.

Індивідуальними відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка за формою ОК-5) підтверджується, що за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, сплачували страхувальники:

- березень-квітень 2017 року Приватне акціонерне товариство «НІКОПОЛЬСЬКИЙ ХЛІБОКОМБІНАТ» (00381381);

- жовтень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, січень-травень 2020 року, ТОВ «Європа-Дніпро» (40182651);

- липень-вересень 2020 року ОСОБА_2 (2421902459);

- вересень-грудень 2020 року ТОВ «МАТРОЛЮКС» (33248760)

Вказане не спростовано відповідачем.

На думку суду, у даному випадку, сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за позивача досягнута за рахунок його сплати роботодавцем.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено, докази отримання таких в матеріалах справи відсутні, відповідачем під час розгляду справи не надані.

У свою чергу, представником відповідача до суду не надано будь-яких пояснень або належних та достатніх доказів того, що позивач здійснював у період, що вказаний вище та за який нараховано суму боргу, підприємницьку діяльність та отримував дохід від такої діяльності.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у вказані вище періоди єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо нарахування позивачу заборгованості по сплаті єдиного внеску за березень-квітень 2017 року, жовтень-грудень 2017 року, січень-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, січень-травень 2020 року, липень-вересень 2020 року, вересень-грудень 2020 року, оскільки страхові внески сплачувались за позивача його роботодавцями, що підтверджене Індивідуальними відомостями про застраховану особи Форми ОК-5.

Разом з тим, позивачем не заперечується наявність заборгованості по ЄСВ у період січень-лютий 2017 року, травень-вересень 2017 року (мінімальний страховий внесок у 2017 році 704 грн) та червень 2020 року (мінімальний страховий внесок у червні 2019 року - 1039,06 грн).

Таким чином, позивач не був працевлаштований у січні, лютому, травні-вересні 2017 року та червні 2020 року, та не здійснював підприємницьку діяльність як ФОП. У відповідності з вищенаведеними нормами законодавства позивач мав у зазначені періоди сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Так, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12.08.2021 року у справі №804/3642/16, від 14.07.2021 року у справі №815/2362/17, від 21.09.2018 року у справі №808/3046/16).

У постанові від 27.10.2022 року у справі №240/9395/20 Верховний Суд зазначив, що аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дають підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України.

Верховний Суд зазначив також, що виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону.

Тобто, зазначеною вимогою контролюючий орган інформує платника про наявність у нього податкового боргу та необхідність його сплати.

Окрім того, зі змісту відзиву судом встановлено, що вимога №Ф-9596-53У від 25.02.2021 року була направлена відповідачем до органу ДВС. У матеріалах справи також наявна постанова державного виконавця Новомосковського ВДВС у Новомосковському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 05.06.2023 року у межах ВП №71142526 при примусовому виконанні вимоги №Ф-9596-53У, виданої 25.02.2021 року.

Зважаючи на вищевикладене, суд у відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог шляхом визнання протиправною та скасування податкової вимоги №Ф-9596-53У від 25.02.2021 року в частині суми 31821,68 грн.

Також, суд зазначає, що усталеною є практика Верховного Суду, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має водночас як забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання, так і бути адекватним фактичним обставинам справи, а також узгоджуватися з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 року за №321/35943 (далі - Порядок №5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:

достовірність показників - відповідність інформації, що відображається в інтегрованій картці платника податків, показникам первинних документів;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);

перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Пунктом 3 розділу І Порядку №5 передбачено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку №5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

За приписами пункту 1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 19.02.2019 року у справі №825/999/17, від 26.02.2019 року у справі №805/4374/15-а, від 17.06.2021 року у справі №520/7599/19, від 25.03.2021 року у справі №280/4506/18, від 02.06.2022 року у справі №360/2838/20) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

За таких обставин, суд вважає, що з метою належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати ГУ ДПС у Дніпропетровській області привести у відповідність інтегровану картку платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 31821,68 грн.

Щодо строку звернення до суду.

Відповідач у відзиві на позовну заяву наголошує, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Так, зі змісту позовної заяви відповідач встановив, що про податкову вимогу №Ф-9596-53 від 25.02.2021 року позивачу стало відомо у червні 2023 року. Також, у відзиві зазначено, що податкова вимога згідно п. 4 розділу VI Інструкції №449 вважається належним чином надісланою (врученою), у зв`язку з чим, звернення до суду з даним позовом відбулось більше, ніж через 3 роки після того як направлена зазначена вимога.

З матеріалів справи встановлено, що податкова вимога №Ф-9596-53 була направлена відповідачем на адресу позивача ( АДРЕСА_1 ), проте конверт повернувся відправнику «за закінченням терміну зберігання».

Так, відповідно до приписів п. 4 розділу VI Інструкції № 449 у разі якщо неможливо надіслати (вручити) платнику єдиного внеску вимогу про сплату боргу (недоїмки) поштою у зв`язку з відсутністю його за місцезнаходженням (місцем проживання) (відсутністю службових (посадових) осіб платника єдиного внеску за його місцезнаходженням), відмовою платника єдиного внеску або службових (посадових) осіб платника прийняти вимогу, поверненням поштового відправлення у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання або з інших причин, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення, вимога вважається надісланою (врученою) платнику єдиного внеску у день, зазначений поштовою службою у повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З урахуванням викладеного, вимога є такою, що була надіслана (вручена) позивачу, проте це не впливає на початок відліку строку для звернення до суду з позовом щодо оскарження такої вимоги.

Судом встановлено, що 14.06.2023 року ТОВ «Матролюкс» ознайомило під підпис ОСОБА_1 про те, що 14.06.2023 року надійшла Постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи ВП №71142526 від 05.06.2023 року. У даній постанові стягувачем є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області, загальна заборгованість - 41872,62 грн (здійснювати відрахування з суми доходів у розмірі 20% щомісяця).

Інших доказів про факт обізнаності позивача щодо наявності у нього заборгованості по ЄСВ матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові від 25.02.2021 року по справі №580/3469/19 Верховний Суд зазначив, що строк звернення до суду щодо оскарження податкової вимоги врегульований ст. 122 КАС Україна.

Так, позивачу стало відомо про заборгованість по сплаті ЄСВ 14.06.2023 року, позовна заява на адресу суду надійшла 19.12.2023 року. Одночасно суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем податкової вимоги.

Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат у вигляді судового збору здійснюється у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 72-77, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658) про зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-9596-53У від 25.02.2021 року в частині суми 31821,68 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області привести у відповідність інтегровану картку платника ОСОБА_1 шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 31821,68 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко