Ухвала суду № 118972081, 25.04.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23226/23-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г.О.

секретар судового засідання Чепляка А. С.

справа №757/23226/23-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк"

третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву відповідача Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року у справі №757/23226/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів та клопотання третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зупинення провадження у справі,-

представник відповідача та третьої особи - Шутов О.О.

В С Т А Н О В И В :

У провадженні суду перебувала зазначена справа.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів - задоволено, стягнуто із Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 457 600, 00 грн, судовий збір у розмірі 4 576, 00 грн.

03.10.2023 року до суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року у справі №757/23226/23-ц, датована 27.09.2023 року.

Вказана заява обґрунтована тим, що суд не в повній мірі дослідив обставини справи, а виносячи заочне рішення судом не було враховано, що за результатом вирішення справи №947/4195/20, яким в тому числі скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру під АДРЕСА_1 , яку вчинено відповідно до запису про право власності №35406054, зробленого відповідно до рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно за індексним номером 51049127 від 10.02.2020 року, судами першої та апеляційної інстанції з огляду на характер спірних правовідносин, які виникли між його учасниками та фактичними обставинами справи, не було вирішено питання щодо подальшого статусу спірного нерухомого майна, як - то повернення останнього в режим обтяження іпотекою. Таким чином, під час розгляду справи №757/23226/23-ц склалась ситуація, в результаті якої банк втратив і іпотечне майно, і грошові кошти, які він отримав від його реалізації. Також вказує, що у справі №947/4195/20, вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 є неефективним способом захисту, що не було враховано судом при вирішенні справи №757/23226/23-ц. Крім того, вважає, що судом при ухваленні рішення у справі №757/23226/23-ц безпідставно було застосовано положення ст. 1212 ЦК України, оскільки позивач звертаючись до суду із позов не посилався на вказану норму законодавства.

Відповідно до протоколу передачі справи судової справи раніше визначеному складу суду від 06.10.2023 року вказану заяву передано судді Матійчук Г. О.

10.10.2023 року, 16.11.2023 року, 25.03.2024 року суддею були направлені запити до відділу організаційного забезпечення з розгляду цивільних та адміністративних справ Печерського районного суду м. Києва для передачі судді матеріалів цивільної справи №757/23226/23-ц.

01.04.2024 року матеріали цивільної справи №757/23226/23-ц були передані судді.

Представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_2 у судовому засідання надав пояснення, заявив клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення остаточного рішення у справі №947/4195/20.

Позивач, його представник у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином.

Суд вважає за можливе розглядати зазначене питання у відсутність позивача, його представника, оскільки їхня неявка, згідно ч. 1 ст. 287 ЦПК України, не є перешкодою для розгляду питання про перегляд заочного рішення.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали цивільної справи та заяви про перегляд заочного рішення, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 ЦПКУкраїни, заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 287 ЦПК України у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення, скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Статтею 285 ЦПК Українипередбачено, що у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причин неподання відзиву, і докази про це.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, тобто в цій частині зазначеної статті закріплено юридичну сукупність, за наявності всіх елементів якої заочне рішення підлягає скасуванню.

При цьому, суд звертає увагу, що для скасування заочного рішення обов`язковим є наявність всіх підстав одночасно.

Крім того, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Так, при розгляді вказаної справи ПАТ "Дельта Банк", а також Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, який уповноважений на виведення із ринку відповідача, були належним чином повідомлені про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи, однак відзив на позов не надали, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, як третя особа, не надала пояснення на позов. Таким чином, керуючись ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що при ухваленні рішення судом не було враховано, що за результатом вирішення справи №947/4195/20, судами першої та апеляційної інстанції з огляду на характер спірних правовідносин, які виникли між його учасниками та фактичними обставинами справи, не було вирішено питання щодо подальшого статусу спірного нерухомого майна, як - то повернення останнього в режим обтяження іпотекою та те, що у справі №947/4195/20, вимога про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 є неефективним способом захисту, що не було враховано судом при вирішенні справи №757/23226/23-ц.

Вказане вище представником відповідача фактично зводиться до незгоди із процесуальним рішенням у справі №947/4195/20, яке на час розгляду справи №757/23226/23-ц, набрало законної сили.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» і від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, обставини, встановлені у рішенні №947/4195/20, не потребували доведенню при розгляді справи №757/23226/23-ц, що спростовує твердження представника відповідача.

При цьому, не згода представника відповідача із рішенням у справі №947/4195/20, обґрунтованість та законність якого він ставить під сумнів, не є підставою для скасування заочного рішення у справі №757/23226/23-ц чи підставою для спростування обставин справи.

Щодо посилання, що судом при ухваленні рішення у справі №757/23226/23-ц безпідставно було застосовано положення ст. 1212 ЦК України, оскільки позивач звертаючись до суду із позов не посилався на вказану норму законодавства, чим суд вийшов за межі позовних вимог, то вказане не відповідає дійсності, виходячи із наступного.

Так, правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

При цього, будь-яких доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, однак, які не були враховані судом під час заочного розгляду справи, представником відповідача не надано, подана заява про перегляд заочного рішення ґрунтується лише на його не згоді із рішенням суду, однак при розгляді справи відповідач не скористався правом подати відзив на позов.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

З огляду на зазначене вище суд приходить до висновку, що підстави для скасування заочного рішення відсутні.

Щодо клопотання третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зупинення провадження у справі, то відсутні підстави для його задоволення, оскільки перегляд заочного рішення не є стадією розгляду справи по суті, а однією із форм перегляду рішення, яке було прийнято судом по суті, при цьому на стадії перегляду заочного рішення суд не збирає докази у справі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 260, 284-288, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Заяву відповідача Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про перегляд заочного рішення Печерського районного суду м. Києва від 28.08.2023 року у справі №757/23226/23-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів - залишити без задоволення.

В задоволенні клопотання третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зупинення провадження у справі - відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлено 30.04.2024 року.

Суддя Г.О. Матійчук