Рішення № 118988107, 10.05.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 травня 2024 рокусправа № 380/27535/23Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) звернулася з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплатити ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 19.06.2021 по 18.12.2021 (включно);

- стягнути зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 19.06.2021 по 18.12.2021 (включно) в розмірі 98 265 грн. 51 коп.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу у Державній прикордонній службі України. Водночас, вказує, що відповідачем не проведено з нею своєчасного розрахунку при звільненні, а саме не виплачено частину належного грошового забезпечення. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набула право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Ухвалою судді від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що по військовослужбовцях, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України не розповсюджуються на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Крім цього, стверджує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно врахувати істотність розміру невиплаченої суми при звільненні порівняно із заявленою сумою середнього заробітку.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) та наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.06.2021 №194-ОС позивача виключено зі списків особового складу з 18.06.2021.

Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню.

29.06.2021 відповідачем виплачено позивачу грошове забезпечення у сумі 251162,33 грн, 15.07.2021 у сумі 693,47 грн, 30.07.2021 грошове забезпечення за липень 2021 року у сумі 654,47 грн, 13.08.2021 грошове забезпечення COVID-19 за липень 2021 року у сумі 1058,34 грн та заробітну плату у сумі 543,41 грн; 28.09.2021 компенсацію за неотримане речове майно у сумі 80788,64 грн, що підтверджується Довідкою-розрахунком виплачених сум, виданою Військовою частиною НОМЕР_1 та випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 08.12.2021.

27.06.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.05.2023, з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2023 у справі №380/17407/22 виплачено позивачу заборгованість по одноразовій допомозі за 2016-2017 роки, надбавці за кваліфікацію, винагороді за бойове чергування на загальну суму 16949,44 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

22.07.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.12.2022, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.06.2023 у справі №380/14678/22 виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця у сумі 35398,81 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

22.07.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2023, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 у справі №380/14902/22 виплачено позивачу заборгованість з 01.01.2020 та з 01.01.2021 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 та 01.01.2021 відповідно у сум 98051,85 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

28.10.2023 відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2023, з врахуванням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.08.2023 у справі №380/17408/22 виплачено позивачу заборгованість грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, підйомної допомоги за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення у сумі 40526,61 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачем у день її звільнення не проведена в повному обсязі, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України вона має право на виплату середнього заробітку за шість місяців затримки такого розрахунку.

Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.

Аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 18.06.2021.

На виконання судових рішень, відповідач частинами виплачував позивачу її грошове забезпечення та лише 28.10.2023 востаннє виплатив їй заборгованість грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, підйомної допомоги за 2017 рік, щомісячної додаткової грошової винагороди за період з січня 2016 по лютий 2018 року з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки суми, що належали позивачу не виплачені в день його звільнення, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З даного приводу суд зауважує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ, таким чином, як на момент звільнення позивача, так і на момент звернення позивача із даним позовом, розгляду і вирішення цієї справи, редакція ст. 117 КЗпП України передбачає виплату працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В свою чергу, відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022, позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в періоді з 19.06.2021 по 19.12.2021 (6 місяців), тривалістю 183 календарних дні.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення поліцейських.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для поліцейських. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення поліцейським, визначеного Порядком №260.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Відповідно до архівних відомостей картки на грошове забезпечення за 2021 рік, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два місяця служби, що передували місяцю звільнення, становив 32755,42 грн, (16078,51 грн у квітні 2021 року та 16676,91 у травні 2021 року).

Кількість календарних днів служби позивача у квітні-травні 2021 року становила 61 день.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 536,97 грн. (32755,42 грн / 61 день).

Резюмуючи дослідження розміру заробітної плати, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд з урахуванням статті 117 КЗпП України, дійшов висновку, що така становить: 536,97 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) * 183 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 98265,51 грн.

При цьому, щодо аргументів представника відповідача про необхідність врахування правових висновків Великої палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18), від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) щодо можливості суду зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд зауважує, що такі висновки було викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Втім, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, за змістом якої, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 25.04.2024 у справі №440/8467/23.

Щодо періоду з 19 липня 2022 року Верховний Суд у постанові від 30.04.2024 у справі №560/6962/23 зазначив, що необхідно враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за 6 місяців становить 98265,51 грн та в силу вищенаведених правових висновків Верховного Суду, не підлягає зменшенню.

Щодо способу захисту порушеного права позивача, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на її користь 98265,51 грн, як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Щодо судового збору, то такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 98265 (дев`яносто вісім тисяч двісті шістдесят п`ять) грн. 51 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 858 (вісімсот п`ятдесят вісім) грн. 88 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна