Рішення № 118900101, 03.05.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2024 року справа №320/13506/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ГУ ПФУ у Київській області (далі - відповідач-1), ГУ ПФУ в Кіровоградській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо не зарахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р., та відповідно, зобов`язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача наведений період роботи згідно записів його трудової книжки; зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача від 25.12.2023р. про призначення пенсії по інвалідності згідно ЗУ "Про ЗДПС", з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні, яке буде ухвалено за результатами розгляду даної справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії по інвалідності та всіма необхідними документами, проте відповідачем-2 відмовлено у призначенні пенсії з причин не зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача (з 01.07.2000р. по 14.02.2002р.) у зв`язку з відсутністю відомостей у реєстрі застрахованих осіб про сплату страхових внесків роботодавцем за позивача у наведений період його роботи. Позивач вважає такі дії відповідача-2 протиправними і такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою суду від 01.04.2024р. відкрито провадження у справі №320/13506/24 за правилами спрощеного позовного провадження, запропоновано відповідачам надати відзив на позовну заяву.

Представником ГУ ПФУ в Кіровоградській області надіслано відзив на позовну заяву, в яких зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки поданих позивачем документів недостатньо для підтвердження спірного стажу для подальшого його зарахування та призначення пенсії по інвалідності.

Відповідач-1 не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на позовну заяву, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відтак, суд, з урахуванням приписів ст. 162 КАС України, здійснюватиме розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (позивач), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІІ групи, що підтверджується наданою до суду копією довідки МСЕК МОЗ України серії АВ №1109934 від 14.12.2023р., виданою довічно.

25.12.2023р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Київській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

До вказаної заяви позивачем було долучено: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт громадянки України, свідоцтво про народження, свідоцтво про народження дітей, свідоцтво про шлюб, а також довідку про місце проживання, заяву про виплату пенсії, анкету-опитування, трудову книжку серії НОМЕР_1 .

Заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності було зареєстровано відповідачем-1 та відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (із змінами, внесеними постановою Правління Пенсійного фонду України від 12.12.2020 № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України»), передано за екстериторіальним принципом для розгляду до ГУ ПФУ в Кіровоградській області.

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем-2 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.12.2023р. №104650016239, яке мотивовано посиланням на відсутність у позивача права на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 11 років.

Так, зокрема, до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р. згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні відомості про зазначені трудові відносини, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Не погоджуючись із діями відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно зі статтею 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за інвалідністю ІІІ групи за наявності страхового стажу не менше 11 років на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, страховий стаж, який безпосередньо пов`язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Пунктами «в» та «д» частини третьої вказаної статті передбачено, що до стажу роботи зараховується також: в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Такі положення передбачені частиною 1 статті 62 Закону №1788-XII.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пунктах 3, 6 та 8 Порядку №637.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (далі також Порядок № 22-1) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього відповідач-2 не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.

В цьому випадку, пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р. у Хлібокомбінаті Христинівського районного споживчого товариства та Христинівському райспоживтоваристві Черкаської області, суд зазначає наступне.

За приписами статті 1 Закону №1058-IV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

За приписами частин 4-6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб`єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць.

Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Крім того, згідно з частиною 6 статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Така ж правова позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.03.2020р. у справі №535/1031/16-а, від 30.09.2019р. у справі №414/736/17.

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідачем-2 протиправно не враховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р. у Хлібокомбінаті Христинівського районного споживчого товариства та Христинівському райспоживтоваристві Черкаської області, оскільки наявний трудовий стаж позивача підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж.

Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Тобто за умови підтвердження трудового стажу позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.

Статтею 76 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши наявні матеріали справи, вбачається, що позивачем було вжито всіх можливих заходів для надання підтверджуючих доказів щодо спірного періоду роботи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем-2 безпідставно відмовлено у зарахуванні до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р. у Хлібокомбінаті Христинівського районного споживчого товариства та Христинівському райспоживтоваристві Черкаської області.

Водночас, суд зауважує на тому, що права позивача порушено саме рішенням ГУ ПФУ в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 27.12.2023р. №104650016239, втім суд враховує, що у прохальній частині позовної заяви відсутня вимога щодо визнання протиправним та скасування наведеного рішення, натомість наявна вимога про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо не зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивач, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми встановлено, що суд при розгляді справи обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення" роз`яснив, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи позицію Верховного суду України та керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає підстави для виходу за межі позовних вимог виключно з метою ефективного захисту прав позивача.

Отже, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії від 27.12.2023р. №104650016239.

Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, то суд зазначає, що згідно з Порядком №22-1:

- звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (пункт 1.7);

- після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (пункт 4.2);

- створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви (пункт 4.3);

- після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії (пункт 4.10).

Судом установлено, що позивач звертався із заявою про призначення пенсії по інвалідності саме до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за місцем проживання, тому цей відповідач має виконувати рішення суду. В такому випадку принцип екстериторіальності не може бути застосований.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про наявність належних та достатніх доказів для зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р, враховуючи подання позивачем заяви від 25.12.2023р. до Головного управління ПФУ у Київській області, належним та достатнім способом захисту буде зобов`язання Головного управління ПФУ у Київській області зарахувати зазначений період роботи до страхового стажу позивача з повторним розглядом його заяви від від 25.12.2023р., з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Варто зазначити, що зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області здійснити повторний розгляд пояснюється тим, що спірний період роботи ще не зарахований до трудового (страхового) стажу позивача, при тому, що Пенсійний фонд є єдиним органом, який призначає пенсії та здійснює підготовку документів для її виплати, тобто вирішення питання призначення та виплату пенсії є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду.

Разом з тим, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача-2 щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду його роботи, задоволенню не підлягають, адже як встановлено судом, права позивача порушені не діями відповідача-2, а прийнятим ним рішенням.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини у справі, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Оскільки позов задоволено частково, з урахуванням пропорційності задоволених вимог, на користь позивача підлягають присудженню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1200,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Кіровоградській області з урахуванням висновку суду, що саме рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області стосувалось прав позивача у цьому спорі.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-А; код ЄДРПОУ 20632802) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-А; код ЄДРПОУ 20632802) про відмову ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) у призначенні пенсії по інвалідності від 27.12.2023р. №104650016239.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) період його роботи з 01.07.2000р. по 14.02.2002р.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (місцезнаходження: Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10, код ЄДРПОУ: 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 25.12.2023р. про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1200,00 грн. (одна тисяча двісті гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (місцезнаходження: 25009, м. Кропивницький, вул. Соборна, 7-А; код ЄДРПОУ 20632802).

7. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.