Рішення № 118925904, 18.04.2024, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/5618/21

Провадження № 2/362/162/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Ковбеля М.М.,

при секретарі - Сілецькій М.О.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Васильківської міської ради до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом,обгрунтовуючи свої вимоги тим, що Васильківська міська рада Обухівського району Київської області є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3221480200:03:003:0022 на підставі пункту 24 перехідних положень Земельного кодексу України, відповідно до якого «землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад» (Розділ X ЗК України доповнено пунктом 24 згідно із Законом № 1423- IX від 28.04.2021).

Земельна ділянка з кадастровим номером 3221480200:03:003:0022, загальною площею 65,8646 га цільове призначення якої: для ведення фермерського господарства знаходиться за адресою Київська область, село Барахти Васильківського району, а на даний час у зв`язку зі зміною адміністративно-територіального устрою - село Барахти Васильківської міської ради Обухівського району, перебуває в оренді у фізичної особи ОСОБА_1 , на підставі договору оренди земельної ділянки від 27.04.2016 року серія та номер: 377. Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 року (реєстраційний номер нерухомого майна 912777232214).

Позов про розірвання договору оренди земельної ділянки мотивований тим, що відповідач систематично не виконує умови договору оренди земельної ділянки, зокрема не вчасно та не у повному обсязі сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою. Зокрема на момент подачі позову існує заборгованість за вказаним договором в сумі 409457,8 гривень.

Представник позивача надіслав до суду заяву, в якій просив слухати справу у його відсутності.

Відповідач та його представник надіслали до суду відзив, в якому зазначили, що позовні вимоги є необгрунтованими, оскільки позивач жодним чином не довів факт , що позивач є власником спірної земельної ділянки, та вважає, що позивач в особі Васильківської міської ради є неналежним позивачем, а тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд на основі повно і всебічно з`ясованих обставин дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина першастатті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено, що 27.04.2016 року між ГУ Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 65,8646 га, кадастровий номер 3221480200:03:003:0022 від 27.04.2016 року серія та номер: 377 посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобковим О.В.

Вказаний договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.04.2016 року (реєстраційний номер нерухомого майна 912777232214).

З наданих сторонами Наказів "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" (том 1, а.с. 67-68, 215-217) не вбачається, що ГУ Держгеокадастру у Київській області передано позивачу у комунальну власність земельну ділянку загальною площею 65,8646 га, кадастровий номер 3221480200:03:003:0022.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зі змісту наведених вище норм слідує, що за договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням).

Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі.

Положеннями статті 32 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

Разом з тим згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно п. «ґ» ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Системний аналіз зазначених положень законодавства, які регулюють відносини, пов`язані з орендою землі, зокрема, положень ЦК України, дає підстави зробити висновок, що при вирішенні питання щодо розірвання договору оренди з підстави, передбаченої пунктом « ґ» статті 141 ЗК України, ч. 1 ст. 24,32 Закону України «Про оренду землі» застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору.

25 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 607/14378/21, провадження № 61-5246св22 (ЄДРСРУ № 106940414) досліджував питання щодо визначення належного позивача.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктності сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Нормами ЦПК України не передбачено можливості заміни позивача чи залучення особи як співпозивача.

Не підлягає судовому захисту також і похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 зі справи № 1-23-32/135-08-4825.

Водночас Верховний Суд зазначає, що встановивши те, що оспорюваний правочин або інші правовідносини не порушують прав і законних інтересів позивача, суд не повинен вдаватися до перевірки ефективності обраного позивачем способу захисту та правової оцінки по суті спору, встановлення обставин наявності/відсутності ідентифікуючих ознак, оскільки вказане є самостійною, достатньою підставою для відмови в позові (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19, пункт 7.17), від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19, пункт 8.9).

Таким чином,дослідивши всіматеріали справи,надавши належнуоцінку наданимдоказам,а такожвиходячи ізпринципів справедливості,добросовісності ірозумності,враховуючи,що позивачемне наданодоказів,що земельнаділянка загальною площею 65,8646 га, кадастровий номер 3221480200:03:003:0022, перебуває у комунальній власності позивача, за таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М.Ковбель