Рішення № 118970244, 17.04.2024, Маловисківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 392/1968/23

Провадження № 2/392/179/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року Маловисківський районний суд Кіровоградської області у складі:

Головуючої: судді Кавун Т.В.,

секретар Стець Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мала Виска справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки при звільненні та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

09.11.2023 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 2021 року він знаходився у трудових відносинах із Новокостянтинівською шахтою Державного підприємства «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». 24.10.2022 року він звільнився з підприємства, при цьому розрахунку по нарахованій заробітній платі з ним проведено не було. Згідно довідки за № 17-02/1950 від 24.10.2023 року, загальна сума заборгованості за підприємством з виплати заробітної плати на його користь становить 38360,08 гривень. На підставі вказаної довідки розмір його заробітної плати за останні два місяці перед звільненням становить: за вересень 2022 року 9532, 73 гривень, за жовтень 2022 року 9062, 84 гривень. Тому, розмір середньої заробітної плати становить 9297,78 гривень з розрахунку (9532,73 гривень + 9062,84 гривень/2), а розмір виплати за весь період затримки розрахунку по виплаті заробітної плати з 24.10.2022 року по 09.11.2023 року (звернення з позовом до суду), становить 111573,42 гривень, тобто 12 кількість місяців затримки виплати із заробітної плати х 9297,78 гривень.

Крім того, внаслідок порушення його законних прав, а саме невиплата заробітної плати та усіх належних йому до виплат сум упродовж значного періоду часу порушено його конституційне право на оплату праці, чим було порушено звичайний для нього уклад життя, що завдало моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, які виразилися в переживаннях, пов`язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, також він зазнав втрат немайнового характеру, його родині та йому завдано моральну шкоду. В результаті затримки з виплат заробітної плати, у тому числі при звільненні, він поніс моральні страждання, які виразилися у неотриманні коштів необхідних для забезпечення умов на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для свого утримання.

Тому, просить суд стягнути з ДП «Схід ГЗК» на його користь заборгованість по заробітній платі в сумі 38360, 08 гривень, середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 111573, 42 гривень та моральну шкоду в сумі 30000, 00 гривень.

Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача ДП «Схід ГЗК» в судове засідання не прибула, подала відзив на позовну заяву відповідно до якого просила позов задовольнити частково, а саме в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 38360, 08 гривень, в іншій частині позовних вимог просила відмовити. На обґрунтування обставин викладених у відзиві посилається на те, що позивач дійсно працював на Новокостянтинівській шахті ДП «Схід ГЗК» стовбуровим підземним та був звільнений 24.10.2022 року з підприємства за власним бажанням (наказ від 24.10.2022 № 262о/с). Станом на 16.01.2024 року за підприємством відносно ОСОБА_1 рахується заборгованість з виплати заробітної плати в сумі 38360, 08 гривень. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено. У зв`язку з цим ДП «Схід ГЗК» тривалий час починаючи з 01.03.2022 року перебувало у вимушеному тимчасовому простої. На час введення воєнного стану підприємство мало фінансові труднощі та опинилося у скрутній фінансово-економічній кризі, що зумовило нестабільне державне (бюджетне) фінансування та затримки у взаєморозрахунках підприємствами, установами організаціями, а також із працівниками підприємства.

Крім того, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку у розмірі 111573, 42 гривень, значно перевищує суму основного боргу та порушує принцип співмірності. Тому справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи можна було б визначити розмір належних при звільненні позивача виплат в сумі 40000, 00 гривень, яка орієнтовною ціною тих витрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.

Вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 30000, 00 гривень є надмірною, оскільки, відшкодування моральної шкоди не має призводити до навіть неістотного збагачення, такий розмір не відповідає принципу розумності, виваженості та справедливості. Позивачем не надано жодного доказу того, що йому завдано моральної шкоди саме ДП «Схід ГЗК», зокрема не підтверджено факту порушення його прав, завдання моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру діями чи бездіяльністю відповідача, не встановлено причинного зв`язку між невиплатою заробітної плати і протиправними діями та виною в його заподіянні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівською шахтою та був звільнений 24.10.2022 року з підприємства за власним бажанням у відповідності до ст. 38 КЗпП України. Згідно довідки ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта від 24.10.2023 року за № 17-02/1950 встановлено, що станом на 03.10.2023 року, за підприємством рахується заборгованість з виплати заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 38360, 08 гривень, яка складається з: заборгованості по заробітній платі за липень 2022 року в сумі 9745,9 гривень; за серпень 2022 року в сумі 10018, 61 гривень; за вересень 2022 року в сумі 9532, 73 гривень; за жовтень 2022 року в сумі 5626, 75 гривень; за жовтень 2022 року (компенсація за невикористану відпустку) в сумі 3436, 09 гривень.

Згідно довідки ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівська шахта від 13.03.2024 року за № 17-02/717 встановлено, середній заробіток ОСОБА_1 на день звільнення 24.10.2022 року складає: за серпень 2022 року 3322, 89 гривень, днів по графіку 20, фактично відпрацьовані дні 5; за вересень 2022 року 0,00 гривень, днів по графіку 19, фактично відпрацьовані дні 0. Середньоденній заробіток складає 664, 58 гривень. Середній місячний заробіток складає (19,5 дн.*664,58 грн.) 12959, 31 гривень.

Згідно ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 вказаного Закону, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації здійснюється в день звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду про стягнення належної йому заробітної плати без обмежень будь-яким строком.

Судом встановлено, що ДП «Схід ГЗК» станом на 24.10.2023 року має заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі, що складає 38360, 08 гривень.

Дана заборгованість визнається та не оспорюється представником відповідача ДП «Схід ГЗК» у поданому відзиві на позовну заяву, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженим Постановою КМ України від 08.02.1995 року за № 100, для розрахунку вихідної допомоги і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що згідно довідки за № 17-02/1950 від 24.10.2023 року, розмір його заробітної плати за останні два місяці перед звільненням становить: за вересень 2022 року 9532, 73 гривень, за жовтень 2022 року 9062, 84 гривень. Тому, розмір середньої заробітної плати становить 9297,78 гривень з розрахунку (9532,73 гривень + 9062,84 гривень/2), а розмір виплати за весь період затримки розрахунку по виплаті заробітної плати з 24.10.2022 року по 09.11.2023 року (звернення з позовом до суду), становить 111573,42 гривень, тобто 12 кількість місяців затримки виплати із заробітної плати х 9297,78 гривень.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року за № 100, з наступними змінами.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки Новокостянтинівської шахти ДП «Схід ГЗК» від 13.03.2024 року за № 17-02/717, виданої ОСОБА_1 вбачається, що його середньоденній заробіток складає 664, 58 гривень, середній місячний заробіток складає (19,5 дн.*664,58 грн.) 12959, 31 гривень.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року за № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП «Схід ГЗК» Новокостянтинівською шахтою та був звільнений 24.10.2022 року.

При цьому, з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 09.11.2023 року.

Відповідно кількість робочих днів з моменту звільнення позивача - 24.10.2022 року по момент звернення до суду - 09.11.2023 року становить 274 днів, тобто сума середнього заробітку позивача за затримку розрахунку при звільненні становить - 182094,92 гривень, а саме: за жовтень 2022 року 6 днів; за листопад 2022 року 22 днів; за грудень 2022 року 22 днів; за січень 2023 року 22 днів; за лютий 2023 року 20 днів; за березень 2023 року 23 днів; за квітень 2023 року 20 днів; за травень 2023 року 23 днів; за червень 2023 року 22 днів; за липень 2023 року 21 днів; за серпень 2023 року 23 днів; за вересень 2023 року 21 днів; за жовтень 2023 року 22 днів; за листопад 2023 року 7 днів, з урахуванням розміру середньоденної заробітної плати 664, 58 гривень, розмір середнього заробітку за вказаний період становить 12959, 31 гривень (274 робочих днів х 664, 58 = 182094, 92 гривень), з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Окрім зазначеного судом відзначається, що згідно з правовим висновком Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (Постанова Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-60цс133), - відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Аналіз зазначених правових норм (ст.ст.116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Невиплата працівникові при звільненні всіх належних йому сум є триваючим правопорушенням, а тому працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При цьому, судом відзначається, що відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України не відповідає ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану роботу, а за затримку розрахунків при звільненні, тому відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Метою законодавчого регулювання умов відшкодування працівнику за час затримки усіх виплат при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16. Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому, Верховний Суд зазначив, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку точку зору у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд вважає, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також погодилась з тим, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а тому суд, беручи до уваги правові позиції Великої Палати, викладені в постанові від 26 червня 2019 року, вважає за необхідне зменшити суму компенсаційних виплат позивачу ОСОБА_1 ..

Враховуючи те що під час звільнення позивача ОСОБА_1 , відповідачем як роботодавцем з останнім не було проведено у день звільнення розрахунок у повному обсязі, при цьому, взявши до уваги, що сума невиплаченої заробітної плати складає 38360, 08 гривень, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення належних при звільненні позивача виплат в сумі 100 000 гривень при цьому, зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити з урахуванням розміру заборгованості по заробітній платі та періоду затримки розрахунку.

Посилання представника відповідача на те, що на території України введено воєнний стан, у зв`язку з чим, ДП «Схід ГЗК» тривалий час перебувало у вимушеному простої, має фінансові труднощі, а рахунки підприємства арештовані, що призвело до обмеженого доступу їх використання, суд не враховує, як правову підставу для відмови в задоволенні позову.

Частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

Отже, законодавець пов`язує звільнення від відповідальності роботодавця за умови доведення останнім, що таке порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.

Відтак, відповідач, як роботодавець не довів суду, зокрема не надав належних доказів, що саме ці обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з працівником-позивачем ОСОБА_1 ..

При вирішення питання щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 30 000 гривень моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

В частині 2 ст. 23 ЦК України закріплено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В силу ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно зі статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер та ступінь моральних страждань позивача. Невиплата заробітної плати встановлена та доведена в ході судового розгляду. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 року у цивільній справі №362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Дійсно, невиплатою відповідачем належних позивачу коштів, йому спричинена моральна шкода, яка полягає в порушенні його прав на отримання оплати за працю, що призвело до моральних страждань. Ситуація, яка склалася, вимагала від позивача додаткових зусиль для організації свого життя.

А тому з урахуванням вимог розумності та справедливості, часу затримки проведення розрахунку та те, що до даного часу роботодавцем не здійснено виплату належних позивачу сум, його моральних страждань у зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що діями відповідача позивач у завдано моральну шкоду, яку суд оцінює в 10 000 гривень.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 1073,60 гривень.

Керуючись статтями 141, 258-259, 263-265 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 , заборгованість по заробітній платі в розмірі 38360, 08 гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі - 100 000 гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10 000 гривень.

Стягнути із Державного підприємства «Східний гірничо - збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073, 60 гривень.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Державне підприємство «Східний гірничо - збагачувальний комбінат», код ЄДРПОУ 14309787, місцезнаходження: вул. Горького, 2, м. Жовті Води Дніпропетровської області 52210.

Суддя Т.В. Кавун