Ухвала суду № 118863999, 07.05.2024, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

07.05.2024Справа № 910/5491/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви

особи, які можуть отримати статус учасників справи:

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );

Миронівська міська рада (08801, Київська обл., Миронівський р-н, м. Миронівка, вул. Соборності, буд. 48, ідентифікаційний код 04054984)

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - заявник, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову у якій просить суд:

1) До набрання законної сили судовим рішенням у господарській справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Миронівської міської ради про визнання протиправними та скасування рішення Миронівської міської ради заборонити державним кадастровим реєстраторам, іншим суб`єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії, здійснювати в Державному кадастровому реєстрі, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії щодо земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, у тому числі щодо поділу, розділу, об`єднання земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, реєстрації проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення, площею 8,7345 га, кадастровий номер 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами с. Коритище, (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського старостинського округу № 13. Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області, та технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, що розташована за межами с. Коритище, (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області;

2) Заборони Миронівській міській раді вчиняти дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:008:0002 площею 8,7345 га, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерською господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами с. Коритище, (колишньої Коритищенської сільської ради) Полівського Cтаростинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області, а саме - надавати дозволи на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) , проектів землеустрою та іншої землевпорядної документації, передавати в оренду, передавати в постійне користування, передавати у власність та інше - до виконання рішення суду.

Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована наступними обставинами.

На підставі наказів Головного управління Держземагентства у Київській області за заявами ОСОБА_1 останньому було надано дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, розташованих на території Коритищенської сільської ради Миронівського району Київської області із земель сільськогосподарського призначення державної власності, а в подальшому було видано накази про затвердження документації із землеустрою та передачі ОСОБА_1 в оренду земельних ділянок (зокрема №10-5825/15-14-сг від 22.09.2014, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства ОСОБА_1. на території Коритищевської сільської ради, Миронівського району, Київської обл. та надано в оренду заявнику земельну ділянку, загальною площею 8, 7345 га (кадастровий номер 3222983400:00:008:0002) для ведення фермерського господарства, строком на 35 років, розташовану на території Коритищенської сільської ради, Миронівського району Київської області.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Миронівської ОТГ з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3222983400:02:008:0002, проте після прийняття останньою заяви позивача про укладення договору оренди земельної ділянки органом місцевого самоврядування не було прийнято жодного рішення, чим порушено права позивача.

Водночас, рішенням Миронівської міської ради шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 07 березня 2024 року №5101-65-VIII «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_2 «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для виділення земельної частки (пай)»», зокрема вирішено надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення із земель сільськогосподарського призначення, площею 8,7345 га, кадастровий номер 3222983400:02:008:0002, з (код КВЦПЗ 01.02) для ведення фермерського господарства, на (код КВЦПЗ 01.01) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за межами с. Коритище, (колишньої Коритищенської сільської ради) Попівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області та надано дозвіл гр. ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної площею 8,7345 га, кадастровий номер 3222983400:02:008:0002, що розташована за межами с. Коритище, (колишньої Коритищенської сільської ради) Попівського старостинського округу № 13 Миронівської міської територіальної громади Обухівського району Київської області".

Відтак, за твердженням заявника, існує загроза виготовлення проекту землеустрою та поділу земельної ділянки, і, як наслідок, земельна ділянка з кадастровим номером 3222983400:02:008:0002 площею 8, 7345 га припинить своє існування як об`єкт цивільного права, в той час як саме лише подання позову не зупиняє та не забороняє виготовлення ОСОБА_2 проекту землеустрою з метою поділу спірної земельної ділянки, а відтак, позивач вважає, що без забезпечення позову ефективний захист його прав буде неможливим.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

При цьому, суд зазначає, що застосування заходів забезпечення позову спрямовано лише на збереження наявного становища сторін до розгляду справи по суті заявлених вимог і встановлення їх обґрунтованості.

Разом з цим, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Згідно з частиною першою статті 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається:

1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;

2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;

3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Системний аналіз наведеного свідчить, що право особи на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Отже, розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. При цьому першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті.

Тобто першочерговою у будь-якому випадку є оцінка дотримання процесуального порядку звернення із заявою про забезпечення позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.06.2022 у справі №917/1212/21, від 26.02.2021 у справі №904/5998/20 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19.

Водночас, суд звертає увагу на те, що забезпечення позову до подання позовної заяви є спеціальним інструментом, який покликаний гарантувати виконання рішення у справі за позовом, який буде подано пізніше, але з дотриманням строків, передбачених частиною третьою статті 138 ГПК України.

Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до пред`явлення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та чи належить цей спір до юрисдикції господарських судів, та чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

З наведеного у заяві про забезпечення позову обґрунтування вбачається, що ОСОБА_1 має намір звернутися до суду з позовом до ОСОБА_2 та Миронівської міської ради про визнання та скасування рішення Миронівської міської ради шістдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 07 березня 2024 року №5101-65-VIII, яким було вирішено надати дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі зміною цільового призначення та надано дозвіл щодо поділу вказаної земельної ділянки.

Положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (ст.ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ст.ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (ст.ст. 27-31 ГПК України).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні від 22.12.2009 року у справі «Безимянная проти Росії» ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Вищевказаний висновок Європейського суду з прав людини також застосований і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.05.2020 у справі №761/3575/19.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.

Так, приписами частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; 3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; 4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; 5) справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов`язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов`язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах; 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов`язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності; 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; 9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України «Про третейські суди», якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті; 12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах; 13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; 14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання; 16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець; 17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства; 18) справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями; 19) справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій. Терміни «особа, яка надає забезпечення», «збори власників облігацій» вживаються у цьому Кодексі у значенні, наведеному в Законі України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».; 20) справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід`ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення.

Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу, тобто відповідач - це особа, яка порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача і є безпосереднім учасником правовідносин, з яких виник спір, у зв`язку з чим притягується до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

При цьому, за змістом вимог господарського процесуального законодавства, фізичні особи, які не є підприємцями, можуть бути стороною в господарському процесі лише у виключних випадках, визначених статтею 20 ГПК України.

Визначальною ознакою при зверненні з позовом до господарського суду є наявність між сторонами спору, що виникає у зв`язку із здійсненням ними господарської діяльності, однак в заяві про забезпечення позову не наведено обґрунтування, що спірні правовідносини виникли в межах підприємницької діяльності позивача і з доданих до позовної заяви матеріалів також вказаного не вбачається.

Одночасно суд зауважує, що фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду лише у справах про банкрутство у випадках передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, у корпоративних та приватизаційних відносинах.

При цьому, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 12.07.2023 у справі №757/31372/18-ц, від 14.06.2023 у справі №448/362/22, від 29.06.2021 у справі №916/2813/18, від 01.06.2021 у справі №910/2388/20 та від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Відтак, суд дійшов висновку, що спір, в межах якого подана заява про забезпечення позову до подання позовної заяви, не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки у цьому випадку позивач, як фізична особа, має намір звернувся до господарського суду з позовом про оскарження прийнятого органом місцевого самоврядування рішення, стороною якого інша є фізична особа, яка не є підприємцем, та зазначений спір не стосується корпоративних чи приватизаційних відносин, не ґрунтується на відносинах забезпечення виконання основного зобов`язання та не пов`язаний з банкрутством жодного з учасників.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» та від 15.05.2019 у справі «Молдавська проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Статтею 169 ГПК України передбачено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі.

Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

З огляду на наведене, враховуючи, що заявником не дотримано порядку подання заяви про забезпечення позову, встановленого у статті 138 ГПК України, суд, зважаючи на положення частини третьої статті 169 ГПК України, дійшов висновку про відмову у задоволені цієї заяви.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі №904/5998/20.

Керуючись статтями 20, 136, 138, 139, 140, 169,234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.

2. Ухвала набирає законної сили 07.05.2024 та може бути оскаржена в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги у строк визначений ч.1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Л.Г. Пукшин