Рішення № 119051744, 15.05.2024, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2024 року справа № 580/2689/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаращенка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави до Мошнівської сільської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов заступника керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави до Мошнівської сільської ради, в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Мошнівської сільської ради щодо приведення штатної чисельності служби у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради відповідно до нормативів, установлених ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»;

- зобов`язати Мошнівську сільську раду вчинити дії, спрямовані на приведення штатної чисельності служби у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради відповідно до нормативів, установлених ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а саме, збільшити штат служби у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради ще на 1 особу.

Ухвалою суду від 25.03.2024 відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику учасників справи в судове засідання).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що відповідач не виконує належним чином повноваження із забезпечення дотримання та захисту прав дітей, оскільки допустила у спірних правовідносинах протиправну бездіяльність з огляду на те, що штатна чисельність Служби у справах дітей Мошнівської сільської ради не приведена у відповідність нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР.

При цьому, в обґрунтування необхідності представництва інтересів держави Заступник керівника окружної прокуратури вказував на необхідність захисту її інтересів у сфері забезпечення реалізації державної політики з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що зачіпає інтереси суспільства в цілому, та на відсутність органу, який має повноваження на звернення до суду з таким позовом.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив проти задоволення позовних вимог, аргументуючи свою позицію тим, що в позові відсутнє належне обґрунтування підстав представництва органами прокуратури в суді законних інтересів держави, зокрема - не здійснення або неналежним чином здійснення захисту органом державної влади, чи відсутність повноважень звернення до суду.

Крім того, відповідач вказує на неможливість призначати у службі у справах дітей більше одного працівника з розрахунку на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Призначення ж меншої кількості працівників є виключним правом органу через відсутність легітимних на це заборон, а тому відповідач вважає, що позиція прокурора свідчить про помилкове тлумачення даної норми.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю критичної необхідності та фінансування для прийому на роботу ще однієї особи, штатна чисельність працівників служби у справах дітей Мошнівською сільською радою не збільшувалася.

На підставі наведеного відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відповіді на відзив позивач не погодився з доводами відповідача та наполягав на задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Листами Черкаської районної державної адміністрації від 26.04.2023 № 01-39/2741, від 29.02.2024 № 72/01-16 та Служби у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради від 08.12.2023 за № 227/02-04 підтверджується, що упродовж 2023-2024 років кількість дітей, що проживають на території Мошнівської територіальної громади складає: 2219 дітей станом на 26.04.2023; 2241 дітей станом на 08.12.2023; 2387 дітей станом на 28.02.2024.

Рішенням сесії Мошнівської сільської ради від 01.06.2021 №10-10/VІІІ затверджено Положення про службу у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради в новій редакції (далі - Положення).

Рішенням сесії Мошнівської сільської ради від 21.12.2023 №44-39/VІІІ затверджено штатний розпис на 2024 рік служби у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради, відповідно до якого штатна чисельність служби становить 2 штатних одиниці.

Позивач вважаючи, що відповідач не виконує покладені на нього повноваження, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Неприйняття рішення чи нездійснення юридично значимих обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені, є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) неправомірними.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27.02.1991№ 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Положеннями частини другої статті 24 Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС) від 07.12.2000 при здійсненні будь-яких дій по відношенню до дітей, як з боку органів державної влади, так і з боку приватних установ, вищі інтереси дитини повинні розглядатися як пріоритетні.

У Керівних принципах Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 17.11.2010, закріплено, що держави-члени повинні гарантувати ефективне здійснення прав дітей, щоб їх найкращі інтереси мали першочергову увагу у всьому, що стосується або зачіпає їх інтереси.

Найкращі інтереси всіх дітей, які беруть участь в тій же процедурі або справі, мають бути окремо оцінені та збалансовані з метою узгодження можливого конфлікту інтересів дітей.

У той час, як судові органи мають кінцеву компетентність і відповідальність за прийняття остаточного рішення, держави-члени повинні, при необхідності, направити спільні зусилля на створення міждисциплінарних підходів з метою оцінки найкращих інтересів дітей під час процедури, пов`язаної з ними.

Також зазначається, що всі фахівці, які працюють з дітьми і для дітей, повинні отримувати необхідну міждисциплінарну підготовку з питань прав і потреб дітей різних вікових груп, а також щодо процедур, які адаптовані до них.

Отже, відповідно до міжнародних стандартів соціальне забезпечення включає також право на державну підтримку сім`ї, материнства й дитинства, утримання і виховання за державні кошти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 52 Конституції України визначає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Основного Закону України виключно законами України визначаються, зокрема основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства.

Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною другою статті 142 Конституції України визначено, що територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об`єднувати на договірних засадах об`єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Статтею 34 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон 280/97-ВР) визначені питання, вирішення яких віднесено до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема, вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов`язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Відповідно до статті 40 Закону №280/97-ВР виконавчі органи сільських, селищних, міських рад крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.

Закон України від 26.04.2001 №2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № №2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

За правилами статті 1 Закону №2402-ІІІ забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити;

охорона дитинства - це система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Частиною третьою статті 5 Закону № 2402-ІІІ передбачено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують організацію охорони дитинства шляхом:

проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері;

розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров`я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям";

можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів;

вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім`ям з дітьми відповідно до законодавства;

контроль за дотриманням в ігрових залах, комп`ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;

вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Згідно із частиною першою статті 8 Закону №2402-ІІІ кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зі змісту вищенаведених правових норм убачається, що обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні в межах визначених законом повноважень умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження. При цьому особливий захист гарантується дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 480/3093/20.

При цьому, відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Радою України від 27.02.1991 № 789-ХІІ (далі - Конвенція) у усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

За змістом частини другої статті 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду (частина третя статті 13 Конвенції).

Аналогічні зобов`язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах.

Так, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 (ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19.10.1973) визначає право кожної людини на соціальне забезпечення, а стаття 10 цього ж Пакту декларує визнання Державами-учасницями, що сім`ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості якнайширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Особливих заходів охорони і допомоги має вживатися щодо всіх дітей і підлітків без будь-якої дискримінації за ознакою сімейного походження чи за іншою ознакою. Дітей і підлітків має бути захищено від економічної і соціальної експлуатації.

В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому, відповідно до частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України, є загальнообов`язковими та однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

При цьому, відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 23-1 Закону №2402-III усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання, надання їй та її батькам комплексу необхідних послуг та соціальної допомоги.

У разі якщо повернення дитини до батьків, інших законних представників є неможливим чи суперечить її інтересам, органи опіки та піклування здійснюють заходи щодо надання дитині статусу дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, захисту її житлових та майнових прав, влаштування в одну із форм виховання, яка найбільше відповідає найкращим інтересам дитини.

Порядок діяльності органів опіки та піклування з питань захисту прав дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 2402-III діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Виходячи з Конституції України та Конвенції ООН про права дитини Закон №20/95-ВР визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, статтею 1 якого встановлено, що здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції, зокрема, на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері сім`ї та дітей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері сім`ї та дітей, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері сім`ї та дітей, відповідні структурні підрозділи обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Частиною сьомою статті 4 Закону № 20/95-ВР передбачено, що штатна чисельність працівників районних, міських, районних у містах служб у справах дітей установлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у районі, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті. Штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об`єднану територіальну громаду.

Наведені положення законодавства, у тому числі норми Закону № 2402-III та Закону 20/95-ВР зобов`язують органи місцевого самоврядування створювати служби у справах дітей для виконання відповідних повноважень з урахуванням вимог законодавства до їх штатної чисельності, а саме один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у територіальній громаді села, та не більше ніж на дві тисячі дітей, які проживають у місті, районі у місті.

Як слідує з матеріалів справи, виконавчий комітет Мошнівської сільської ради засвідчив те, що кількість дітей, які проживають на території ради становить 2387 осіб, відповідно кількість штатних одиниць, які повинні бути в службі у справах дітей Мошнівської сільської ради відповідно до частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР має бути 3 (три) штатних одиниці, з огляду на те, що один працівник такої служби має здійснювати свої повноваження не більше ніж на одну тисячу дітей, які проживають у територіальній громаді села.

Разом із тим, відповідач, порушуючи наведені норм законодавства, не привів штатну чисельність служби у справах дітей Мошнівської сільської ради у відповідність до вимог частини сьомої статті 4 Закону № 20/95-ВР.

За таких обставин, бездіяльність відповідача щодо приведення штатної чисельності Служби у справах дітей Мошнівської сільської ради у відповідність до нормативів, установлених статтею 4 Закону № 20/95-ВР є протиправною, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими.

Отже, належним способом захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах, є зобов`язання відповідача вчинити дії, спрямовані на приведення штатної чисельності Служби у справах дітей Мошнівської сільської ради відповідно до нормативів, установлених частиною 7 статті 4 Закону України «Про органи і службу у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а саме збільшити штат служби у справах дітей Мошнівської сільської ради на 1 особу.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27 березня 2023 року у справі №340/2019/22.

Інші доводи відповідача нівелюються встановленими в ході судового розгляду спору порушеннями законодавства у сфері захисту прав дітей.

Щодо послань відповідача на неналежне обґрунтування підстав представництва органами прокуратури в суді законних інтересів держави, суд зазначає, що згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

В Україні відсутні інші органи державної влади, контролю чи місцевого самоврядування, до повноважень яких входить захист інтересів держави у судовому порядку при допущенні бездіяльності органами місцевого самоврядування щодо забезпечення реалізації прав дітей на належний державний соціальний захист.

Таким чином, прокурор звертається до суду у якості позивача самостійно. У цьому випадку необхідність захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства зумовлена тим, що внаслідок допущеної відповідачем бездіяльності не приведено у відповідність до законодавства штатну чисельність служби у справах дітей виконавчого комітету Мошнівської сільської ради.

Звернення прокурора до суду спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про штатної чисельності служби у справах дітей, яка здійснює та реалізовує державну політику з питань захисту дітей.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 29.03.2023 у справі № 460/2459/22.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивач не надав доказів понесених судових витрат пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, тому судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 139, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Мошнівської сільської ради щодо приведення штатної чисельності служби у справах дітей Мошнівської сільської ради відповідно до нормативів, установлених частиною 7 статті 4 Закону України «Про органи і службу у справах дітей та спеціальні установи для дітей».

Зобов`язати Мошнівську сільську раду (вул. Максима Преснякова, буд. 13, с. Мошни, Черкаський р-н, Черкаська обл., 19615, код ЄДРПОУ 26357343) вчинити дії, спрямовані на приведення штатної чисельності служби у справах дітей Мошнівської сільської ради відповідно до нормативів, установлених частиною 7 статті 4 Закону України «Про органи і службу у справах дітей та спеціальні установи для дітей», а саме: збільшити штат служби у справах дітей Мошнівської сільської ради до 3 (трьох) штатних одиниць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя Валентин ГАРАЩЕНКО