Рішення № 119092497, 30.04.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року Справа № 160/6626/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області

про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

12.03.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.03.2024 №046150008613 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16 січня 2024 року, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Київською митницею від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах.

В обґрунтування позову вказано, що позивач звернувся із заявою про перехід на пенсію за віком, згідно з Прикінцевими положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ від 16.12.1993. За принципом екстериторіальності заяву Позивача передано для розгляду до Головного управління пенсійного фонду України у Волинській області . За результатами розгляду заяви позивача з доданими документами відповідачем-2 прийнято рішення від 05.03.2024 №046150008613, яким позивачу відмовлено в переведенні та виплаті пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих положень Закону №889-VIII з підстав відсутності стажу роботи 20 років на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону № 3723-ХІІ. Крім цього, в рішенні зазначено, що стаж державної служби, обчислений згідно трудової книжки, до 01.05.2016 становить 16 років 7 місяців 29 днів. В рішенні зазначається, що враховуючи норми пунктів 10,12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII посади працівників митної служби України, які є посадовими особами і мають спеціальне звання не належать до категорії посад, зазначених статтею 25 Закону № 3723-XII від 16.12.1993, а тому період роботи з 03.01.1994-02.07.2010 не зараховано до стажу державної служби. Крім цього, в рішенні зазначено невірну дату народження позивача, а саме « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в той час, як дата народження позивача 23.07.1961, що підтверджено паспортом громадянина України та відповідає даним, зазначеним у трудовій книжці. При зверненні до відповідача-1 позивачем надавалися всі необхідні документи, в т.ч. паспорт, код ІПН, трудова книжка, тощо. Позивач вважає спірне рішення про відмову у переведені на пенсію державного службовця протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надано всі необхідні документи для підтвердження необхідного стажу роботи. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.

13.03.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін та витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.

27.03.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що спірним рішенням відмовлено позивачу в переведені на інший вид пенсії, оскільки позивач станом на 01.05.2016 не мав необхідного стажу державної служби (10 років), право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» відсутнє. При цьому, однією з умов, що визначають право особи на пенсійне забезпечення як державного службовця, є віднесення посад до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723. Періоди роботи з 03.01.1994 року по 02.07.2010 року не можуть бути враховані до стажу державної служби зважаючи на те, що заявнику відповідно до частини другої статті 573 Митного кодексу України присвоювалися спеціальні звання, а в разі присвоєння спеціального звання відповідно до ст.573 надбавка за ранг державного службовця не виплачується і, відповідно, ці посади не належать до посад, віднесених до відповідних категорій посад державних службовцю Отже, періоди роботи в митних органах не можуть бути зараховані до стажу державної служби. Враховуючи викладене та той факт, що станом на 01.05.2016 позивач не працював на посаді, віднесеної до категорій посад державних службовців, та відсутність 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723, право на пенсію за віком відповідно до Закону №889 відсутнє. Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 є безпідставною та не обґрунтованою, а підстави переходу на пенсію по віку відповідно до Закону України «Про державну службу»- відсутні. З огляду на вказане відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

28.03.2024 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.03.2024 за № 046150008613 позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та у проведенні перерахунку пенсії по Закону №889-VIII згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Київською митницею від 21.02.2024 № 28 та від 21.02.2024 № 29, у зв`язку з відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців до 01.05.2016, оскільки працівники податкової та митної служб не віднесені до категорії посад державних службовців. Стаж позивача на посадах віднесених до посад державної служби становить 16 років 07 місяців 29 днів (враховано до 01.05.2016). Позивач просить перевести його на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з 16 січня 2024 року, проте із заявою (№ 912) до органу Пенсійного фонду позивач звернувся 27 лютого 2024 року, довідки про складові заробітної плати датовані лютим місяцем 2024 року. Період перебування посадових осіб в податкових органах та в органах митної служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, а тому період роботи позивача з 03.01.1994 по 02.07.2010 не зараховано до стажу державної служби.

29.03.2024 року від ОСОБА_1 надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.03.2024 №046150008613 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 27 лютого 2024 року, у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Київською митницею від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах.

02.04.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до розгляду уточнену позовну заяву позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.

27.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках про складові заробітної плати, виданих Київською митницею від 21.02.2024 № 28 та від 21.02.2024 № 29.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.03.2024 року № 046150008613, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та у проведенні перерахунку пенсії по Закону №889-VIII згідно довідок про складові заробітної плати, виданих Київською митницею від 21.02.2024 № 28 та від 21.02.2024 № 29, у зв`язку з відсутністю 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державних службовців до 01.05.2016, оскільки працівники податкової та митної служб не віднесені до категорії посад державних службовців. Стаж позивача на посадах віднесених до посад державної служби становить 16 років 07 місяців 29 днів (враховано до 01.05.2016).

Позивач вважає рішення відповідача-2 про відмову у переведенні з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.

Пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Отже, якщо особа має стаж на посаді державної служби більше 20 років, то має право на призначення пенсії за віком згідно із ст.37 Закону №3723-XII, а тому, відповідно, наявні правові підстави для переведення з пенсії за віком, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону №3723-XII.

Спірним рішенням відповідача-2 не зараховано до стажу державної служби періоди роботи позивача у органах митної служби, з підстав присвоєння спеціального звання.

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка позивача серії серія НОМЕР_1 містить записи щодо роботи позивача в періоди:

- з 05.08.1978 по 16.12.1993 служба в Збройних Силах в/б ВЕ №074354, (запис у трудовій книжці №1);

- з 03.01.1994 по 14.08.1997 на посаді інспектора Криворізької митниці, (записи у трудовій книжці №№ 2-5);

- з 15.08.1997 по 20.04.2010 на посадах старшого інспектора; заступника начальника вантажного відділу; начальника вантажного відділу; заступника начальника Криворізької митниці ДМСУ, (записи у трудовій книжці №№ НОМЕР_2 );

- з 21.04.2010 по 02.07.2010 на посаді заступника начальника Енергетичної регіональної митниці, (записи у трудовій книжці №№ 17- 18).

Присягу державного службовця прийнято Позивачем 15.06.1995, про що також здійснено запис в трудовій книжці №3.

Відповідно до даних трудової книжки позивачу присвоєно:

- 17.06.1994 персональне звання «Інспектор митної служби ІІІ рангу (запис у трудовій книжці №4) підстава наказ ДМКУ №232к від 17.06.1994;

- 17.02.1998 персональне звання «Інспектор митної служби ІІ рангу» (запис у трудовій книжці №7) підстава наказ ДМСУ №62к від 17.02.1998;

- 06.04.2000 персональне звання «Інспектор митної служби І рангу» (запис у трудовій книжці №9) підстава наказ ДМСУ №173к від 06.04.2000;

- 19.06.2001 персональне звання «Радник митної служби 3 рангу» (запис у трудовій книжці №10) підстава наказ ДМСУ №293к від 19.06.2001;

- 01.04.2004 - спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу» (запис у трудовій книжці №11) підстава наказ №290-к від 30.03.2004;

- 25.06.2005 спеціальне звання «Радник митної служби 2 рангу» (запис у трудовій книжці №13) підстава наказ ДМСУ №1117к від 01.07.2005;

- 22.08.2006 спеціальне звання «Радник митної служби 1 рангу» (запис у трудовій книжці №15) підстава наказ ДМСУ №772-к від 22.08.2006.

Отже, з 03.01.1994 року позивач працював на посадах у митних органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи, їй присвоювались персональні та спеціальні звання.

Так, пунктом 1 Порядку № 283 регламентовано, що ним визначаються посади і органи, час роботи, в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), серед іншого, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Пунктом 5 Порядку № 283 визначено, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Відповідно до статті 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11 липня 2002 року № 92-IV) (далі - МК України) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, згаданим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».

Згідно із частиною 1 статті 413 МК України у вказаній вище редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.

Відповідно до частин 1, 2 статті 569 МК України (у редакції Закону від 13 березня 2012 року № 4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.

Правове становище посадових осіб митної служби України визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини 1 статті 588 МК України (у редакції Закону від 13.03.2012 року № 4495-VI) пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України "Про державну службу". Час служби зазначених осіб в митних органах зараховується до стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії державного службовця.

Частиною 1 статті 588 МК України (у редакції Закону № 405-VII від 04.07.2013 р.) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу", незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Крім того, частиною сімнадцятою статті 37 Закону № 3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", передбачались і у редакціях Митного кодексу України від 11.07.2002 р. (про що зазначено вище) та від 12.12.1991 р. (зокрема, ч.3 ст.154 МК України у редакції Закону № 1970-XII).

Відповідно до ст.573 МК України, посадовим особам митних органів присвоюються такі спеціальні звання: 1) дійсний державний радник податкової та митної справи; 2) державний радник податкової та митної справи I рангу; 3) державний радник податкової та митної справи II рангу; 4) державний радник податкової та митної справи III рангу; 5) радник податкової та митної справи I рангу; 6) радник податкової та митної справи II рангу; 7) радник податкової та митної справи III рангу; 8) інспектор податкової та митної справи I рангу; 9) інспектор податкової та митної справи II рангу; 10) інспектор податкової та митної справи III рангу; 11) інспектор податкової та митної справи IV рангу; 12) молодший інспектор податкової та митної справи.

Положення про спеціальні звання посадових осіб митних органів, порядок присвоєння цих звань та їх співвідношення з рангами державних службовців, а також розміри надбавок до посадового окладу за спеціальні звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. Спеціальні звання митної служби присвоюються довічно. Позбавлення спеціальних звань здійснюється виключно за вироком суду у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.

Поставною Кабінету Міністрів України «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" від 20.04.2016 року № 306 встановлено співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями посадових осіб митних органів, відповідно до яких: - дійсний державний радник митної служби 1 ранг державного службовця; - державний радник митної служби I рангу 2 ранг державного службовця; - державний радник митної служби II рангу 2 ранг державного службовця; - державний радник митної служби III рангу 3 ранг державного службовця; - радник митної служби I рангу 4 ранг державного службовця; - радник митної служби II рангу 5 ранг державного службовця; - радник митної служби III рангу 6 ранг державного службовця; - інспектор митної служби I рангу - 7 ранг державного службовця; - інспектор митної служби II рангу - 8 ранг державного службовця; - інспектор митної служби III рангу 9 ранг державного службовця; - інспектор митної служби IV рангу 9 ранг державного службовця; - молодший інспектор митної служби 9 ранг державного службовця.

Таким чином, в органах державної митної служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця, які неодноразово були присвоєні позивачу, що підтверджується записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Верховний Суд України раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі № 21-275а13 вказано, що аналіз положень ст.37 Закону №3723, Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 року № 509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений і Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 року (справа № 586/965/16-а) та від 18.03.2021 року (справа №500/5183/17).

Крім того, матеріали справи містять надані Київською митницею довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 21.02.2024 року №29 та про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 21.02.2024 року №28 з якої вбачається, що у позивача наявна надбавка за вислугу років (50%) за стаж державної служби 31 рік 10 місяців.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що посадові особи в митних органах, митній службі, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах України має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону № 3723, а відтак з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, позивач має право на пенсію за віком на підставі положень статті 37 Закону №3723-XII.

З огляду на викладене, посилання відповідачів про те, що період роботи в митній службі, під час перебування на якій були присвоєні персональні та спеціальні звання не зараховується до стажу роботи на посадах державної служби з неправомірними, а тому оскаржуване рішення від 05.03.2024 року №046150008613 підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 19.12.1993 р. №3723-ХІІ (далі - Закон №3723-ХІІ) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

При цьому, 01 травня 2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), згідно із ч.2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України «Про державну службу» №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Згідно із ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Тобто, необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, спірним рішенням позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з підстав не зарахування її роботи у митних органах до стажу держаної служби у зв`язку з чим, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16.01.2024 року, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Київською митницею від 21.02.2024 №28 та від 21.02.2024 №29 є передчасними, оскільки період роботи ще не зарахований до стажу державної служби позивача, а матеріали справи не містять доказів того, що за цим рішенням суду пенсійний орган здійснить перерахунок пенсії без врахування зазначеного вище.

Разом з тим, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про переведення на пенсію державного службовця визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, то саме цей орган і має завершити процедуру розгляду такої заяви.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача-2 зарахувати періоди роботи позивача у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу» та повторно розглянути заяву від 27.02.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII.

При цьому вимоги в частині зобов`язання відповідача перевести позивача на пенсію державного службовця, задоволенню не підлягають, оскільки суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення (переведення) пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

Суд звертає увагу, що відповідно до абз.2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 968,96 грн., що документально підтверджується квитанцією №8787-9643-7982-0664 від 08.03.2024 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково та те що спірне рішення винесено саме відповідачем-2, судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню в сумі 484,48 грн., що становить 50 відсотків сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частиною першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 134 цього Кодексу розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями КАС України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи та підтверджені відповідними доказами.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно із статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, в підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та витрачений час.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі №300/941/19 та від 31.03.2020 року у справі №726/549/19.

Матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатським об`єднанням «ЛЕКС ГРАНД» договір про надання правничої допомоги б/н від 27.02.2024 року.

На підтвердження здійснення судових витрат, пов`язаних із наданням професійної правової допомоги, матеріали справи містять: - договір про надання правової допомоги б/н від 27.02.2024 року, - розрахунок № 1 від 12.03.2024 року використаного часу, гонорару та поточних витрат, - акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 12.03.2024 року до вказаного договору від 27.02.2024 року, - рахунок №1 від 12.03.2024 року на суму 10 000 грн.

Однак, жодних доказів на підтвердження понесених витрат на адвоката, а саме сплати вказаних витрат у справі позивачем не надано, а матеріали справи не містять, а рахунок № 1 від 12.03.2024 року на суму 10 000 грн. не може бути доказом оплати позивачем правових послуг адвоката.

Враховуючи, що долучені до матеріалів справи документи не є належними та достатніми доказами понесення позивачем певних витрат, пов`язаних із розглядом справи які підлягають відшкодуванню, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, її вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн. задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 243-246, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (49026, м.Луцьк, вул.Кравчука, 22-В, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.03.2024 №046150008613 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.02.2024 року про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. № 889-VIII, з урахування правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв