Рішення № 118870918, 07.05.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2024 року 320/466/23

Київський окружний адміністративний суд, у складі судді Балаклицького А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулась до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47б, код ЄДРПОУ 03491091), в якому просить суд:

-визнати протиправним рішення Київського міського центру зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 (далі - ФОП) від 21.07.2022 №2912-1110/22;

- визнати протиправним рішення Київського міського центру зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 (далі - роботодавець) від 21.07.2022 №2912-11101/22;

- зобов`язати Київський міський центр зайнятості надати допомогу по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 (працівникам і фізичній особі-підприємцю) за період з 01.03.2022 по 30.06.2022 згідно наданих заяв та додатків до них.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувані рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки нею було дотримано всі необхідні вимоги статті 47-1 Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку № 702, а тому відмова Київського міського центру зайнятості у наданні допомоги по частковому безробіттю, є необґрунтованою та протиправною. До того ж, підстава для відмови, зазначена відповідачем у спірних рішеннях, суперечить гарантіям держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття, адже обов`язок держави здійснити виплати, на які мають право певні категорії громадян, відповідно до закону не має ставитися в залежність від обсягу кошторисних призначень.

Ухвалою суду від 03 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про законність винесення оскаржуваних рішень, оскільки рівень скорочення тривалості робочого часу та рівень скорочення доходу становлять 100% на місяць, що не є частковим скороченням тривалості робочого часу та втратою частини доходу, а робочий час і дохід за відповідні місяці відсутній повністю.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 07 червня 2001 року, № запису 20740170000001041, є застрахованою особою. Основний вид діяльності станом на 01.03 2022 року відповідно до КВЕД 23.12 Формування і оброблення листового скла. Станом на 01.03 2022 року мала 7 працівників, з якими оформлено трудові відносини.

28 лютого 2022 року внаслідок введення воєнного стану, з метою збережем життя та забезпечення максимально можливої безпеки працівників, враховуючи специфіку діяльності (робота зі склом), відповідно до Наказу ФОП ОСОБА_1 № 02-1 від 28 лютого 2022 року «Про зупинення виробництва внаслідок введенні воєнного стану» було зупинено на період з 01.03 2022 року по дату закінченні воєнного стану виконання усіх видів робіт всіма працівниками та визнано, що виконання робіт зупинено з незалежних від сторін причин.

19 липня 2022 року позивачем було подано до Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості заяви про виділення коштів для виплати допомоги по частковому безробіттю, відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про зайнятість населення», починаючі з 01 березня 2022 року, яка була зареєстрована 19.07.2022 року за № 146/291/22 відносно працівників ФОП ОСОБА_1 з відповідними відомостями згідно додатків до Порядку надання Допомоги по частковому безробіттю № 2 та № 4 за березень, квітень, травень та червень 2022 року.

Також була подана та зареєстрована 19.07.2022 року за № 147/291/22 заява відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , яка є застрахованою особою, щодо якої виконуються вимоги частини четвертої статті 47 Закону України «Про зайнятість населення» з відповідними відомостями згідно додатків до Порядку надання допомоги по частковому безробіттю № 1 та № 3 за березень, квітень, травень та червень 2022 року .

21 липня 2022 року на електронну адресу позивача надійшли листи від Шевченківської районної філії Київського міського центру зайнятості № 2912-1110/22 від 21.07.2022 року про прийняте рішення Київським міським центром зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 відповідно до ст.47 Закону України «Про зайнятість населення» та «Порядку надання допомоги по частковому безробіттю», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 702 через невідповідність нормам для надання допомоги по частковому безробіттю, визначеним п.4 Порядку (зокрема, у фізичної особи підприємця дохід та тривалість робочого часу втрачено не через скорочення виробництва продукції, так як вона не є виробником продукції), а також лист за № 2912- 1111/22 від 21.07.2022 року про прийняте рішення Київським міським центром зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 (далі - роботодавець) відповідно до ст.47 Закону України «Про зайнятість населення» та «Порядку надання допомоги по частковому безробіттю», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 702 через невідповідність критеріям для надання допомоги по частковому безробіттю, визначеним п.6 Порядку (зокрема, дохід та тривалість робочого часу працівників роботодавця втрачено на 100% на місяць не через скорочення виробництва продукції, так як вони не є виробником такої продукції).

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями, позивач звернулась до суду із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України «Про зайнятість населення» (далі - Закон № 5067 - VI).

Питання надання допомоги по частковому безробіттю врегульовано статтею 47 Закону України «Про зайнятість населення».

07.05.2022 набула чинності нова редакція статті 47 Закону України «Про зайнятість населення», зміни до якого були внесені Законом України від 21.04.2022 № 2220-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану» (Закон № 2220-ІХ). Статтю 47-1 Закону № 5067 - VI виключено на підставі Закону № 2220-ІХ від 21.04.2022.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.47 Закону № 5067 - VI допомога по частковому безробіттю - це вид державної підтримки застрахованих осіб (працівників та фізичних осіб - підприємців) у разі втрати ними частини заробітної плати (доходу) у зв`язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з причин економічного, технологічного характеру, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, встановлення карантину.

Допомога по частковому безробіттю надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за зверненням роботодавця або фізичної особи - підприємця, який є застрахованою особою, для її виплати працівникам або фізичній особі - підприємцю, який є застрахованою особою.

Право на допомогу по частковому безробіттю мають застраховані особи, зазначені у частині першій цієї статті, за яких (які) протягом останніх шести місяців, що передують місяцю, в якому почалося зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), сплачено (сплатили) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У разі якщо протягом останніх шести місяців до звернення про надання допомоги по частковому безробіттю законодавством надано право окремим роботодавцям або фізичним особам - підприємцям не сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, застосовуються попередні 180 календарних днів до такого періоду (ч.4 ст.47).

Частина 6 цієї статті визначає, що порядок, строки, розмір та критерії надання допомоги по частковому безробіттю, порядок повернення коштів такої допомоги до Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю визначає Порядок надання допомоги по частковому безробіттю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 702 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку допомога по частковому безробіттю (далі - допомога) - вид державної підтримки застрахованих осіб (працівників та фізичних осіб - підприємців) у разі втрати ними частини заробітної плати (доходу) у зв`язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) з причин економічного, технологічного характеру, виникнення надзвичайної ситуації, введення надзвичайного або воєнного стану, встановлення карантину.

Критеріями для надання допомоги по частковому безробіттю відповідно до пункту 6 Порядку № 702 є:

зупинення (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників роботодавця, в яких рівень скорочення тривалості робочого часу та заробітної плати становить 30 і більше відсотків на місяць;

рівень скорочення тривалості робочого часу та доходу фізичної особи - підприємця, яка є застрахованою особою, становить 30 і більше відсотків на місяць;

відсутність у роботодавця або фізичної особи - підприємця, яка є застрахованою особою, заборгованості із виплати заробітної плати та/або сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та/або сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування протягом шести місяців, що передують місяцю зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг);

сплата роботодавцем за кожного працівника або фізичною особою - підприємцем, яка є застрахованою особою, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування протягом останніх шести місяців, що передують місяцю, в якому почалося зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), а в разі, коли протягом останніх шести місяців до звернення про надання допомоги по частковому безробіттю законодавством надано право окремим роботодавцям або фізичним особам - підприємцям, які є застрахованими особами, не сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, застосовуються попередні 180 календарних днів до такого періоду;

роботодавець не є фондом соціального страхування.

За нормами п. 8 Порядку № 702 допомога по частковому безробіттю надається центром зайнятості за зверненням роботодавця або фізичної особи - підприємця, яка є застрахованою особою, для її виплати працівникам або фізичній особі - підприємцю, яка є застрахованою особою та яка не отримує допомогу по частковому безробіттю як працівник.

Виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється роботодавцем, з яким оформлено трудові відносини (крім осіб, які працюють у роботодавця за сумісництвом).

Виплата допомоги по частковому безробіттю не здійснюється за період отримання працівником оплати простою, перебування у відпустці без збереження заробітної плати, призупинення трудових відносин.

Згідно з п. 12 Порядку № 702 роботодавець або фізична особа - підприємець, яка є застрахованою особою, може звернутися за отриманням допомоги по частковому безробіттю протягом 90 календарних днів з дня зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг).

У разі коли зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) відбулося після введення воєнного стану в Україні до набрання чинності Закону України від 21 квітня 2022 р. № 2220-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування сфер зайнятості та загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття під час дії воєнного стану" роботодавець або фізична особа - підприємець, яка є застрахованою особою, може звернутися за отриманням допомоги по частковому безробіттю протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно з п. 13 Порядку № 702 для отримання допомоги по частковому безробіттю роботодавець або фізична особа - підприємець, яка є застрахованою особою, подає до центру зайнятості заяву про надання допомоги по частковому безробіттю (далі - заява):

в електронній формі з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, - на адресу офіційної електронної пошти відповідного центру зайнятості;

у паперовій формі - особисто до центру зайнятості.

Заява подається роботодавцем або фізичною особою - підприємцем, яка є застрахованою особою, до центру зайнятості за місцем провадження його (її) господарської діяльності.

Форма заяви затверджується Державним центром зайнятості.

До заяви, поданої до центру зайнятості в паперовій або електронній формі, роботодавець додає відомості про працівників, у яких виникло право на допомогу по частковому безробіттю згідно з цим Порядком, за формою згідно з додатком 1 (п. 14 Порядку № 704).

Згідно з нормами п. 17 Порядку № 702 рішення про надання або відмову в наданні допомоги по частковому безробіттю приймається регіональним центром зайнятості протягом п`яти робочих днів з дня подання роботодавцем або фізичною особою - підприємцем, яка є застрахованою особою, документів, передбачених пунктами 13 і 14 цього Порядку.

Рішення про надання або відмову в наданні допомоги по частковому безробіттю оформляється наказом регіонального центру зайнятості.

З аналізу вказаних норм суд робить висновок, що роботодавці можуть скористатися державною підтримкою при виплаті коштів працівникам у разі, якщо ті втратили частину зарплати через зупинення чи скорочення виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг у період воєнного стану. Для цього Уряд затвердив Порядок № 702.

Допомога по частковому безробіттю - це своєрідна компенсація доходу, якщо сталося скорочення або зупинення виробництва продукції, виконання робіт надання послуг. Компенсація можлива для доходів у вигляді: зарплати працівника; підприємницького доходу фізичної особи-підприємця (ФОП).

Причинами скорочення або зупинки виробництва, які дають підстави для отримання допомоги, можуть бути причини, які призвели до скорочення робочого часу та, як наслідок, втрати частини заробітку. Серед таких причин: економічні; технологічні; надзвичайна ситуація; воєнний стан; карантин.

Не вважаються причинами для надання допомоги: скорочення або зупинка виробництва через організаційно-виробничі причини; скорочення виробництва внаслідок сезонного характеру робіт; оплачуваний простій; перебування у відпустці без збереження заробітної плати; призупинення трудових відносин під час воєнного стану.

Крім того, допомогу по частковому безробіттю не можна отримати, якщо: працівнику запропонували підходящу роботу в роботодавця з повним робочим часом, а він відмовився; працівник працює у даного роботодавця за сумісництвом; працівник проходить альтернативну (невійськову) службу; заборгованість з виплати зарплати або сплати ЄСВ у роботодавця або ФОП впродовж 6 місяців, які передують дню скорочення виробництва. Навіть якщо така заборгованість сталася через активні бойові дії у Порядку № 702 винятків немає; розпочаті процеси припинення юридичної особи, підприємницької діяльності, банкрутства або санації у роботодавця або ФОП. роботодавець - це орган державної влади або місцевого самоврядування, або бюджетна установа.

Отримати допомогу можуть застраховані особи, тобто: працівники за основним місцем роботи. ФОП. При цьому документи за працівників подають самі роботодавці.

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що допомога по частковому безробіттю не надається у разі повного скорочення тривалості робочого часу та повної втрати (100 %) заробітної плати, суд зазначає, що критеріями для надання допомоги по частковому безробіттю відповідно до п. 6 Порядку № 702 є, зокрема зупинення (скороченням) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) охопило не менш як 20 відсотків чисельності працівників роботодавця, в яких рівень скорочення тривалості робочого часу та заробітної плати становить 30 і більше відсотків на місяць. Тобто, Прядок № 702 визначає критерій щодо мінімальної межі чисельності працівників роботодавця, яких охопило зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) у відсотках (не менш як 20 відсотків) та мінімальної межі рівня скорочення тривалості робочого часу та заробітної плати на місяць у відсотках (30 і більше відсотків).

Суд зазначає, що наведені умови мають бути дотримані одночасно. Тобто, якщо через війну відбулося скорочення обсягів діяльності, то допомогу можна оформити на працівників лише у разі, якщо відбулося скорочення розміру зарплати, яку вони отримують. І дані факти мають бути між собою пов`язані.

Водночас жодних застережень щодо максимальної межі чисельності працівників роботодавця, яких охопило зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) у відсотках та максимальної межі рівня скорочення тривалості робочого часу та заробітної плати на місяць у відсотках Порядок № 702 не наводить.

Умови, за якими не надається допомога по частковому безробіттю визначено пунктом 7 Порядку.

Так, допомога по частковому безробіттю не надається в разі, коли:

- зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг) має сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин;

- працівник відмовився від працевлаштування (тимчасового переведення) на підходящу роботу в роботодавця з повним робочим днем (тижнем) або працює в роботодавця за сумісництвом, або проходить альтернативну (невійськову) службу;

- протягом шести місяців, що передують місяцю зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), у роботодавця або фізичної особи - підприємця, яка є застрахованою особою, наявна заборгованість із виплати заробітної плати та/або сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та/або сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

- роботодавець або фізична особа - підприємець, яка є застрахованою особою, перебуває у процесі припинення юридичної особи, припинення підприємницької діяльності, визнаний (визнана) в установленому порядку банкрутом або стосовно нього (неї) порушено справу про банкрутство, перебуває у процесі санації;

- роботодавець є органом державної влади, органом місцевого самоврядування або закладом, установою, організацією, що утворені зазначеними органами в установленому порядку та які повністю утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджету.

Відповідно до п.23 Порядку виплата працівникам допомоги по частковому безробіттю здійснюється роботодавцем, а фізичній особі - підприємцю, яка є застрахованою особою, - центром зайнятості з першого дня скорочення тривалості їх робочого часу в межах строку зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), але не більш як 180 календарних днів сумарно протягом 36 місяців з дня зупинення (скорочення) виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг).

Як встановлено судом, підставою для винесення оскаржуваних рішень слугувало те, що на переконання відповідача допомога по частковому безробіттю може надаватись виключно за умови виконання робіт та послуг з виробництва продукції.

Суд з такими доводами відповідача не погоджується та зазначає, що під поняттям «ведення/ провадження господарської діяльності» розуміється будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов`язана з виробництвом, обміном та переробкою матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

Втім, пунктом 7 Порядку надання допомоги по частковому безробіттю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 № 702, визначено вичерпний перелік умов, за якими не надається допомога по частковому безробіттю, підстав для відмови позивачу у виплаті допомоги по частковому безробіттю, які вказані відповідачем у оскаржуваному наказі, вказаний перелік не містить, а отже ФОП ОСОБА_1 та її працівники мають право на допомогу по частковому безробіттю.

Суд враховує, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Як установлено судом, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваних рішень дотримано не було, оскільки вони базується на посиланнях на норми ст. 47 Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку № 702, однак не містять оцінки відповідності позивача критеріям визначеним, нормами ст. 47 Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку № 702, а також висновку щодо наявності або відсутності у нього права на отримання допомоги по частковому безробіттю за період з 01.03.2022 по 30.06.2022, що свідчить про необґрунтованість таких рішень.

Відтак,рішення Київського міського центру зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 від 21.07.2022 №2912-1110/22 та від 21.07.2022 №2912-11101/22 є такими, що прийняті протиправно.

В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вказані вимоги відповідають повноваженням суду при вирішенні справи.

Так, відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено, що у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (абзац 1 ч. 4 ст. 245 КАС України).

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Виходячи із обставин цієї справи, суд встановив, що оскаржувані рішення не містять повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання допомоги по частковому безробіттю відповідно до статті 47 Закону України "Про зайнятість населення". Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами ст. 47 Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку №702 умов для прийняття рішення про надання такої допомоги.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання допомоги по частковому безробіттю відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про зайнятість населення". А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача щодо надання такої допомоги, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для її надання, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Таким чином, зважаючи на обставини справи та враховуючи те, що оскаржувані рішення не містять оцінки відповідності позивача критеріям визначеним, нормами ст. 47 Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку №702, та висновку щодо наявності або відсутності у нього права на отримання допомоги по частковому безробіттю за період з 01.03.2022 по 30.06.2022, а у суду відсутні повноваження для надання такої оцінки поза межами відповідної адміністративної процедури, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви ФОП ОСОБА_1 від 19.07.2022 про надання допомоги по частковому безробіттю з 01.03.2022 по 30.06.2022, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Відповідно до частини 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в загальному розмірі 5954,40 грн., що документально підтверджується квитанцією від 23.11.2022 року та від 27.01.2023 року.

В зв`язку із частковим задоволенням адміністративного позову, сплачений судовий збір у розмірі 4962 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 139, 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Київського міського центру зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 (далі - ФОП) від 21.07.2022 №2912-1110/22.

Визнати протиправним рішення Київського міського центру зайнятості про відмову у наданні допомоги по частковому безробіттю ФОП ОСОБА_1 (далі - роботодавець) від 21.07.2022 №2912-11101/22.

Зобов`язати Київській міський центр зайнятості повторно розглянути заяви ФОП ОСОБА_1 від 19.07.2022 про надання допомоги по частковому безробіттю з 01.03.2022 по 30.06.2022, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 4962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві грн 00 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47б, код ЄДРПОУ 03491091).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.