Рішення № 119018601, 14.05.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2024 рокуСправа №160/4589/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.02.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до відповідача із заявою щодо виплати одноразової допомоги сім`ї потерпілого відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Позивач наголошує, що відповідачем було протиправно відмовлено позивачу у виплаті такої допомоги з посиланням на той факт, що реєстрація місця проживання позивача не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Позивач зауважує, що проживала разом із померлим потерпілим, що підтверджується актом про проживання від 19.10.2022 року, виданим ТОВ «Комбінат Благоустрою». На підставі зазначеного позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

21.03.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

04.04.2024 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що позивачу для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Відповідач зауважує, що позивачу відмовлено на цій підставі у виплаті одноразової допомоги сім`ї потерпілого відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На підставі зазначеного відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

05.01.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 .

Разом із вказаною заявою було долучено наступні документи:

- акт спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 12.02.2021, форми Н-1/П, затверджений 12.04.2021 року;

- свідоцтво про народження ОСОБА_3 ;

- трудова книжка ОСОБА_2 ;

- довідка про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_1 ;

- паспорт ОСОБА_1 ;

- довідка про відкриття рахунку в банку;

- свідоцтво про смерть ОСОБА_2 ;

- довідка форми ОК-5 ОСОБА_1 ;

- свідоцтво про шлюб;

- копія паспорта ОСОБА_2

15.01.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області розглянуто заяву ОСОБА_1 від 05.01.2024 року та прийнято рішення №1497289061, яким відмовлено заявнику у призначенні страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 .

Дане рішення обґрунтоване тим, що реєстрація місця проживання заявника не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Непогоджуючись із непризначенням страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку наведеному вище, суд виходить з наступного.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відповідно доОснов законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхуваннявизначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я.

Згідно ч.5 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі в редакції чинній на момент звернення до пенсійного фонду) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві його сім`ї виплачуються:

1) одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює сорока розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату;

2) одноразова страхова виплата кожній особі, яка мала право на одержання утримання від потерпілого, а також його дитині, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює восьми розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом на день настання права на страхову виплату.

Частиною 1 статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Дія Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України №11 від 19.07.2018 року (далі Порядок №11, в редакції чинній на момент звернення до пенсійного фонду), поширюється на потерпілих від нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання (далі - потерпілі) та осіб, які мають право на страхові виплати в разі втрати годувальника.

Згідно п.1.2 Розділу І Порядку №11 у разі настання страхового випадку управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, або в межах повноважень відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення (далі - управління (відділення) Фонду) зобов`язані своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті особам, які мають на це право, виплачуючи:

1) допомогу по тимчасовій непрацездатності;

2) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;

3) щомісячну страхову виплату втраченого заробітку потерпілого (далі - щомісячна страхова виплата);

4) страхову виплату потерпілому у розмірі його середньомісячного заробітку при тимчасовому переведенні його на легшу, нижчеоплачувану роботу;

5) щомісячну страхову виплату особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого;

6) відшкодування вартості поховання потерпілого та пов`язаних з цим ритуальних послуг.

Згідно п.5.1 Розділу V Порядку №11 для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються:

- заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою;

- копії паспорта;

- копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

- копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого;

- копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого);

- довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу).

Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого.

Відповідно до п.1.10 Порядку №11 управління (відділення) Фонду може відмовити у страховій виплаті потерпілому у випадках, передбаченихстаттею 45Закону.

Згідно статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції до 01.01.2023 року) Фонд відмовляє у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо мали місце:

1) навмисні дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання приписів та обмежень лікаря) потерпілого, спрямовані на створення умов для настання страхового випадку;

2) подання роботодавцем, іншими органами, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілим Фонду свідомо неправдивих відомостей про страховий випадок;

3) вчинення застрахованим умисного кримінального правопорушення, що призвів до настання страхового випадку.

Фонд відмовляє у виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

Відповідно до статті 39 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ( в редакції чинній на момент звернення до пенсійного фонду) уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо:

1) потерпілий вчиняв дії, а також бездіяльність (приховування захворювань, невиконання рекомендацій лікаря), що сприяли настанню страхового випадку;

2) роботодавець, інші органи, що беруть участь у встановленні страхового випадку, або потерпілий надали уповноваженому органу управління завідомо неправдиві відомості про страховий випадок;

3) застрахована особа вчинила умисне кримінальне правопорушення, що призвело до настання страхового випадку.

Уповноважений орган управління відмовляє у здійсненні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованій особі, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не визнаний пов`язаним з виробництвом.

З огляду на вищевикладене, суд зауважує, що Порядком №11 передбачені чіткі підстави для відмови у призначенні страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В свою чергу суд звертає увагу, що рішення №1497289061 від 15.01.2024 року не містить законодавчо встановлених підстав для відмови позивачу у призначенні вищезазначеної страхової виплати.

Суд зауважує, що підстава, наведена в даному рішенні, а саме: реєстрація місця проживання заявника не співпадає з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого, не віднесена до законодавчо встановлених підстав для відмови в призначенні вищезазначеної страхової виплати.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином суд доходить висновку, що відповідач, приймаючи рішення №1497289061 від 15.01.2024 року, діяв не у спосіб, встановлений Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1497289061 від 15.01.2024 року.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату, суд зазначає наступне.

Позивач в позові посилається на те, що факт спільного проживання позивача та потерпілого від нещасного випадку підтверджується актом про проживання фізичної особи від 19.10.2022 року.

В свою чергу суд звертає увагу, що позивачем разом із заявою про призначення страхової виплати не було долучено копії вищезазначеного акту, а отже відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, фактично не надавав оцінку даному документу та відомостям, які містяться в даному документі.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

Також суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи той факт, що відповідач не надав оцінку даному документу, який, як зазначає позивач, підтверджує факт спільного проживання позивача разом із потерпілим, суд доходить висновку про відсутність на даний час підстав для зобов`язання відповідача призначити позивачу страхову виплату, в свою чергу на думку суду належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.01.2024 року про призначення страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, наведених в даному рішенні.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 605,60 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Щодо клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-7ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п.2.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 19.10.2022 року сторони домовились, що гонорар за надання правової допомоги адвокатом Клієнту згідно п.1.1., включають в себе: витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді, правоохоронних органах, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб, усного та письмового консультування, складення процесуальних документів, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість інших видів юридичних послуг.

Сторони домовились про те, що оплата за надання правничої допомоги здійснюється на умовах попередньої оплати або після фактичного виконання процесуальної дії, про що сторонами підписується акт прийому-передачі виконаних робіт, який може надсилатись за допомогою месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp (днем відправлення Акту виконаних робіт є день надсилатись за допомогою месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp. При цьому, за актом прийому-передачі виконаних робіт Клієнт сплачує адвокату гонорар протягом 30 днів з моменту підписання (отримання) Акту виконаних робіт, крім попередньої оплати.

Сторони домовились про те, що розмір гонорару дорівнює 50 відсотків мінімальної заробітної плати, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надає правничу допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, консультацій та правового аналізу документів (в тому числі матеріалів справ), підготовкою адвоката до цього засідання, витраченим часом на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікуванням та безпосередньою участю у судовому засіданні. Вартість складення процесуальних документів визначається адвокатом відповідно до їх складності.

Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів попередньої оплати за надані послуги відповідно до вищезазначеного договору, а також не надано складеного акту виконаних робіт.

Отже фактично не можливо встановити які саме послуги були надані адвокатом позивачу під час виконання Договору про надання професійної правничої допомоги від 19.10.2022 року та які пов`язані із даною адміністративною справи.

В свою чергу суд не приймає до уваги попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат як документ з якого вбачається факт наданих адвокатом позивачу послуг, оскільки вказаний документ складений за фактом надання професійної правничої допомоги адвокатом та підготовки справи до судового розгляду, складання позовної заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, участь в судовому засіданні.

Таким чином, вказане клопотання позивача є безпідставним та необґрунтованим, а отже не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №1497289061 від 15.01.2024 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2024 року про призначення страхової виплати у зв`язку із смертю потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду, наведених в даному рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський