Рішення № 118984649, 06.05.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/9395/24-ц

пр. 2-5348/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань - Романенко Ю.О.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Державна казначейська служба України

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрілець Юрій Петрович до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 % річних в сумі 15 821,92 грн, 9 820,13 грн - інфляційних втрат та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року в справі № 757/45290/21, залишеним без замін постановою Київського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року, стягнуто на його користь з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 288 000,00 грн в якості компенсації завданої моральної шкоди.

03 жовтня 2022 року позивач направив заяву та оригінал виконавчого листа до Державної казначейської служби України, яка, відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів, за якими боржником є державний орган.

Листом від 02 грудня 2022 року позивач отримав відповідь, що вказане судове рішення буде виконано в порядку черговості та в межах асигнувань.

В подальшому на свої неодноразові звернення, позивач отримував відповіді, в яких було вказано, що рішення суду буде виконано, однак фактично відповідач відмовився виконувати рішення суду.

Відповідач стверджує, що причиною невиплати коштів стало недостатність фінансування та погашення вказаної заборгованості як третьої черги кредиторів.

В той же час, судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Щодо відсутності ресурсів у Державному бюджеті України на виконання судових рішень, та про недопустимість невиконання Державою своїх зобов`язань, у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань, неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини, констатуючи порушення Україною своїх зобов`язань взятих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Ураховуючи те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника, положення ст. 11 ЦК України та ст. 625 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за період з 04 січня 2023 року по 22 лютого 2024 року інфляційні втрати в розмірі 15851, 92 грн. та 3% річних в розмірі 9 820,13 грн., а також завдана моральна шкода в розмірі 100 000 грн.

На підставі наведеного, позивач просив про задоволення позову.

Ухвалою судді від 28 лютого 2024 року в справі відкрито провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

19 березня 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано про те, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року у справі №757/45290/21-ц, зміненим постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.07.2023, стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 288 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

У Казначействі за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» з 21 листопада 2022 року обліковувався виконавчий лист Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2022 року по справі № 757/45290/21-ц про відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_1 .

Станом на 01 грудня 2022 року на виконанні за КПКВК 3504030 обліковувалось 781 судових рішень на суму понад 218 918,2 тис. грн (виконавчий лист по справі № 757/45290/21-ц обліковувався з 21.11.2022), пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 000,00 грн.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за КПКВК 3504030 передбачено 150 000,00 грн.

Отже, 02.03.2024 Казначейство здійснило перерахування коштів на виконання виконавчого листа у справі № 757/45290/21-ц за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 у порядку черговості надходження виконавчого документа та в межах бюджетних призначень.

Таким чином, виконання рішення суду у справі № 757/45290/21-ц здійснено Казначейством з неухильним дотриманням вимог законодавства, зокрема, принципу цільового використання бюджетних коштів та у порядку, визначеному пунктом 35 Порядку № 845.

Окрім того, в позовній заяві позивач вказує, що внаслідок тривалого невиконання рішення суду йому завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, зокрема, змінився звичайний ритм життя, з`явилась нервозність та зайві хвилювання. Проте позивачем не надано жодних доказів на підтвердження описаних ним негативних змін. Також відсутні докази того, що діями відповідача позивачу завдано моральних страждань.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд установив, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року у справі № 757/45290/21-ц, зміненим постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2023 року, стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 288 000,00 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

26 вересня 2022 року Печерським районним судом м. Києва в справі № 757/45290/21-ц видано виконавчий лист на виконання вказаного судового рішення.

03 жовтня 2022 року позивач направив заяву та оригінал виконавчого листа до Державної казначейської служби України, яка, відповідно до вимог ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» здійснює виконання рішень суду про стягнення коштів, за якими боржником є державний орган.

На неодноразові звернення позивача до Державної казначейської служби України щодо виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року в справі № 757/45290/21-ц, ОСОБА_1 повідомлено листами, що виконання вказаного судового рішення буде здійснено в порядку черговості; правові підстави для виплати компенсації, встановленої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Судом встановлено, що рішення суду в справі № 757/45290/21-ц виконано 02 березня 2024 року та стягнута сума коштів була перерахована позивачу.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі «Піалопулос та інші проти Греції», пункт 68.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

Суд установив, що рішення суду від 20 січня 2022 року виконано лише у 02 березня 2024 року.

Отже, доводи відповідача про вживання ним заходів для виконання судового рішення в справі № 757/45290/21-ц є безпідставним та не звільняють останнього від обов`язку по сплаті інфляційних втрат та 3 % процентів річних за період його невиконання.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням судового рішення, що набрало законної сили відповідач не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі статтею 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Обставин, визначених ст. 622 ЦК України за яких відповідач як боржник звільняється від обов`язку виконати зобов`язання не встановлено.

Що ж стосується періоду за який позивач має право на отримання компенсації згідно зі статтею 625 ЦК України, то суд зазначає наступне.

Так, Болехівський просить стягнути інфляційні втрати та три проценти річних за період з 04 січня 2023 року (наступний день після спливу строку для виконання виконавчого листа) по 22 лютого 2024 року (дата зазначена в позовній в заяві) у загальному 25 672,05 грн., на підтвердження чого надав відповідний розрахунок. Вищевказане узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).

Отже, три місяці для виконання виконавчого листа № 757/45290/21-ц від 26 вересня 2022 року, пред`явленого до виконання ДКС України 03 жовтня 2022 року, сплинули 04 січня 2023 року. Тому днем початку прострочення держави-боржника та нарахування трьох процентів річних та індексу інфляції на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є 04 січня 2023 року, а кінцевою датою нарахування - 22 лютого 2024 року (датою зазначеною в позовній заяві).

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню за період з 04 січня 2023 року по 22 лютого 2024 року, три проценти річних у розмірі 9 820,13 грн. та інфляційні втрати у розмірі 15851,92 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що грошові кошти повинні стягуватися саме з Державного бюджету України, а не з Державного бюджету України шляхом їх списання ДКС України з Єдиного казначейського рахунку.

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому, як у спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди у грошовому еквіваленті, так і у спорі щодо прострочення виконання обов`язку з виплати такого відшкодування, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у рішенні суду, суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 910/23967/16 та постанови Верховного Суду від 07.10.2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08.09.2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20).

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. ст. 1173, 1174 ЦК України відповідно.

Як визначено у ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Отже, звертаючись до суду з позовом, позивач має довести факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, яка за змістом ст. 1167 ЦК України, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а також відповідно до того, яких саме втрат немайнового характеру він зазнав, обґрунтувати розмір відшкодування моральної шкоди. Недоведеність позивачем зазначених обставин є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зазначене кореспондується зі ст. 81 ЦПК України.

Позивачем не обґрунтовано належними доказами, що йому було завдано моральну шкоду, не доведено довів факту спричинення йому моральних страждань внаслідок несвоєчасного перерахування коштів за рішення суду ДКС України, не зазначено у чому саме вона полягає, тривалість періоду спричинення.

За таких обставин, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Стрілець Юрій Петрович до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 % річних від несплаченої суми в розмірі 9 820,13 грн, інфляційне збільшення суми у розмірі 15 851,92 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646).

Повний текст рішення суду складено 13 травня 2024 року.

Суддя О.Л. Бусик