Рішення № 118913574, 08.05.2024, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/605/24

Номер провадження 2/541/432/2024

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 травня 2024 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі: головуючої судді Шатілової Л.Г., за участі секретаря судового засідання Гуриної В.М., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Миргород в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористані дні відпустки,

В С Т А Н О В И В:

21.02.2024 рок ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Дієса», який в подальшому уточнила та просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 26630,62 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що з 16.12.2016 по 08.09.2023 року вона працювала в ТОВ «Дієса» на посаді менеджера з дистанційних продажів департаменту маркетингу та реклами з оплатою праці згідно штатного розпису. 08.09.2023 звільнилася за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України. З 01.07.2023 почалася затримка виплати по заробітній платі. На момент звільнення відповідач мав заборгованість по заробітній платі, однак на момент звільнення вона не отримала трудової книжки, розрахункових документів, копії наказу. Також не була виплачена компенсація за невикористану відпустку. На численні звернення та вимоги до відповідача щодо отримання документів та виплати заборгованості, отримала тільки трудову книжку, розрахунок за вересень 2023 року та наказ про звільнення, тільки 25.11.2023 року дізналася про суми які були нараховані та виплачені при звільненні. З розрахункового листа за вересень 2023 року заборгованість із заробітної плати та компенсація за 5 невикористаних календарних днів відпустки в загальному розмірі становить 26630,62 грн станом на 08.09.2023 року.

Ухвалою суду від 28.02.2024 року провадження у справі відкрито та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала ,посилаючись на доводи, викладені у позові, просила його задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду клопотання про розгляд справи за її відсутності, просила відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів, не пов`язаних із стягненням заробітної плати. Зазначила, що перед працівниками ТОВ «ДІЄСА» дійсно існує заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, проте дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили, а саме, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. У той же час, погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. У наданому листі Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року є обставиною непереборної сили для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору. Торгова мережа «Eldorado», до якою належить ТОВ «Дієса», зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів на центральному складі; товарні запаси та інші активи в магазинах, що знаходяться в містах Маріуполь, Херсон, Ірпінь, Буча, Мелітополь, Бердянськ, Нова Каховка; частково знищені товарні запаси в магазинах міст Києва та Харкова; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. За попередніми підрахунками тільки збитки мережі в товарних запасах склали понад 1 мільярд грн. Вказані обставини поставили компанію у скрутне становище, що спричинило не можливість виконання усіх зобов`язань, в томі числі по оплаті заробітної плати. Таким чином, введення воєнного стану в Україні стало обставиною непереборної сили для ТОВ «Дієса» та таким, що унеможливило виконання своїх обов`язків по своєчасній виплаті заробітної плати перед позивачем.

Вислухав позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно зіст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3ст. 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач 16.12.2016 року була прийнята на посаду менеджеру з продажів в ТОВ «ДІЄСА». 08.09.2023 останню було звільнено за угодою сторін на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8)

Згідно копії звіту форми ОК-7 Пенсійного фонду України, відповідачем, як роботодавцем, нараховувалася заробітна плата з грудня 2016 по червень 2023 року включно (а.с.10-11).

Згідно копії розрахункового листа за серпень-вересень 2023 року ТОВ «ДІЄСА» , відповідач має заборгованість перед позивачем в розмірі 26630,62 грн., що також не заперечується відповідачем (а.с.7).

Позивач зверталася до відповідача з письмовою заявою про виплату заробітної плати у зв`язку із звільненням (а.с.20).Проте до теперішнього часу відповідач не виплатив позивачу всіх сум що належать йому при звільнені з підприємства.

Відповідно достатті 43 Конституції України, кожна особа має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці»регламентовано, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частиною першою статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно дост. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установленастаттею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованоїЗаконом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Відповідно до статті 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Незважаючи на те, що військовий стан віднесений до переліку форс-мажорних обставин, це не означає автоматичне звільнення суб`єкта господарювання від доказування. Посилаючись на форс-мажор як на підставу, зацікавленій стороні обов`язково потрібно довести, як саме проявився форс-мажор у конкретному випадку. Одного лише абстрактного посилання на наявність форс-мажору буде однозначно недостатньо.

Зокрема, з цього приводу в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21 зазначено: «... Форс-мажорні обставини не мають преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом ...».

Тягар доказування впливу форс-мажорних обставин покладається на сторону, яка про них заявляє.

Таким чином, суд не приймає до уваги доводи відповідача про неможливість виплати заробітної плати в період дії воєнного стану, оскільки надані докази не доводять неможливість здійснити виплату заробітної плати працівнику.

Крім того, відповідно достатті 24 Закону України «Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в ч.1ст.83 КЗпП України, відповідно до якої в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А, I групи.

Відповідно роз`ясненням, викладеним у пункті 23постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що відповідно до вимогстатті 83 КЗпП Українивона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Отже відповідачем порушено право позивача на отримання заробітної плати, в тому числі за п`ять днів невикористаної відпустки, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути невиплачену заробітну плату, в тому числі за п`ять днів невикористаної відпустки, на загальну суму 26630,62 грн. станом на 08.09.2023 року.

Ч. 2 ст. 233 КЗпП України, передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд відхиляє твердження представника відповідача про можливість пропущення строків на звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку, оскільки остання позивачем не заявлялась.

Зважаючи назазначені посправі обставини,беручи доуваги дослідженіна їхпідтвердження докази, судприходить довисновку пронеобхідність задовольнитипозовні вимогиповністю.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», ст.ст. 47, 94, 116, 117, 233 КЗпП України, ст.ст. 4, 12, 13, 19, 77,78, 81, 174, 178, 211, 247, 263-265, 354 ЦПК України,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" про стягнення заборгованостіпо заробітнійплаті такомпенсації заневикористані днівідпустки - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 26630 ( двадцять шість тисяч шістсот тридцять) гривень 62 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь держави судові витрати в розмірі 1211 ( одну тисячу двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована як АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»», код ЄДРПОУ 36483471, юридична адреса 03150 м.Київ, вул. Велика Васильківська, 45.

Повний текст рішення виготовлений 09 травня 2024 року.

Суддя: Л. Г. Шатілова