Рішення № 118930271, 09.05.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 травня 2024 рокусправа № 380/2788/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Яворівського району Львівської області (81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Шевченка, 8, ЄДРПОУ 03194163) про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити дії, -

В с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Яворівського району Львівської області, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана (учасника) війни та видачі відповідного посвідчення.

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана (учасника) війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ та видати посвідчення встановленого зразка.

Позовна зайва обґрунтована посиланнями на протиправність відмови відповідача у видачі позивачу посвідчення сім ї загиблого згідно ст. 10 п.1 згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII. Позивач зазначає, що має право на отримання такого посвідчення, а відповідач безпідставно не здійснює його видачу.

Ухвалою від 7 лютого 2024 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, у зв`язку з чим судом вирішено проводити розгляд справи в силу вимог ч.6 ст. 162 КАС України.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 159 КАС України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 24 листопада 1960 року.

ОСОБА_2 за життя було надано статус «Ветерана війни - учасника війни», відповідно до ст.9.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, а також на підставі Указу Президента України від 14 жовтня 1999 року її нагороджено медаллю «Захисника Вітчизни».

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивача - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .

Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації Львівської області із заявою про надання йому статусу та видачі посвідчення «Члена сім`ї померлого учасника війни».

Листом від 15.09.2023 №02-05/176 позивач отримав відмову у наданні статусу «Члена сім`ї померлого учасника війни» та видачі відповідного посвідчення.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначається Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі по тексту - Закон №3551-ХІІ).

Статтею 4 Закону №3551-XІІ встановлено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав (частина перша).

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни (частина друга).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 7 Закону №3551-XІІ, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, визначено, що: учасникам бойових дій (стаття 6 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій»; інвалідам війни (стаття 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід»; учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни».

За вимогами п.2 ст.9 Закону №3551-ХІІ учасниками війни вважаються, особи, які в період Другої світової війни працювали в тилу на підприємствах, в установах, організаціях, колгоспах, радгоспах, індивідуальних сільських господарствах, на спорудженні оборонних рубежів, заготівлі палива, продуктів, переганяли худобу, навчались у цей період у ремісничих, залізничних училищах, школах і училищах фабрично-заводського навчання та інших закладах професійно-технічної освіти, на курсах професійної підготовки або під час навчання в школах, вищих і середніх спеціальних навчальних закладах працювали в народному господарстві та на відбудові об`єктів господарського і культурного призначення.

Суд встановив, що ОСОБА_2 за життя було надано статус «Ветерана війни - учасника війни» відповідно до ст.9.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, а також на підставі Указу Президента України від 14 жовтня 1999 року її нагороджено медаллю «Захисника Вітчизни» (посвідчення №1234 від 15.12.2000 серії КН №237813).

Відповідно до положень ст. 10 Закону №3551-ХІІ, до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать в тому числі: діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 23.01.2024, згідно якої він, ні в зареєстрованому шлюбі, ні в фактичних шлюбних відносинах не перебував та на даний час не перебуває.

Також суд встановив, що позивач є дитиною з інвалідністю до досягнення повноліття, що підтверджується висновком Львівської обласної МСЕК №2460/4 від 11 грудня 2012 року, із якого вбачається, що він є інвалідом III групи з дитинства.

Втім, як встановлено судом листом Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації від 15.09.2023 №02-05/176 позивачу повідомлено про відмову у видачі йому посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки наданим документами не підтверджується поширення на позивача чинності статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про протиправність такої відмови, відповідно підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) та видачі «Посвідчення члена сім`ї загиблого» позивачу на підставі пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації надати статус члена сім`ї загиблого (померлого) та видати позивачу як особі, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідного посвідчення члена сім`ї загиблого, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року №302, особам, на яких поширюється чинність Закону №3551-XII (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Таким чином, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Відтак, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки, оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується наявними у матеріалах справи належними та достатніми доказами, з метою захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача встановити позивачу такий статус та видати відповідне посвідчення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій та рішення. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Щодо судового збору, то оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому відповідно до ст.139 КАС України, такий розподілу не підлягає.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Яворівського району Львівської області (81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Шевченка, 8, ЄДРПОУ 03194163) про визнання протиправним дій, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації щодо відмови у встановлені ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) та видачі відповідного посвідчення.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Яворівської районної державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення «Члена сім`ї померлого учасника війни».

Судові витрати не розподіляються.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович