Постанова № 11894626, 23.09.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-4124/10/1770

23 вересня 2010 року 12 год. 49 хв.м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Чередняка В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Нечепорук Л.Ю.

відповідача: представник Лавренчук Т.В., Гомон В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Відкрите акціонерне товариство "Рівнеазот" <Список ><Позивач в особі >третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача <3-тя особа >

доДержавне підприємство " Рівненський науково - виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача <3-тя особа >

про визнання нечинними постанов, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот»(далі - ВАТ "Рівнеазот") звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача - Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»про визнання нечинною постанови № 96 від 18 червня 2010 року про накладання штрафу в сумі 24 тис. 211 грн.

Крім того, ВАТ «Рівнеазот»звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача - Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»про визнання нечинною постанови № 97 від 18 червня 2010 року про накладання штрафу в сумі 4 тис. 751 грн.

20 вересня 2010 року ухвалою суду дані справи обєднані в одне провадження відповідно до вимог ст. 116 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовуються наступним.

18 червня 2010 року за результатами проведеної в структурних підрозділах позивача планової перевірки додержання вимог стандартів, норм і правил безпідставно винесено відповідачем постанову № 96 про накладання штрафу у розмірі 24 тис. 211 грн. та постанову № 97 про накладання штрафу у розмірі 4 тис. 751 грн. за порушення вимог ч.3 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України»№ 46-93 від 10.05.1993 року «Про стандартизацію та сертифікацію (далі Декрет КМУ № 46-93) та ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності». Водночас позивач заперечує, що ним були допущені зазначені у оскаржуваній постанові порушення чинного законодавства та нормативних актів, які могли б стати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та притягнення до відповідальності.

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що в основу оскаржуваної постанови покладені хибні висновки органу з державного нагляду за якістю продукції, додержанням стандартів, норм та правил щодо невідповідності виробленого підприємством діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 1 сорту в балонах і діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 2 сорту в балонах вимогам ДСТУ 4817:2007 "Діоксид вуглецю газоподібний і скраплений. Технічні умови", а також висунуто безпідставні вимоги щодо необхідності переоформлення сертифікату відповідності №UA1.016.0004785-09. Зазначає, що такі висновки не ґрунтуються на законі, а відтак винесене на їх основі рішення є протиправним. В поданих в суд письмових поясненнях позивач покликається на допущення відповідачем порушень вимог міжнародних угод, Законів України, в яких закріплено принцип добровільності застосування стандартів. Просить позов задовольнити повністю.

Представники відповідача проти позову заперечили з підстав, викладених у письмовому запереченні. Вважають викладені в позовній заяві вимоги безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. В обґрунтування своєї позиції поcилаються на те, що перевіркою встановлено невідповідність за неналежним маркуванням вимогам ДСТУ 4817:2007„Діоксид вуглецю газоподібний і скраплений. Технічні умови” перевіреної партії діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 1 та 2 сорту в балонах. Так, на ярликах не зазначено адресу виробника продукту, а у назві продукту не вказано, що діоксид вуглецю - високого тиску, невірно вказано класифікаційний шифр маркування, що характеризує транспортну безпеку вантажу, відсутній попереджувальний напис на балонах 2 сорту «Застосовувати в харчовій промисловості заборонено», не проведене переоформлення сертифікату відповідності №UA1.016.0004785-09, що вказує на порушення вимог ч.3 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію та сертифікацію»та ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності». З урахуванням вищенаведеного, просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення про перевірку № 164 від 31.05.2010 року Державним підприємством «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»було проведено планову перевірку додержання позивачем вимог стандартів, норм та правил, а саме: ДСТУ 4817:2007 «Діоксид вуглецю газоподібний і скраплений. Технічні умови»(а.с. 36 42), ТУ У 24.1-05607824-041-2004 «Вапняково-аміачна селітра. Технічні умови», ГОСТ 2-85 «Селитра аммиачная. Технические условия». За результатами перевірки складено Акт планової перевірки додержання вимог стандартів, норм і правил № 105 від 18 червня 2010 року (далі акт перевірки) (а.с.43 - 62).

Згідно п. 2.7 акту перевірки на маркувальних ярликах (а.с.64) продукції марки «Діоксид вуглецю скраплений високого тиску 1 сорту в балонах»та продукції марки «Діоксид вуглецю скраплений високого тиску 2 сорту в балонах»не зазначено адресу виробника, в назві продукту не вказано, що діоксид вуглецю - високого тиску, невірно вказано класифікаційний шифр маркування, що характеризує транспортну безпечність вантажу, а саме: зазначено класифікаційний шифр 2115 для діоксиду вуглецю низькотемпературного (СО2, що перебуває під тиском від 518,6 кПа до 3482 кПа і за температури від -56,57°С до 0°С), при вимозі НД до СО2 високого тиску класифікаційний шифр 2112 (СО2, що перебуває під тиском від 3482 кПа до 7383 кПа і за температури від 0°С до 31,05°С). З огляду на викладене, на думку відповідача, позивачем допущено порушення вимог ч. 3 ст. 5 Декрету КМУ 46-93, яке виразилося в неналежному маркуванні діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 1 сорту в балонах та маркуванні діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 2 сорту в балонах. Також відсутній попереджувальний напис на балонах діоксиду вуглецю 2 сорту «Застосовувати в харчовій промисловості заборонено».

Крім того, з п.2.11 акту перевірки слідує, що позивач у порушення вимог ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності»у звязку із введенням в дію нового ДСТУ 4817:2007 «Діоксид вуглецю газоподібний і скраплений»та втратою чинності ГОСТом 8050-85 «Двуокись углерода газообразная и жидкая. Технические условия»не переоформив сертифікат відповідності № UA1.016.0004785-09.

За результатами перевірки ДП «Рівнестандартметрологія»було винесено оскаржувані постанови про накладення штрафу № 96 (а.с.162) та № 97 (а.с.12) від 18.06.2010 року (далі Постанови №96, № 97), якими на ВАТ «Рівнеазот»накладено штраф, відповідно, у розмірі 24211 грн. та 4751 грн.

З даними висновками органу державного контролю суд не погоджується з урахуванням наступного.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету № 46-93 вимоги в стандартах можуть бути обовязковими та рекомендованими.

Згідно ч. 3 ст. 5 цього ж Декрету обовязкові вимоги стандартів підлягають безумовному виконанню всіма підприємствами, на діяльність яких поширюється дія стандартів. Рекомендовані вимоги державних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо: це передбачено чинними актами законодавства; ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції; виготівником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету № 46-93 до обовязкових вимог належать:

-вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоровя і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища і вимоги до методів випробувань цих показників;

-вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила;

-метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань;

-положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Всі інші вимоги, які містяться в стандартах, є рекомендованими, тобто не є обовязковими до застосування.

15 квітня 1994 року Україна стала стороною в „Угоді про технічні барєри у торгівлі” (далі Угода), яка була укладена між членами Світової Організації Торгівлі, дія якої поширюється на всі товари. Додаток 1 до Угоди визначає стандарт як документ, який затверджено визнаним органом і який визначає призначені для загального і багатократного використання правила, інструкції або характеристики товарів чи повязаних з ними виробничих процесів або способів виробництва, дотримання яких є необовязковим.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України»чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Частиною 2 ст. 19 цього Закону встановлено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 19 КАС України, якщо міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 11 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»та ст. 1 Закону України «Про стандартизацію» дають такі ж саме визначення стандарту і вказують на те, що дотримання стандарту є необовязковим. Обовязковим для дотримання, як Угода, так і Закони визначають технічний регламент, тобто документ, у якому визначено характеристики товару або повязані з ним виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи чинні адміністративні положення, дотримання яких є обовязковим.

Згідно вимог ч. 3 ст. 11 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності»стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти.

Таким чином, як міжнародне законодавство, так і закони України закріплюють принцип добровільності застосування стандартів і визначають обовязковість застосування стандарту лише у разі наявності посилання на нього в технічному регламенті. Відсутність технічного регламенту, який би регулював порядок виробництва, пакування тощо, діоксиду вуглецю свідчить про добровільність застосування ДСТУ 4817:2007.

Крім того, вимогами ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності»передбачаються обовязки виробників та постачальників продукції, яка підлягає підтвердженню відповідності.

Згідно ч. 1 ст. 15 Декрету КМУ 46-93 сертифікація на відповідність обовязковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації. Згідно сертифіката відповідності UA1.016.0004785-09 (а.с.18) діоксиду вуглецю газоподібного і скрапленого, сертифікація проводилася на відповідність діоксиду вуглецю вимогам пп. 1, 9, 10 табл. 2 ГОСТ 8050-85 щодо обємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів, тобто вимог, які є обовязковими для діоксиду вуглецю. В сертифікаті відсутні відомості щодо необхідності обовязкового дотримання вимог маркування та усіх інших положень(не перелічених в сертифікаті), а тому вони є необовязковими. З початку дії ДСТУ 4817:2007 вимоги щодо обємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів викладені в таблиці 1 Розділу 4 «Загальні технічні вимоги».

Як вбачається з абзацу 3 ч. 2 ст. 15 ГК України, на яку посилається відповідач, застосування стандартів чи їх окремих положень є обовязковим для виробника чи постачальника продукції, якщо він застосував позначення цих стандартів у її маркуванні. Суд, дослідивши надані докази, не погоджується з позицією відповідача про те, що дана норма Закону передбачає обовязковість всіх без виключення вимог стандарту. В даному випадку обовязковими є окремі його вимоги, зазначені в Розділі 4 «Загальні технічні вимоги»ДСТУ 4817:2007 щодо обємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів, на відповідність яким виданий сертифікат відповідності UA1.016.0004785-09, а маркування до них не відноситься. З аналізу підпункту 8 пункту 1 ст. 8 Декрету КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення»вбачається, що маркування є обовязковою вимогою лише при випуску і реалізації підвищено небезпечної продукції (яди, ядохімікати, вибухо- та вогненебезпечні речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інструкції щодо експлуатації, зберігання, транспортування. Порушення вимог щодо маркування є окремим порушенням і не підпадає під норму підпункту 2 пункту 1 ст. 8 Декрету КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення». Згідно розділу 8 ДСТУ 4817:2007 діоксид вуглецю поставляється в балонах, в той час як низькотемпературний діоксид вуглецю транспортується в ізотермічних посудинах згідно ГОСТ 19622. Тобто, наявність чи відсутність на маркуванні класифікаційного шифру безпеки вантажу в даному випадку не відіграє ніякої ролі, оскільки для різних видів діоксиду вуглецю передбачені різні форми його зберігання і поставки.

Таким чином, наявність чи відсутність адреси виробника, зазначення чи не зазначення про те, що діоксид вуглецю - високого тиску, класифікаційного шифру маркування, що характеризує транспортну безпечність не відносяться до вимог, які є обовязковими, а отже носять виключно рекомендаційний характер, а тому сама продукція відповідає вимогам стандартів, норм і правил. З огляду на викладене, позивачем при маркуванні продукції марки «Діоксид вуглецю скраплений високого тиску 1 сорту в балонах»та „Діоксид вуглецю скрапленого високого тиску 2 сорту в балонах”, порушень чинного законодавства, які могли бути підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, допущено не було.

Згідно ч. 1 ст. 2 Декрету КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення», державні центри стандартизації, метрології та сертифікації уповноважені здійснювати нагляд за додержанням стандартів виключно в частині вимог, повязаних з якістю продукції. Вимоги, які характеризують в даному випадку якість діоксиду вуглецю це вимоги щодо обємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів, оскільки саме ці показники є якісними показниками для діоксиду вуглецю і впливають на ефективність роботи вогнегасників. Сертифікація продукції проводилася на відповідність цим показникам, і вони є обовязковими для цієї продукції.

У запереченнях на адміністративний позов та в усних поясненнях, представники відповідача зазначали, що маркування впливає на права споживачів. Проте, як встановлено судом, кожен балон супроводжується сертифікатом якості, в якому міститься інформація про всі якісні показники, повні дані виробника, назву, сорт, номер партії, масу, результати випробувань тощо, тому споживач у кожному разі забезпечувався всією необхідною інформацією про товар, який ним придбаний.

Крім того, в ході перевірки уповноваженою особою відповідача було встановлено і про це зазначено у оскаржуваних постановах, що позивачем було порушено вимоги ст.13 Закону України «Про підтвердження відповідності», а саме: не переоформлено сертифікат відповідності №UA1.016.0004785-09, копію якого позивач надавав разом з продукцією.

Проте, судом було встановлено і це не заперечувалося відповідачем, що за непереоформлення вказаного сертифікату відповідачем до позивача адміністративно-господарська санкція не застосовувалася, а лише зазначалося про виявлене порушення як таке, що потребує усуненню.

При прийнятті рішення суд застосовує ч.7 ст.4 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”, яким передбачено, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов'язків суб'єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб'єкта господарювання.

Згідно положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірності прийнятих постанов № 96 від 18 червня 2010 року та № 97 від 18 червня 2010 року, а позивач не допустив порушень чинного законодавства, які могли бути підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.

Приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із повноважень, визначених частиною другою статті162 КАС України, тому адміністративний позов слід задовольнити шляхом прийняття постанови про визнання нечинними оскаржуваних постанов.

За таких обставин позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову в сумі 6,80 грн., присуджується позивачу з Державного бюджету України згідно частини 1 статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати нечинними постанови Державного підприємства " Рівненський науково - виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" № 96 від 18 червня 2010 року та № 97 від 18 червня 2010 року про накладання на відповідача штрафів в сумі 24 тис. 211 грн. та 4 тис. 751 грн.

Присудити на користь позивача - Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" із Державного бюджету судовий збір в сумі 6 (шість) грн. 80 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя <Підпис >Борискін С.А.

Постанова складена в повному обсязі 27.09.10р.