Рішення № 11906189, 15.10.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 жовтня 2010 р. Справа 7/176-10

за позовом: Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя 13, м.Вінниця.

до: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, вул.Пирогова 27/15, м.Вінниця

про стягнення 11775,29 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л. С.

Представники сторін:

Представники сторін:

позивача - Рибаченко І.В., юрисконсульт, довіреність № 02/1150 від 01.09.2010 року, посвідчення № 03 від 12.05.2008 року.

відповідач - не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області 30.07.2010 року надійшла позовна заява КП Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 11 775,29 грн., з яких 10 214,43 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 190,88 грн. 3% річних, 590,37 грн. інфляційних втрат та 779,61 грн. пені.

Ухвалою від 30.07.2010 року порушено провадження у справі № 7/176-10 та призначено до розгляду на 29.09.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 30.07.2010 року про порушення провадження у справі.

Як встановлено судом ухвала від 30.07.2010 року надіслана відповідачу повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

З врахуванням повернення ухвали від відповідача судом було здійснено повідомлення відповідача про судове засідання телефонограмою від 21.09.2010 року.

Крім того слід зауважити, що ухвалу від 30.07.2010 року відповідачу надіслано кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (АДРЕСА_1).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АЕ № 220497 станом на 29.09.2010 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: АДРЕСА_1 яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій було направлено ухвалу про порушення провадження у справі відповідачу.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 30.07.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні 29.09.2010 року оголошувалась перерва до 30.09.2010 року та 15.10.2010 року з метою надання позивачем додаткових документів необхідних для розгляду справи.

При цьому в судовому засіданні 30.09.2010 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій він посилаючись на допущені при подачі позовної заяви помилки в обрахунках просить суд стягнути з відповідача 10 214,43 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 173,98 грн. 3% річних, 419,08 грн. інфляційних втрат та 779,61 грн. пені.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, як така, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.11.2008 року між ФОП ОСОБА_1 (Споживач) та КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" (Постачальник) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді.

Згідно п.1.1 Договору КП ВМП "Вінницяміськтеплоенерго" бере на себе зобов'язання продавати та постачати ФОП ОСОБА_1 теплову енергію в гарячій воді в договірних обсягах та з параметрами теплоносія на вході мереж споживача, які відповідають, температурному графіку теплової мережі, а Споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

Згідно п.3.2.6 Договору Споживач зобовязувався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені Договором.

Згідно п.6.2 Договору Споживач щомісячно протягом року вносить плату за приєднане теплове навантаження та окремо сплачує за спожиту теплову енергію на підставі показів приладів обліку, або за їх відсутності, розрахунково, відповідно до теплового навантаження. У разі зміни тарифів та порядку розрахунків нові тарифи і порядок розрахунків є обов'язковим для сторін з моменту введення їх в дію.

Відповідно до п.6.3 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Пунктом 6.4 Договору сторони погодили, що розрахунки по договору виконуються в наступному порядку: Споживач не пізніше 25 числа розрахункового місяця вносить плату за приєднане теплове навантаження, визначене в додатку № 1 до Договору та сплачує 70 відсотків вартості від обсягу теплової енергії, який передбачений на наступний розрахунковий період. Остаточні розрахунки за спожиту теплову енергію Споживач проводить до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

По закінченню розрахункового періоду, не пізніше 8 числа, наступного за розрахунковим, Споживач повинен отримати загальний рахунок на оплату теплової енергії, спожитої у розрахунковому місяці та плати за приєднане теплове навантаження, акт здачі-прийняття виконаних робіт в двох примірниках для підписання, після чого один примірник акту повернути постачальнику у 5-денний термін. Неотримання Споживачем рахунку не звільняє останнього від обовязку оплати по цьому Договору (п.6.5 Договору).

У разі не підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт Споживачем, без надання Постачальнику викладених в письмовій формі обгрунтованих заперечень по акту або неповернення Споживачем підписаного акту здачі-прийняття виконаних робіт у 5-денний термін, акт вважається визнаним Споживачем та є доказом кількості спожитої Споживачем у розрахунковому місяці теплової енергії належної якості (п.6.6 Договору).

До вказаного Договору сторонами також було підписано додаток № 1 (Обсяги постачання теплової енергії Споживачу), додаток № 3 (акт розмежування меж балансової належності мереж та експлуатаційної відповідальності сторін), додаток № 4 (Тарифи на теплову енергію).

Позивач взяті на себе зобов'язання за договорами про постачання теплової енергії виконував належним чином та за період з 01.11.2008 року по 01.06.2010 року включно надав Споживачу послуг по наданню теплової енергії на загальну суму 14323,88 грн..

В підтвердження наведеного позивач надав суду акти здачі-приймання виконаних робіт надання послуг, рахунки за спожиту теплову енергію, виписку з журналу нарахувань і оплати тощо.

За отримані послуги з теплопостачання відповідач провів часткові розрахунки на загальну суму 4109,14 грн.. що вбачається із вказаних вище документів.

Таким чином борг відповідача за отримані послуги становить 10214,43 грн. (14323,88-4109,14).

Несплата відповідачем боргу спонукала позивача звернутись до суду з відповідним позовом про стягнення боргу.

Враховуючи викладене суд зазначає наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Беручи до уваги встановлені обставини та наведені вище приписи законодавчих норм суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу в сумі 10214,43 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 419,08 грн. інфляційних втрат, 173,98 грн. 3 % річних та 779,61 грн. пені за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п.7.3.4 договору сторонами передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію зі споживача стягується пеня у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення

Разом з тим суд звертає увагу на те, що ст. 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим згідно п. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку останній обраховував пеню в розмірі подвійної облікової ставки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та умова договору.

Провівши перевірку правильності наданих позивачем розрахунків судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Так, позивач розраховував пеню беручи для розрахунку заборгованість із платежів наростаючим підсумком, хоча вірним було б визначати розмір пені по кожному платежу окремо за весь період прострочення, враховуючи при цьому приписи ч.6 ст.232 ГК України.

Ухвалою від 30.07.2010 року від позивача вимагалось надати обґрунтований розрахунок суми позовних вимог відповідно до чинного законодавства, однак всупереч вимогам ухвали позивачем такого розрахунку не було надано.

Слід зауважити, що в судових засіданнях оголошувались перерви (29.09.2010 року до 30.09.2010 року, а 30.09.2010 року до 15.10.2010 року), але і по їх закінченні позивачем не було надано обґрунтованого розрахунку пені.

Враховуючи те, що позивач не виконав вимогу ухвали суду щодо надання обґрунтованого розрахунку, що перешкоджає позовних вимог про стягнення пені по суті, суд вважає, що позов в цій частині підлягає залишенню без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.81 ГПК України виходячи з наступних міркувань.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України" вказано, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи без поважних причин чи не направив свого представника в засідання господарського суду.

У відповідності зі ст.115 ГПК України виконання рішень, ухвал, постанов суду на всій території України є обов'язковим.

Слід вказати, що відповідно до ст.43 ГПК України судочинство в господарських судах України здійснюється на засадах змагальності, а сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.

Стаття 33 України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До того ж згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За вказаних обставин суд вбачає, що позивач без поважних причин не подав обґрунтованого розрахунку пені відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами.

Слід зазначити, що позивач нараховував пеню на залишок заборгованості, яка виникала із минулих періодів, що позбавляє суд можливості обєктивно встановити дотримання позивачем при проведенні розрахунку пені вимог встановлених ч.6 ст.232 ГК України щодо періоду нарахування штрафних санкцій.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних долучений до заяви про зменшення розміру позовних вимог судом не виявлено у ньому помилок, з огляду на що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) .

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені з мотивів наведених вище.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Таким чином розподіл судових витрат здійснюється виходячи з того, що нова ціна позову складає 11587,10 грн. (10214,43 грн. заборгованості за надані послуги з теплопостачання, 173,98 грн. 3% річних, 419,08 грн. інфляційних втрат, 779,61 грн. пені).

Також суд враховує, що згідно з п.9 Розяснень президії ВАСУ від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" (з наступними змінами та доповненнями) при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК. В усіх інших випадках застосування статей 80 та 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

15.10.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.5 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства Вінницької міської ради "Вінницяміськтеплоенерго", вул. 600-річчя, 13, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 33126849) - 10214 грн. 43 коп. - боргу, 419 грн. 08 коп. - інфляційних втрат, 173 грн. 98 коп. - 3 % річних, 108 грн. 08 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 220 грн. 12 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Позов в частині стягнення 779 грн. 61 коп. пені залишити без розгляду.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 01 листопада 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - АДРЕСА_1, 21018.