Єдиний державний реєстр судових рішень
Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 травня 2024 року Справа№200/902/24
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шувалової Т.О., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні з військової служби;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 27 лютого 2020 року по 21 грудня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він з 28.04.2017 по 26.02.2020 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 . При цьому йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження служби. 20.03.2023 на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького оружного адміністративного суду від 07.02.2023 по справі № 200/2099/22 у розмірі 133 707,47 грн та 21.12.2023 виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2017 року по день фактичної виплати індексації - 22.03.2023 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31.08.2023 у розмірі 24741,23 грн. Позивач вважає, що у нього виникло право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, що розраховується за період з27.02.2020 по день фактичного розрахунку 21.12.2023. Позивач з посиланням на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що на військовослужбовців не поширюються норми трудового законодавства, а проходження військової служби та виплата грошового забезпечення регулюються спеціальним законодавством. Оскільки трудові відносини та військова служба мають різну правову природу, норми КЗпП України в частині виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні не поширюються на військовослужбовців. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом.
Також відповідач, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначив, що суд може застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи і середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.
На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року продовжено процесуальний строк, встановлений судом для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду та поновлено строк звернення з наведеним позовом. Позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини,
на яких ґрунтується позов та заперечення на нього, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_3 , та є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданим 17.07.2018 Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_5 .
Відповідно до витягу із наказу командира Військової частини польова пошта НОМЕР_6 від 30.04.2017 № 118 позивача, призначеного наказом Командувача Сухопутних Військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 квітня 2017 року №84-РС на посаду водія 2 автомобільного взводу групи матеріального забезпечення військової частини польова пошта НОМЕР_6 , зараховано до списків особового складу частини з 30.04.2017.
Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2020 № 61 позивач з 26.02.2020 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07.02.2023 у справі № 200/2099/22 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за час проходження служби за період з 28.04.2017 по 28.02.2018.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.04.2017 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.02.2020 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 26.02.2020 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 з урахуванням виплачених сум.
На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем виплачена позивачеві індексація грошового забезпечення у розмірі 133 707,47 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.03.2023 та відомістю розподілу витрат Військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2023.
Ця обставина не є спірною між сторонами.
Рішенням Донецького кружного адміністративного суду від 31.08.2023 у справі № 200/2773/23, залишеним без змін Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2023, позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2017 року по день фактичної виплати індексації - 22.03.2023 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
На виконання зазначеного рішення суду, відповідачем виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2017 року по день фактичної виплати індексації - 22.03.2023 року у розмірі 24 741,23 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.12.2023 та відомістю розподілу витрат Військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2023.
Ця обставина також не є спірною між сторонами.
Позивач звертався до відповідача із заявою про виплату йому середнього грошового забезпечення.
Відповідач листом від 05.02.2024 № 177 повідомив позивачу про відсутність підстав для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати на підставі статті 117 КЗпП України та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Як убачається з довідки від 05.02.2024 № 173, наданої відповідачем, середнє грошове забезпечення позивача за 1 день складає 354,15 грн.
На думку позивача, відповідач в порушення статті 117 КЗпП України не провів з ним повного розрахунку за затримку виплати належних йому сум.
Отже, позивач вважає вказані дії відповідача протиправними і такими, що порушують його конституційні права, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами, суд виходить з наступного.
За приписами частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції Українивизначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до вимогстатті 68 Конституції Україникожен зобов`язаний неухильно додержуватисяКонституції Українита законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ(далі- Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується наКонституції Україниі складається з цьогоЗаконута інших нормативно-правових актів.
Положеннями статті 1-2 Закону передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими вКонституції Українита законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частини першоїстатті 9 зазначеного Законудержава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною третьою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Відповідно до частин другої, третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідачем не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з позивачем у день його звільнення. Остаточний розрахунок при звільненні, на виконання рішення суду, здійснений з позивачем 22.03.2023 та 22.12.2023.
При цьому, суд зазначає, що 22.12.2023 відповідачем на виконання рішення суду від 31.08.2023 у справі № 200/2773/23 виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 28.04.2017 року по день фактичної виплати індексації - 22.03.2023 року у розмірі 24 741,23 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 22.12.2023 та відомістю розподілу витрат Військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2023.
Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем на виконання рішення суду був проведений 22.03.2023, коли було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення.
Суд зауважує, що виплати (компенсація втрати частини доходів), які були проведені 22.12.2023 мають компенсаторний характер і спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги, тому ці виплати не є остаточним розрахунком за рішенням суду, як помилково вважає позивач.
Суд зазначає, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок здійснення компенсаційних виплат за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За рішенням Конституційного суду України від 07.05.2002 року № 8-рп/2002 при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, має застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Водночас, цими нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Ці питання врегульовано нормами Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосовуються норми статті 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року № 2352-ІХ внесено зміни до статті 117 КЗпП України.
Згідно зі статтями 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022 року) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. {Стаття 116 із змінами, внесеними згідно із Законами № 3248-IV від 20.12.2005, № 2352-IX від 01.07.2022}.
У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. {Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3248-IV від 20.12.2005; текст статті 117 в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022}.
Отже, нормами КЗпП України обмежено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями.
Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду, суд зазначає, що у цій справі період з 27.02.2020 по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 по 21.03.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таку правову позицію підтримано Верховним Судом в постанові від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23.
Водночас у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
При цьому, враховуючи зазначені вище висновки Верховного Суду, суд розділяє на 2 періоди позовні вимоги наступним чином:
- з 27.02.2020 по 18.07.2022 (в редакції статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців);
- з 19.07.2022 по 21.03.2023 в редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями.
Щодо періоду з 27.02.2020 по 18.07.2022 року суд зазначає наступне.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 873 дні.
Згідно з п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки…. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, виданою відповідачем від 05.02.2024 №176 розмір середньоденного заробітку позивача складає 354,15 грн.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 354,15 грн х 873 = 309 172,95 грн.
Загальна сума отриманих позивачем виплат, які були виплачені відповідачем на виконання рішення суду у справі № 200/2099/22, а саме індексація грошового забезпечення позивача за період з 28.04.2017 по 26.02.2020 становить 133 707,47 грн.
Крім того, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд, за певних умов, може зменшити розмір відшкодування, визначеного статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, і те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця стосовно виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати цієї заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, установлених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в незалежності від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки у порівнянні із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Так, застосовуючи у цій справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, слід врахувати наступні обставини.
Позивач, звільнившись зі служби 26.02.2020, до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення звернувся лише 04.02.2022 (справа №200/2099/22), тобто через 2 роки, штучно збільшуючи період затримки розрахунку.
Крім того, з даних Комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що позивач не отримав виконавчий лист по справі № 200/2099/22, тобто відповідач виконав рішення суду по справі в добровільному порядку.
Також суд приймає до уваги й те, що починаючи з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що в свою чергу теж вплинуло на можливість відповідача виконати рішення суду в добровільному порядку.
Розрахована судом сума середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2020 по 18.07.2022 в сумі 309 172,95 грн є неспівмірною і непропорційною у порівнянні з розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум (133 707,47 грн перерахованої індексації грошового забезпечення).
Коефіцієнт істотності частки, порівняно із середнім заробітком (середнім грошовим забезпеченням) позивача за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із загального розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення складає 43,24% (133707,47* 100/309 172,95).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 43,24% розраховується наступним чином: 354,15 (середньоденний заробіток позивача) х 43,24% (коефіцієнт істотності частки) = 153,13 грн (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки) х 873 (днів затримки розрахунку) = 133 682,49 грн.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 5 000 грн.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у подібних правовідносинах у постанові від 21.04.2021 у справі № 360/3574/19.
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 21.03.2023, суд зазначає таке.
Як зазначалося вище, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Враховуючи правові висновки Верховного Суду у зазначених вище справах, апеляційний суд враховує приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Отже, задоволенню підлягають вимоги за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 185 календарних днів.
Згідно з п.п. 2, 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення, виданою відповідачем від 05.02.2024 №176 розмір середньоденного заробітку позивача складає 354,15 грн.
Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 354,15 грн х 185 = 65 517,75грн.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2020 по 18.07.2022 в сумі 5000,00 грн, з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в сумі 65 517,75грн, що остаточно до стягнення підлягає 70 517,75 грн.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Пунктом 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача, яким, на думку суду, є саме стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а не зобов`язання виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Згідно з частинами першою, другоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно достатті 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За наведених обставин, суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, а саме шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідачащодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2020 по 18.07.2022 в сумі - 5000,00 грн, з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в сумі - 65 517,75грн, що остаточно до стягнення підлягає - 70 517,75 грн.
На підставі положень частини першоїстатті 139 Кодексу адміністративного судочинства Українисудовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями9,14,73,74,75,76,77,78,90,143,242- 246,250,255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2020 по 18.07.2022 в сумі 5000,00 грн, з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року в сумі 65 517,75грн, що остаточно до стягнення підлягає 70 517 (сімдесят тисяч п`ятсот сімнадцять) грн 75 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_7 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повне судове рішення складено та підписано 14 травня 2024 року.
Суддя Т.О. Шувалова
Судове рішення № 119018705, Донецький окружний адміністративний суд було прийнято 14.05.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 200/902/24. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: