Рішення № 118996064, 13.05.2024, Саратський районний суд Одеської області

Справа № 513/488/24

Провадження № 2/513/564/24

Саратський районний суд Одеської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2024 року Саратський районний суд Одеської області

у складі: головуючого судді Миргород В.С.,

при секретарі судового засідання Аркуші І.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі смт Сарата Білгород-Дністровського району Одеської області суду позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Вельчевої Наталі Михайлівни до Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності в порядку спадкування за законом, суд, -

В С Т А Н О В И В :

10 квітня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Вельчеву Н.М. звернулася до Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання права власності у порядку спадкування за законом.

В позовній заяві посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на день своєї смерті постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Після її смерті залишилось спадкове майно у вигляді права на земельну частку (пай), посвідченого Сертифікатом серії ОД №0282946, виданого Саратською районною адміністрацією Одеської області 10 грудня 1997 року на підставі рішення № 271 від 30 серпня 1996 року. Позивач є спадкоємицею за законом після смерті сестри як така, що була зареєстрована та проживала разом із спадкодавцем на день відкриття спадщини та прийняла спадщину після її відкриття. Інші спадкоємці відсутні. 08 лютого 2024 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І. заведена спадкова справа № 30/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Однак, постановою приватного нотаріуса від 09 лютого 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті сестри ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на право на земельну частку (пай), який було втрачено. Враховуючи викладене, позивач просить визнати за нею право власності на зазначене нерухоме майно у порядку спадкування за законом.

Ухвалою суду від 11 квітня 2024 року провадження у справі було відкрито в загальному порядку та розпочато підготовче провадження.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Вельчева Н.М. в судове засідання не з`явились, були повідомлені належним чином про дату, місце та час розгляду справи. До суду представник позивача направила заяву про розгляд справи за її та позивача відсутності. Позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Представник відповідача Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області М. Попов у судове засідання не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, місце та час розгляду справи шляхом направлення повідомлення про виклик на електронну адресу. Подав до суду письмову заяву про слухання справи у його відсутність, у розгляді справи поклався на розсуд суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.3 ст.211, ч.1 ст.223 ЦПК України суд визнав за можливе проводити розгляд справи без участі сторони, повідомленої про дату, місце та час розгляду справи, на підставі наявних у справі доказів.

Положенням ч.4 ст.200 ЦПК України передбачено, що ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 206 цього кодексу.

Згідно частин 1, 2, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз`яснення, викладені Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», за якими, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно Закону, за відсутності будь-якого застереження, факт визнаний сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, вважається встановленим. Тобто, визнання позову відповідачем, згідно зі ст.82 ЦПК України, є обов`язковим для суду, оскільки обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.

Відповідачем до суду було направлено письмову заяву про визнання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за відсутності представника відповідача. У заяві зазначив, що наслідки ст.206 ЦПК України йому роз`яснені та зрозумілі.

Суд приймає до уваги таку заяву відповідача, не вбачає підстав вважати, що визнання відповідачем позову є не добровільним чи умовним, суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Суд, відповідно до ст. ст. 81, 13, ч.5 ст.263 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п.п. 3,4 п. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє захисту їхніх прав у випадках встановлених нормами ЦПК України.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, які є належними, допустимими і достовірними, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи із такого.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кулевча Саратського району Одеської області померла ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про її смерть серії НОМЕР_1 , виданим 22 вересня 2003 року Кулевчанською сільською радою Саратського району Одеської області на підставі актового запису № 58.

Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно у вигляді права на земельну частку (пай) розміром 5,6 в умовних кадастрових гектарах по колишньому СВК «Росія» в межах території Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського (Саратського) району Одеської області, посвідченого Сертифікатом серії ОД № 0282946, виданого Саратською районною адміністрацією Одеської області 10 грудня 1997 року на підставі рішення № 271 від 30 серпня 1996 року.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» «Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України, Законами України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Положення ч.ч.1-4 ст. 1268, ч.1 ст. 1269, ч. 1 ст. 1270 ЦК України вказують на те, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину шляхом подання відповідної заяви до нотаріальної контори за місцем її відкриття або шляхом проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини або не прийняти її.

Стаття 1218 Цивільного кодексу України встановлює, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.1 статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Позивач є рідною сестрою ОСОБА_2 та спадкоємцем другої черги за законом, після її смерті.

Факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як між рідними сестрами, підтверджено Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00043506859 від 08 лютого 2024 року щодо актового запису про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та свідоцтвом про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , серії НОМЕР_2 , виданого 05 травня 1949 року Колесненською сільською радою Саратського району Одеської області, відомості про батьків мовою оригіналу документів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ; свідоцтвом про одруження ОСОБА_3 з гр. ОСОБА_6 , серії НОМЕР_3 , виданого 19 вересня 1967 року Колесненською сільською радою Саратського району Одеської області на підставі актового запису № 38, на підтвердження зміни прізвища на ОСОБА_7 .

08 лютого 2024 року позивач звернулася до приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І.І., яким була заведена спадкова справа № 30/2024 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Як вбачається з копії спадкової справи, інші спадкоємці відсутні.

Згідно довідки Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 26 грудня 2023 року № 798, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на день смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в АДРЕСА_1 . Разом із нею на момент смерті проживала сестра ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У частині першій статті 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) зазначено, що «для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця. Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження».

Постановою приватного нотаріуса Білгород-Дністровського районного нотаріального округу Одеської області Сулакова І.І. від 09 лютого 2024 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті сестри ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на право на земельну частку (пай).

Згідно зі ст. ч.1 ст.81 та ч. 1 ст.131 ЗК України громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі, зокрема, спадкування.

Згідно з роз`ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10, 11 ППВСУ від 30 травня 2008 року №7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно з п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці 3 пункту 23 вказаної постанови у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Пунктами 4.15, 4.20 Глави 10 Розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі Порядок), передбачено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно; видача свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку нотаріусом проводиться також за умови отримання витягу з Державного земельного кадастру, у тому числі шляхом безпосереднього доступу до нього.

Згідно з ч.3 ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Тобто у встановлений законом строк позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку не видавалось, оскільки відсутній право встановлювальний документ на земельну ділянку.

Згідно зіст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Судом також враховується рішення ЄСПЛ у справі «Маркс проти Бельгії» від 13.06.1979, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які по своїй суті є гарантом права власності, оскільки визнають право будь-якої особи на безперешкодне користування своїм майном.

Положення ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України вказують, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до пункту а), частини 3 статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснено, що якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини (пункт 3.1. листа).

У відповідності до ст. 182 ЦК України право власності на нерухомість підлягає державній реєстрації.

У частині другій статті 23 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акту додається список цих громадян.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Згідно з пунктом 5 цього Указу, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районноюдержавноюадміністрацією.

Згідно з пунктом 2 Указу № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю. Право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: перебування в членах колективного сільськогосподарського підприємства; отримання цим підприємством державного акту на право колективної власності на землю; включення особи до списку, доданого до цього акту. Право власності на земельну частку (пай) виникає не з часу внесення членів колективного сільськогосподарського підприємства до відповідних списків, доданих до державного акту на право колективної власності на землю, перевірки, уточнень і затвердження указаних списків, а з моменту передачі (державної реєстрації) державного акту про право колективної власності на землю конкретному колективному сільськогосподарському підприємству. У разі смерті члена колективного сільськогосподарського підприємства, що набув права на земельну частку (пай) з дня видачі КСП державного акту на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за загальними правиламипроспадкування.

За правилами Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" моментом виникнення права на земельну частку (пай) є момент виникнення відповідного права колективної власності на земельну ділянку та існує незалежно від його посвідчення сертифікатом.

Згідно з п. 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) та Указу № 720/95 особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання, включення до списку осіб, доданого до державного акту на право колективної власності на землю, одержання КСП цього акту.

У разі смерті члена КСП, включеного до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Захист прав на отримання земельних часток (паїв) при втраті сертифікату на земельну частку (пай), за аналогією закону здійснюється в порядку ст. 392 ЦК України, яка передбачає, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності в разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності - шляхом пред`явлення позову про визнання права на земельну частку (пай).

На підтвердження належності спадкодавцю правовстановлюючого документа позивачем надано:

-копію списків власників сертифікатів на земельну частку (пай), які прийняли участь у проведенні жеребкування, розподілу земель, переданих у колективну власність, серед яких є ОСОБА_2 , сертифікат серії ОД № 0282946;

-архівну довідку відділу «Трудовий архів» Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області № 134 від 26 березня 2024 року, з якої вбачається, що у Книзі обліку трудового стажу і заробітку колгоспника, справа № 42 та справа № 47 СВК «Росія» (колгосп 22 з`їзду КПРС) с. Кулевча Саратського району Одеської області у ОСОБА_2 , особисті рахунки № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 , у графах є записи про нарахування трудоднів та відпрацювання з 1957 року по 1993 роки. Вказане свідчить, що ОСОБА_2 у період з 1957 рік по 1993 роки була членом СВК «Росія»;

-довідку Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №02-07/24/446 від 20 березня 2024 року, відповідно до якої ОСОБА_2 видавався Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0282946, яка не виділена у натурі (на місцевості);

-відповідь Сектору № 1 відділу № 2 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 14 березня 2024 року №796/340-24 про те, що у Книзі реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай) по Кулевчанській сільській раді Саратського району Одеської області наявна інформація щодо реєстрації сертифікату на право на земельну частку (пай) за громадянкою ОСОБА_2 серії ОД № 0282946, реєстраційний номер 111. Підставою для реєстрації є рішення Саратської районної державної адміністрації Одеської області № 271 від 30 серпня 1996 року.

Відповідно до відповіді архівного відділу Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №76/02-18/83 від 14 березня 2024 року справа № 87 з розпорядженнями № 246 від 01 серпня 1996 року по № 271 від 30 серпня 1996 року відсутні.

Оригінал Сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ОД № 0282946 на ім`я ОСОБА_2 було втрачено, про що позивачем було опубліковане відповідне оголошення в газеті "Час.Люди.Події" № 12 (8892) від 23 березня 2024 року про те, що загублений Сертифікат на земельну частку (пай) вважати недійсним.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Наведені докази є належними та допустимими, оскільки отримані у встановленому законом порядку, містять інформацію щодо предмету доказування, узгоджуються між собою, не заперечуються сторонами та не викликають сумніву щодо їх достовірності.

Підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що між сторонами виникли правовідносини з приводу спадкування, що врегульовано вищенаведеними нормами цивільного законодавства станом на час виникнення спірних правовідносин.

Позивач, як спадкоємець другої черги за законом, своєчасно прийняла спадщину після смерті сестри, інші спадкоємці відсутні, але юридично не може оформити свої спадкові права за відсутності у неї правовстановлюючого документу через втрату оригіналу Сертифікату на право на земельну частку (пай), а тому суд вважає, що позивач правомірно набула право на земельну частку (пай) та враховуючи, що іншим способом, окрім судового порядку, вона не може захистити своє спадкове майнове право, тому відповідно до ст. 16 ЦК України воно підлягає захисту шляхом визнання за нею права на спадкове майно у порядку спадкування за законом.

Відсутність інших спадкоємців за даними Спадкового реєстру свідчить, що права, свободи та інтереси інших осіб не будуть порушені, та не суперечитиме принципам законності, добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України).

Позивач в іншому порядку, ніж судовий, не може захистити свої права щодо прийняття спадщини, а завданням судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Таким чином, у судовому засіданні повністю знайшов своє підтвердження факт, що позивач є спадкоємицею другої черги за законом після смерті сестри ОСОБА_2 , спадщину прийняла, що підтверджується спадковою справою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Обраний позивачами спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

Постановлення рішення про задоволення позову є забезпеченням права позивача на справедливий суд відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи.

Водночас відмова у задоволенні позову, за наявності встановлених судом обставин, була б непропорційним втручанням у право особи на мирне володіння майном.

Керуючись ст. ст. 12,13,77,81, 206, 259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженкою с. Кулевча Саратського району Одеської області, РНОКПП НОМЕР_6 , право на земельну частку (пай), розміром 5,6 в умовних кадастрових гектарах, без визначення меж частки в натурі (на місцевості), в межах території Кулевчанської сільської ради Білгород-Дністровського (Саратського) району Одеської області, належного спадкодавцю ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі Сертифікату серії ОД №0282946.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суд, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, однак з врахуванням п. 15.5 розділу ХII "Перехідні положення" ЦПК України, тобто до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://st.od.court.gov.ua.

Дата складення повного рішення 13 травня 2024 року

Суддя В. С. Миргород