Постанова № 119066, 29.08.2006, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318

ПОСТАНОВА

Іменем України

29.08.2006

Справа №2-19/6985.1-2006А

За позовом – Державне підприємство «Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим», м.Сімферополь АР Крим

До відповідача – Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції, Сімферопольський район АР Крим

Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суддя Мокрушин В.І.

Секретар Сидельова І.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И :

Від позивача – Бабіч Л.І., представник, довіреність № 2033 від 30.09.2005 року; Островська Г.А., представник, довіреність № 2767 від 26.12.2005 року

Від відповідача – не з'явився

Суть спору:

Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом про визнання недійсним повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000432301/0 від 24.03.2004 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що розмір плати за землю не повинен перевищувати розміру плати за землю установ культури.

Відповідач надав відзив на позов, позовні вимоги не визнав просив у задоволенні позову відмовити. Позицію мотивував тим, що позивач повинен сплачувати земельний податок як установа зв’язку, а не як установа культури.

Рішенням господарського суду АР Крим від 06.09.2004 року позовні вимоги задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000432301/0 від 24.03.2004 року.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2004 року рішення господарського суду АР Крим від 06.09.2004 року скасоване, у позові Державному підприємству Радіотелевізійний передавальний центр АР Крим» відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2005 року Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2004 року залишена без змін.

Постановою Верховного суду України від 31.01.2006 року Рішення господарського суду АР Крим від 06.09.2004 року, Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.11.2004 року, Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2005 року скасовані, а справа передана на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

Справа передана на розгляд судді Мокрушина В.І.

З урахуванням набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) провадження по справі здійснювалося відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України.

Представники позивача відмовилися від послуг перекладача.

Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 року № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 року № 1771), ст.10 Закону України «Про судоустрій» (від 07.02.2002 року № 3018), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 року № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 року № 350), ст.15 Кодексу адміністративного судочинства України та клопотанням представників позивача вони давали пояснення по справі на російській мові.

Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України, п.2-1 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

Відповідно до ст.130 Кодексу адміністративного судочинства України перед початком слухання справи представникам позивача була вручена пам’ятка про права та обов’язки сторін.

Розглянув матеріали справи, суд –

В С Т А Н О В И В :

23.03.2004 року Сімферопольською міжрайонною державною податковою інспекцією в Автономній Республіці Крим було проведено документальну перевірку з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на землю (за земельні ділянки у с. Аннка та у м. Білогірськ) позивачем за період з 01.01.2001 по 31.12.2003 року, про що складений акт № 40/23-2/126/01190126 від 23.03.2004 року (а.с. 10-13).

У результаті перевірки встановлено заниження зобов’язань по сплаті податку на землю у сумі 152732,88 грн. та накладений штраф у сумі 152732,88 грн., про що винесено повідомлення – рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000432301/0 від 24.03.2004 року (а.с. 9).

Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до п.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим» входить до складу Концерну радіомовлення, радіозв'язку і телебачення Міністерства України зв'язку, який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №129 від 20.02.1995 р. «Питання Державного комітету телебачення, радіомовлення і радіозв'язку» був переданий до сфері управління Державного комітету телебачення, радіомовлення і радіозв'язку.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про передачу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення до сфері управління державного комітету зв'язку та інформатизації» від 18.05.2001 року №539, прийнятої на виконання Указу Президента України від 01.03.2001 року №122 «Про деякі заходи, щодо вдосконалення державного регулювання послуг електрозв'язку та радіозв'язку». Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення з усіма підприємствами і організаціями, які входять до його складу, передані із сфери управління Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (від 21.12.1993 року № 3759 із змінами та доповненнями) телерадіоорганізація - зареєстрована у встановленому законодавством і юридична особа, яка на підставі виданої Національною радою України з телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допомогою технічних засобів мовлення.

Відповідно до свого Статуту, зареєстрованого рішенням виконкому Сімферопольської міської ради №312 від 23.02.1996 року, основною діяльністю позивача є розповсюдження телевізійних і радіопрограм (а.с.15-16).

Згідно наданих документів позивач є державним підприємством, загальнодержавної форми власності (а.с.15-28).

Факт користування позивачем земельними ділянками, їх площа та призначення сторонами не заперечується.

Згідно з пунктом І частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки та збори. Закони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не передбачає пріоритетності застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Також відсутній закон України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України в пункті 2 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними актами однакової сили, які за змістом суперечать одне одному. Звичайною є практика, коли наступний в часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше.

Верховна Рада України здійснює свої повноваження згідно зі статтею 85 Конституції України, в тому числі визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (пункт 5 частини першої).

Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захисту журналістів» (від 23.09.1997 року № 540 із змінами та доповненнями) визначаються правові, економічні, організаційні засади державної підтримки засобів масової інформації та соціального захисту журналістів і як складова частина законодавства України про свободу слова та інформаційну діяльність посилює систему правового регулювання в інформаційній сфері (преамбула Закону). У частині першій статті 1 цього Закону державна підтримка засобів масової інформації визначена як сукупність правових, економічних, організаційних та інших заходів державного сприяння зміцненню і розвитку інформаційної галузі, її інфраструктури. Визначаючи сферу дії цього Закону, законодавець поширив його норми також на телерадіоцентри та підприємства поліграфії і зв'язку тією мірою, наскільки вони забезпечують діяльність засобів масової інформації (частина друга статті 2).

Частиною першою статті 4 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захисту журналістів» (від 23.09.1997 року № 540 із змінами та доповненнями) встановлено, що державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, надання фінансової допомоги.

Питання податкового, митного, валютного, тарифного регулювання відображені і 5 цього Закону, частиною п'ятою якої встановлено, що розмір плати за державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле - і радіопрограм, не може перевищувати плати за землю закладами культури (частина п'ята статті 5).

Таким чином, системний аналіз норм Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захисту журналістів» (від 23.09.1997 року № 540 із змінами та доповненнями) дає підставу для висновку щодо наявності зв'язку між змістом статті 4 стосовно організації фінансово-економічної та іншої державної підтримки засобів масової інформації і статті 5, положення якої забезпечують цю підтримку. І

Слід зауважити, що частиною п'ятою статті 5 цього Закону встановлюються пільги щодо плати за землю, яка справляється зазначеними в ній державними підприємствами зв'язку, а передбачено граничний рівень такої плати, який не може перевищувати розмір плати за землю закладами культури. Тим самим законодавець запровадив однаковий підхід при визначенні обов'язків щодо плати за землю до суб'єктів господарювання, які діють у інформаційній сфері та потребують державної підтримки. Згідно з пунктами 1, 2 розділу VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захисту журналістів» (від 23.09.1997 року № 540 із змінами та доповненнями) цей Закон введено в в дію з 1 січня 1998 року та передбачено, що до приведення інших законодавчих актів у відповідність з цим Законом вони застосовуються і діють у частині, що не суперечить цьому Закону. І

Відповідно до статті 12 Закону України «Про плату за землю» (від 03.07.1992 року № 2535 із змінами та доповненнями) від земельного податку звільняються вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. 17, 18, 70, 76, 86, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), суд

П О С Т А Н О В И В :

· Провести заміну відповідача на Державну податкову інспекцію у Сімферопольському районі.

· Адміністративний позов задовольнити.

· Визнати недійсним повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000432301/0 від 24.03.2004 року.

· Постанову направити сторонам замовленою кореспонденцією.

Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова проголошена у судовому засіданні 29.08.2006 року у 12 год. 25 хв.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Мокрушин В.І.