Постанова № 11904447, 21.10.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2010 р. справа № 2а-19808/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Галатіної О.О.

при секретарі< Призвище секретаря >

Мичак О.С.

за участю:

представника позивача Рябініна С.М.,

представника відповідача Малєєвої Т. С., Поспєволовї М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Монохім” до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення рішення від 23.06.2010 № 0000772320/2

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Монохім” звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення рішення від 23.06.2010 № 0000772320/2.

В обґрунтування позову зазначив, що ДПІ у м. Харцизьку з 30.11.2009 по 18.12.2009 року була проведена виїзна планова перевірка ТОВ „Монохім” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт від 23.12.2009 № 3399/23-2/23110754. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищено валові витрати з придбання товару на суму 1370845 грн., що не повязанні з веденням господарської діяльності та п.п. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зайво віднесено до складу валових витрат суму 157500,00 грн. нарахованої орендної плати за орендну основних засобів та винесено податкове повідомлення рішення від 26.01.2010 № 0000012320/0 про нарахування податку на прибуток в сумі 198307,50 грн. Позивач не погодився із податковим повідомленням рішенням направив скаргу до ДПІ у м. Харцизьку. Рішенням ДПІ у м. Харцизьку від 09.04.2010 № 9229/25-012-1 ТОВ „Монохім” відмовлено у задоволенні скарги та направлено нове податкове повідомлення рішення від 09.04.2010 № 0000012320/1. На зазначене податкове повідомлення рішення Позивач подав скаргу до ДПА у Донецькій області з проханням скасувати його. За результатами розгляду скарги ДПА у Донецькій області було прийняте рішення від 11.06.2010 № 1077/10/25-013-5 частково задовольнила скаргу ТОВ „Монохім” та прийняло нове податкове повідомлення рішення від 23.06.2010 № 0000772320/2.

Позивач не погоджується з зазначеним рішенням податкового органу та висновками акту перевірки, щодо порушення пп. п.п. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та зазначає, що „сітка затяжка” була придбана ТОВ „Монохім” у ТОВ „Макоптторг” за грошові кошти у безготівковій формі, які сплачені за товар повністю. Придбаний товар оприбутковано підприємством відповідно до накладних. Товар „сітка затяжка” відповідно до видаткових накладних було продано за договорами, укладеними за результатами відкритих тендерних торгів, проведених Міністерством вугільної промисловості на ДП „Добропіллявугілля”, ДП „Луганськвугілля”, ДП „Донбасантрацит”. Отримання та передача товару за цією операцією здійснювалась на підставі доручень повноважними особами та підтверджується відповідними накладними та записами у бухгалтерському обліку.

Позивач посилається на приписи Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ” і вказує, що виключення ДПІ у м. Харцизьку з валових витрат суми 1645014,78 грн., незважаючи на повну документальну доказову базу (наявність податкових накладних та платіжних доручень) ґрунтується лише на припущеннях та грубо порушує права платника податків, передбачені Законом України «Про прибуток підприємств».

Позивач також не погоджується з висновками акту перевірки, щодо порушення п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та зазначає, що ними орендовані автомобілі, при цьому відповідно до умов договору сторонами встановлено, що сторони дійшли згоди вважати оренду таких автомобілів оперативною орендою, без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії договору. Орендовані автомобілі залишилися на балансі орендодавця, який нараховував на них амортизацію. За таких обставин позивачем здійснено по датування операції оренди автомобілів як оперативної оренди. Визначення податковий органом оренди автомобілів як операції фінансового лізингу, а тому не може бути віднесений до складу валових витрат на думку позивача здійснено всупереч первинним документам. З урахування викладеного Позивач просить скасувати податкове повідомлення рішення від 23.06.2010 № 0000772320/2.

В судовому засіданні представник Позивача підтримав доводи адміністративного позову, просив задовольнити в повному обсязі.

Представники Відповідача не погодились із адміністративним позовом та надали письмові заперечення де зазначили, що ДПІ у м. Харцизьку було проведено планову виїзну перевірку ТОВ „Монохім” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 по 30.09.09, якою встановлено порушення пп. 5,1, п.п 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств», завищено валові витрати з придбання товару на суму 1370845 грн., що не повязанні з веденням господарської діяльності. Позивачем завищено валові витрати внаслідок зайвого включення суми витрат до складу валових витрат з придбання товарів у ТОВ „Макоптторг”, на придбання сітки затяжки фактичне отримання та використання якої у господарській діяльності не доведено. Стосовно порушень п.п. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідач вважає, що послуги з оренди автомобілів відносяться до операцій фінансового лізингу, що підтвердили первинні документи. З урахуванням зазначеного, відповідно до вимог Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств ” Відповідач вважає спірне податкове повідомлення рішення правомірним, та таким, що не підлягає скасуванню

В судовому засіданні представники Відповідача заперечували проти позовних вимог, надали пояснення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову.

Розгляд справи здійснювався із фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою „Камертон”.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Монохім” зареєстроване виконавчим комітетом Харцизької міської ради 15.08.2001 за № 12791050004000031 та є юридичною особою.

У період з 30.11.2009 по 18.12.2009 ДПІ у м. Харцизьку було проведено планову виїзну перевірку ТОВ „Монохім” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08 по 30.09.09, за результатами якої складено акт від 23.12.2009 № 3399/23-2/23110754 встановлено, зокрема, порушення Позивачем пп. 5.1, п.п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», завищено валові витрати з придбання товару на суму 1370845 грн., що не повязанні з веденням господарської діяльності та п.п. 5.3.2 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зайво віднесено до складу валових витрат суму 157500,00 грн. нарахованої орендної плати за орендну основних засобів.

Як встановлено у судовому засіданні та не заперечується сторонами, на підставі акту перевірки від 23.12.2009 № 3399/23-2/23110754 ДПІ у м. Харцизьку було прийнято податкове повідомлення рішення від 26.01.2010 № 0000012320/0 про нарахування податку на прибуток в сумі 396615,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 198307,50 грн.

Рішенням ДПІ у м. Харцизьку від 09.04.2010 № 9229/25-012-1 ТОВ „Монохім” відмовлено у задоволенні скарги та направлено нове податкове повідомлення рішення від 09.04.2010 № 0000012320/1.

На зазначене податкове повідомлення рішення Позивач подав скаргу до ДПА у Донецькій області з проханням скасувати його.

За результатами розгляду скарги ДПА у Донецькій області було прийняте рішення від 23.06.2010 року № 0000772320/2, яким скаргу позивача задоволено частково в частині визначення податкового зобовязання з податку на прибуток на загальну суму 27375 грн., у т. ч. 18250 грн. - податку і 9125 - штрафних санкцій. В іншій частині скаргу ТОВ «Монохім» залишено без задоволення.

В обґрунтування правової позиції, щодо порушення п.п. 5.1 пп. 5.2.1 ст. ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» Позивач зазначає, що між ТОВ „Монохім” та ТОВ „Макоптторг” укладено Договір постачання № 148 від 26.08.2008, відповідно до положень якого ТОВ „Макоптторг” (Постачальник) зобовязується передати в обумовлені строки іншій стороні ТОВ „Монохім” (Покупець) товар згідно із Специфікацією, а Покупець зобовязується прийняти зазначений товар та сплатити його вартість. Відповідно до Специфікації № 1 до вказаного Договору постачання товару здійснюється на умовах СРТ склад отримувача. Крім того, на підтвердження здійснення зазначеної господарської операції позивач надає грошові кошти у безготівковій формі та накладними.Зазначені документи також були надані працівникам податкового органу під час проведення перевірки. При цьому, інших документів, які б підтверджували факт постачання товару „сітки затяжки” (товарно транспортні накладні, заявки на перевезення) з боку ТОВ „Макоптторг” на адресу ТОВ „Монохім” підприємством не надано.

ДПІ у м. Харцизьку в ході проведення перевірки спрямовувалися запити на адресу ТОВ „Монохім” від 04.11.2009 № 35855/23-213 „Про надання пояснень та документів до перевірки” та від 16.12.2009 № 372/23-213 „Про надання копій документів та письмових пояснень”, які отримані підприємством. Разом з тим, підприємством не надано до перевірки відповідні документи, вказані у письмових запитах.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби” звертається увага судів на те, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Позивачем до суду були надані товарно транспортні накладні відповідно до яких ТОВ „Монохім” здійснював постачання „сітки затяжки” іншим контрагентам ДП „Добропіллявугілля”, ДП „Луганськвугілля”, ДП „Донбасантрацит” на підставі укладених відповідних договорів.

Проте, суд не приймає ці товарно транспортні накладні в якості належних доказів, з огляду на те, що предметом розгляду у даній справі є наявність або відсутність господарської операції та реальність постачання товару „сітки затяжки” саме між ТОВ „Монохім” та ТОВ „Макоптторг”. Будь яких товарно супровідних документів та поставлений товар з боку ТОВ „Макоптторг” на адресу ТОВ „Монохім” позивачем до суду не надано. Крім того, в зазначених товарно транспортних накладних не заповнені всі обовязкові реквізити, відсутні відомості про вантажно розрахувальні операції, не повністю вказано пункт навантаження та розвантаження, не заповнені графи 6-13 Відомості про вантаж. За накладними, виданими постачальником ТОВ „Макоптторг” платнику ТОВ „Монохім” неможливо ідентифікувати осіб, які здали та прийняли товар „сітку затяжку”.

Щодо інших документів, наданих Позивачем, які свідчать про постачання сітки затяжки контрагентам ДП „Добропіллявугілля”, ДП „Луганськвугілля”, ДП „Донбасантрацит” (накладні, акти прийому передачі, довіреності, специфікації) суд не бере їх до увагу з огляду на розбіжності в обємах постачання товару.

Крім того, відповідно до Довідки від 31.03.2009 № 818/23-1/23110754 „Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ „Монохім” щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ „Макоптторг”, встановлено, що ТОВ „Монохім” уклав усну угоду з ТОВ „Макоптторг” про постачання сітки затяжки. Транспортування товару та вантажні роботи проводилися за рахунок постачальника. Зазначена довідка підписана посадовою особою (головним бухгалтером) ТОВ „Монохім” без заперечень.

Разом з тим, згідно довідки Макіївської ОДПІ про результати перевірки ТОВ „Макоптторг” з питань правовідносин з ТОВ „Монохім” від 18.05.2009 № 3827/23-3/35354673 встановлено, що ТОВ „Монохім” уклав письмовий договір № 148 від 26.08.2008 з ТОВ „Макоптторг” про постачання сітки затяжки.

Відповідно до ст. 3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 р. за N 128/256, договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (Замовники).

Пунктом 3.7 ст. 3 Правил визначено, що на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник надає Перевізнику при наявності Договору заявку відповідно до встановленої форми. Але Позивачем в період проведення перевірки та під час судового розгляду справи не надано договорів укладених з перевізниками на доставку сітки затяжки.

Отже, в даних господарських правовідносинах наявні значні розбіжності між обставинами повідомленими Позивачем в березні 2009 року та обставинами, встановленими перевіркою в травні 2009 року та повідомленими Позивачем під час розгляду даної справи в суді.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на такому:

1) відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій.

Відповідно до пп. 4.2.3 п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобовязання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

З огляду на суперечність відомостей щодо здійснення господарської операції з поставки сітки затяжки між ТОВ „Монохім” та ТОВ „Макоптторг”, відсутність первинних документів які засвідчують факт поставки, суд вважає, що Позивачем не доведена реальність операції, не підтверджується реальність часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявність трудових ресурсів, виробничо складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання постачання товарів.

Щодо порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», слід зазначити, що перевіркою проведеною ДПІ у м. Харцизьку ТОВ «Монохім» встановлено, що ТОВ «Монохім» відображено показника у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року всього в сумі 14372521 грн. на підставі таких документів: декларацій по податку на прибуток підприємств із додатками до них, первинних документів по рахунку бухгалтерського обліку, актів прийому-передачі на отримання послуг оренди, договору оренди автомобілів № 18/2007 від 01.06.2007 року з АТЗТ Компанія «Діаполь» та додаткової угоди від 28.12.2007 року до нього, а всього у сумі 1528345 грн.

На порушення пп. 5.3.2 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/34 ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Монохім» завищено витрати на суму 157500 грн. шляхом віднесення до складу валових витрат сум нарахованої орендної плати за оренду основних засобів, що належать АТЗТ Компанія «Діаполь», відповідно до яки не включають до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, повязані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно зі статтями 8.9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

Згідно пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств», передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

У такому ж порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень; передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такого передання перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання.

При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У разі коли у майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною, діючою на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної вартості такого основного фонду, зменшеної на суму нарахованої амортизації, згідно з нормами статті 8 цього Закону.

У разі коли вартість об'єкта фінансового лізингу, що вперше вводиться в експлуатацію, визначається договором у сумі, що є меншою вартості витрат на його придбання або спорудження, податковий орган має право провести позачергову перевірку для визначення рівня звичайної ціни;

Отже, суд зазначає, що спірним питанням у справі є належність операції оренди двох автомобілів до операції фінансового лізингу, оскільки позивач вважає, що самим договором передбачено, що зазначений договір відноситься до договору оперативного лізингу. Можливість передбачення договору передбачено самим законодавством.

Між сторонами відсутній спір щодо сум понесених витрату у звязку з орендою автомобілів та підтвердження таких витрат необхідними первинними документами. Окрім цього, витрати позивача за договором оренди легкових автомобілів підтверджуються наданими до матеріалів справи актами здачі-приймання робіт та виписками.

Відповідно до п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» лізингова (оренда» операція господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за оренду плату та на визначений строк.

Відповідно до пп. 1.18.1 п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оперативним лізингом (орендою) є господарська операція юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

З урахуванням положень ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» легкові автомобілі, отримані позивачем в оренду, належать до основних фондів 2 групи.

Крім того, згідно з п. 1.18.2 цього ж закону Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Незалежно від того, чи відноситься лізингова операція до фінансового лізингу відповідно до норм цього підпункту чи ні, сторони договору можуть визначити при укладенні договору таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору.

Протягом оспорюваного періоду відповідно до вищевказаного договору оренди автомобілів позивач орендував два нових автомобілі ЗАЗ 110217- 40 «хечбек», ЗАЗ 110557-42 «пікап».

Виходячи з змісту вищевказаної статті лізинг вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить, зокрема, умову, що сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість обєкту лізингу.

Відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу серія МВЧ № 769778 від 04.06.2007 року, АТЗТ «Компанія «Діаполь» отримано транспортний засіб ЗАЗ 110557-42 вартість 29583 грн. без ПДВ.

Відповідно до акту приймання-передачі транспортного засобу серія МВЧ № 905871 від 04.06.2007 року, АТЗТ «Компанія «Діаполь» отримано транспортний засіб ЗАЗ 110217-40, вартістю 25583 грн. без ПДВ.

Загальна сума орендної плати за договором склала 14000 грн. за місяць без ПДВ. За перевіряє мий період згідно актів про надання послуг оренди без ПДВ ТОВ «Монохім» було отримано послуг по цій оренді на загальну суму 210000 грн., що перевищує вартість автомобілів більш ніж у три рази, а отже є усі підставою вважати, що вищевказаний договір є договором фінансового лізингу.

Суд не приймає до уваги той факт, що сторони при укладені договору визначили цю операцію договором оперативного лізингу без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору, оскільки пп. 1.18.2 вищевказаного закону, передбачено, що сторони можуть визначити операцію оперативного лізингу при укладанні договору, а не при внесенні змін та доповнень до нього, як це було зроблено Позивачем.

На підставі ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що Відповідач довів правомірність винесення спірного податкового повідомлення рішення, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Монохім” до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення рішення від 23.06.2010 № 0000772320/2 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Монохім” до Державної податкової інспекції у м. Харцизьку про скасування податкового повідомлення рішення від 23.06.2010 № 0000772320/2 відмовити.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 21 жовтня 2010 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі 26 жовтня 2010 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Суддя Галатіна О.О.