Рішення № 119084329, 27.09.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 153/1651/19-ц

пр. 2-2016/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Григоренко І.В. ,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача-1: ОСОБА_1 ,

позивача-2: ОСОБА_2 ,

представника відповідача-1: не з`явився,

представника відповідача-2: Кудіної Т.А. ,

представника відповідача-3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач-1, ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - позивач-2, ОСОБА_2 ) звернулись до Ямпільського районного суду Вінницької області з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач-1, ДКС України), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 05.08.2021 року, просять стягнути з Державного бюджету в особі Державної казначейської служби України за рахунок списання з бюджетного рахунку держави на користь позивачів матеріальну шкоду у розмірі 9 440 251,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 881 947,34 грн. кожному.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначають, що згідно ухвали Верховного Суду УРСР від 31.10.1964 року та довідки про неповідомлення родичів ОСОБА_4 про її реабілітацію у зв`язку з відсутністю їх адреси, їх баби ОСОБА_4 , 1887 року народження, була безпідставно звинувачена та засуджена до розстрілу за ст. 20-54-1 «а» Кримінального кодексу УРСР і реабілітована 31.10.1964 року, проте близьким родичам репресованої, у тому числі, позивачам, про це не повідомили. Вказують, що 15.11.2018 року Могилів-Подільською місцевою прокуратурою внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за № 42018021220000073 за фактами незаконного притягнення у 1932-1937 роках головою Цекинівської сільської ради Грабовським С.Я. та іншими до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_4 , за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 372 КК України, в якому позивачів визнано потерпілими. Зазначають, що вони та їхня сім`я зазнали моральної (немайнової) шкоди у зв`язку з незаконним затриманням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності їхньої баби у шпигунстві, диверсіях, проведенні антирадянської агітації проти заходів радянської влади, незаконного застосування до неї запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, незаконного обшуку, засудженню до розстрілу і приведення вироку до виконання щодо їхньої баби ОСОБА_4 , яка полягає у моральних стражданнях, пов`язаних із втратою рідних, порушенням права власності, яку останні оцінюють у розмірі по 10 881 947,34 грн. кожному, посилаючись на висновок експерта-психолога Стрельнікової Л.В. № 35/2020/02/20 від 11.04.2020 року. Крім того, позивачам було спричинено майнову (матеріальну) шкоду у розмірі по 9 440 251,00 грн. кожній, яка складається з: 349 828,54 грн. - втрата заробітку; 4 367 499,12 грн. - відшкодування шкоди за відібрання землі-оранки та винограднику; 6 872 435,87 грн. - відшкодування економічного інтересу через перешкоджання користування спадковим виноградником; 2 916 358,50 грн. - втрачений економічний інтерес спадкоємців через неможливість усунення перешкод у користуванні спадковим майном (неотримання прибутку від урожайності зернових); 4 128 773,00 грн. - вартість нерухомого майна; 30 318,92 грн. - компенсація за відібраний хліб у кількості 18 пудів; 215 288,05 грн. - вартість нерухомого майна (будинку з прибудинковими спорудами), усього - 18 880 502,00 грн., які, на думку позивачів, підлягають стягненню з Державного бюджету в особі Державної казначейської служби України за рахунок списання з бюджетного рахунку держави у порядку, передбаченому Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст. ст. 3, 56 Конституції України, ст. 22, 23, 1166, 1167, 1173 - 1176, 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивачі звернулися до суду з указаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2019 року, справу було передано судді Ямпільського районного суду Вінницької області Гаврилюк Т.В.

Ухвалою Ямпільського районного суду Вінницької області від 06.11.2019 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2019 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви.

10.03.2020 року позивачами усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2020 року в порядку загального позовного провадження відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та підготовче засідання у справі призначено на 06.07.2020 року.

28.05.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника ДКС України надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача-1 проти позову заперечував, оскільки ДКС України не порушувало жодних прав та інтересів позивачів, не вступало у правовідносини із позивачам, жодної шкоди позивачам не завдавало. Вважає, що стягнення коштів з Казначейства є необґрунтованим і таким, що не відповідає встановленому законом способу захисту порушеного права. Зазначає, що позивачами не надано доказів спричинення їм моральної шкоди внаслідок протиправних дій посадових осіб ДКС України, причинно-наслідкового зв`язку між порушенням їхніх права та наслідками, які спричинило це порушення. При цьому, вважає, що визначений позивачами розмір моральної шкоди завищений та не підтверджується доказами. Крім того, у позивачів відсутні правові підстави для відшкодування матеріальної шкоди, оскільки ними не надано жодного доказу, який би підтверджував наявність майна та його втрату.

25.06.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшла заява про відкладення розгляду справи.

06.07.2020 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшли пояснення щодо відзиву ДКС України на позовну заяву, в яких останні просили залишити відзив без розгляду.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.07.2020 року приєднано до матеріалів справи відзив ДКСУ на позовну заяву; пояснення позивачів на відзив; заяву позивачів про відкладення розгляду справи залишено без розгляду, та у зв`язку із неявкою представника відповідача-1, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 198 ЦПК України, підготовче засідання було відкладено до 30.11.2020 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2020 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, та справу призначено до розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 02.03.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 02.03.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача-1 про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Держави Україна, та, у зв`язку із задоволенням клопотання позивачів, на підставі ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засідання оголошено перерву до 22.03.2021 року.

11.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшла заява про залучення до участі у справі у якості співвідповідачів Офісу Генерального прокурора та Могилів-Подільської окружної прокуратури.

22.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшла заява про проведення судового засідання, призначеного на 22.03.2021 року, без фіксування технічними засобами.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.03.2021 року клопотання позивачів про залучення співвідповідачів задоволено; залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якості співвідповідачів Офіс Генерального прокурора (далі - відповідач-2, Офіс Генерального прокурора) та Могилів-Подільську окружну прокуратуру (далі - відповідач-3, Могилів-Подільська окружна прокуратура).

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22.03.2021 року, у зв`язку із залученням до участі у справі співвідповідачів, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 05.07.2021 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05.07.2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача-2 про заміну відповідача-3, та у зв`язку із задоволенням клопотання позивачів, на підставі ч. 2 ст. 240 ЦПК України, в судовому засіданні оголошено перерву до 23.11.2021 року.

05.08.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшла заява, в якій останні просили залучити у якості співвідповідачів Офіс Генерального прокурора, Вінницьку обласну прокуратуру та виключити зі складу відповідачів Могилів-Подільську окружну прокуратуру, оскільки Могилів-Подільська окружна прокуратура не є юридичною особою, а тому не може бути належним відповідачем, або органом, в особі якого діє Держава Україна. Разом з тим, відповідно до викладених у позовній заяві обставин, належним відповідачем у даній цивільній справі є Вінницька обласна прокуратура та Офіс Генерального прокурора. Крім того, позивачами подано уточнену позовну заяву, в якому останні просять стягнути з Державного бюджету в особі Державної казначейської служби України за рахунок списання з бюджетного рахунку держави на користь позивачів матеріальну шкоду у розмірі 9 440 251,00 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 881 947,34 грн. кожному.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.11.2021 року заяву позивачів про залучення співвідповідачів задоволено частково; залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Могилів-Подільської окружної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в якості співвідповідача Вінницьку обласну прокуратуру (далі - відповідач-3, Вінницька обласна прокуратура); виключено Могилів-Подільську окружну прокуратуру зі складу відповідачів у даній цивільній справі; в іншій частині заяви відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.11.2021 року у зв`язку із залученням до участі у справі співвідповідачів, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 31.03.2022 року.

31.03.2022 року справу знято зі складу, у зв`язку із наявністю загрози життю, здоров`ю та безпеці учасників справи, суддів та працівників апарату суду через військову агресію Російської Федерації проти України, та підготовче засідання призначено на 27.09.2022 року.

11.04.2022 року на електронну пошту Печерського районного суду м. Києва від позивачів надійшло клопотання, без застосування електронного цифрового підпису, про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 27.09.2022 року з`явилися позивачі та представник відповідача-2.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судове засідання 27.09.2022 року не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України.

Оскільки, як визначено у ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вирішив розглянути справу по суті за відсутності представників відповідача-1 та відповідача-3.

В судовому засіданні 27.09.2022 року позивачі підтримали позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просили їх задовольнити.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні 27.09.2022 року щодо задоволення позову заперечувала та просила в позові відмовити, оскільки позивачі не відносяться до найближчих родичів ОСОБА_4 , а виплата моральної компенсації не здійснюється внаслідок репресій. Вказувала, що родичі потерпілої мають право звернутися до виконавчих комітетів для отримання вилученого майна. Крім того, не підлягає поверненню націоналізоване майно.

Вислухавши вступне слово позивачів, представника відповідача-2, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що, відповідно до архівної довідки Державного архіву Вінницької області Вінницької обласної державної адміністрації № 07-112/5 від 04.08.2021 року, у документах колишнього УКДБ у Вінницькій області є слідча справа за 1937-1938 роки на ОСОБА_4 , 1887 року народження, українки за національністю, уродженки та мешканця с. Цекинівка Ямпільська району Вінницької області, яка була заарештована 01.11.1937 року за звинуваченням, передбаченим ст. 20, 54-1 «а» КК УСРР. Склад сім`ї на час арешту: дочки АДРЕСА_1 років. Постановою Наркома внутрішніх справи СРСР і прокурора СРСР від 21.12.1937 року засуджена до розстрілу та розстріляна 02.01.1938 року у м. Вінниці. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 31.10.1964 року ОСОБА_4 реабілітована посмертно (том 2 а. с. 99).

У довідці № 07-2930/7, виданій 06.09.2018 року Державним архівом Вінницької області Вінницької обласної державної адміністрації зазначено, що у книзі актових записів про шлюб громадян по с. Цекинівка Ямпільського району Вінницької області за 1939 рік є актовий запис № 18 від 14.07.1939 року про одруження такого змісту: Наречений: ОСОБА_7 (так у документі), 27 років, українець, першим шлюбом, наречена: ОСОБА_8 (та у документі), 26 років, українка, розлучена, другим шлюбом. Прізвище після шлюбу: він - ОСОБА_7 , вона - ОСОБА_7 (том 1 а. с. 30).

Згідно копії витягу з кримінального провадження, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018021220000073 від 15.11.2018 року Могилів-Подільською місцевою прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України за фактами незаконного притягнення у 1932-1937 роках головою Цекинівської сільської ради сільської ради ОСОБА_10 та іншими до кримінальної відповідальності ОСОБА_5 та його дружини ОСОБА_4 , яку уповноважені особи органів НКВС 24.11.1937 року незаконно звинуватили у активній допомозі у переході у 1933 році на румунську сторону кулаку ОСОБА_5 , внаслідок чого її було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності шляхом штучного створення доказів та інших процесуальних документів (підроблення документів, завідомо неправдиві показання, інша фальсифікація) та рішенням Наркому ВС СРСР і прокурора СССР (протоколу № 68 від 21.12.1937 року) засуджено до вищої міри покарання - розстрілу, який 02.01.1938 року приведено до виконання. ОСОБА_4 у 1964 році у вищевказаному реабілітовано за відсутністю складу злочину, а кримінальну справу закрито (том 1 а. с. 15).

Відповідно до постанови Заступника начальника СВ Ямпільського відділення поліції Могилів-Подільського ВП ГУ НП у Вінницькій області Собка В.А. про визнання потерпілим від 13.02.2019 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 визнано потерпілими у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018021220000073 від 15.11.2018 року (том 1 а. с. 16).

Згідно листів Ямпільського відділення поліції Могилів-Подільського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 05.11.2019 року за вих. № № 6462/227, 6463/227, кримінальне провадження № 42018021220000073 від 15.11.2018 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 372 КК України знаходиться у провадженні Ямпільського відділення поліції Могилів-Подільського ВП ГУ НП у Вінницькій області та досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні триває (том 1 а. с. 40 - 41).

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України.

Так, приписами ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Частинами 1 та 2 статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Згідно ч. ч. 6 та 7 ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, згідно ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

В силу приписів ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

При цьому, суд зауважує, що підставами відшкодування шкоди за ч. 1 ст. 1176 ЦК України є завдання шкоди фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Аналізуючи викладене, суд звертає увагу, що до спірних правовідносин не може бути застосовано Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки шкода позивачам завдана не внаслідок обставин, визначених цим Законом.

Верховний Суд у постановах від 22.07.2019 року у справі № 757/54465/17-ц (провадження № 61-35434св18), від 13.05.2020 року у справі № 638/8636/17-ц (провадження № 61-40480св18) зауважує на тому, що за відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, тобто така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою та службовою особами.

Отже, шкода, завдана ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відшкодовується на загальних підставах.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-440цс16 зроблено висновок, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Перераховані складові для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилалися на те, що на доведеність факту притягнення баби позивачів - ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності способом утворення штучних доказів уповноваженою від імені держави службовою особою, внаслідок чого остання була заарештована 01.11.1937 року за звинуваченням, передбаченим ст. 20, 54-1 «а» КК УСРР, а постановою Наркома внутрішніх справи СРСР і прокурора СРСР від 21.12.1937 року засуджена до розстрілу та розстріляна 02.01.1938 року у м. Вінниці.

На підтвердження наявності у позивачів моральної шкоди та встановлення її розміру та розміру матеріальної шкоди позивачами надано висновок експерта-психолога Стрельнікової Л.В. № 35/2020/02/20 від 11.04.2020 року.

Згідно ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заподіяної моральної та матеріальної шкоди, причино-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідачів та спричиненою шкодою.

Наданий позивачем висновок експерта-психолога Стрельнікової Л.В. № 35/2020/02/20 від 11.04.2020 року суд вважає не допустимим доказом у розумінні вимог ст. 78 ЦПК України, оскільки вказане дослідження проведено спеціалістом, а не атестованим судовим експертом в цій галузі. При цьому спеціалістом при дослідженні питання щодо розміру спричиненої позивачам моральної шкоди прийнято до уваги лише документи і пояснення, які подані позивачем та не проаналізовано всі докази, які містяться в матеріалах справи. Саме звернення до експерта психолога є належною та допустимою дією щодо встановлення як факту спричинених моральних страждань, так і обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди, залучення ж спеціаліста психолога тягне наслідки не врахування результатів експертного дослідження у суді.

Частина 1 ст. 72 ЦПК України визначає, що експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи.

Статтею 102 ЦПК України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Поряд з цим, згідно з ч.ч . 6 та 7 ст. 102 ЦПК України, у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

У випадку проведення експертизи на замовлення учасника справи у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок (ч. 5 ст. 106 ЦПК України).

Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», висновок експерта може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експерта наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засідання виникнуть сумніви, то, виходячи з характеру матеріально-правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи/суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про її призначення.

Аналогічна правова позиція викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 року у справі № 607/13541/17.

За таких обставин суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Разом з тим, позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а відповідачами не було надано суду доказів, які б підтверджували понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 18, 23, 1166, 1167, 1176 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Позивач-1: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Позивач-2: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач-1: Державна казначейська служба України, 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Відповідач-2: Офіс Генерального прокурора, 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051.

Відповідач-3: Вінницька обласна прокуратура, 21050, м. Вінниця, вул. Монастирська, 33, код ЄДРПОУ 02909909.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 12.10.2022 року.

Суддя І.В. Григоренко