Рішення № 118863685, 15.04.2024, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88000

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

15 квітня 2024 р. м. Ужгород Справа №907/963/21

За позовом LUBJANO TRANS spolecnost s rusenim omezenym, Республіка Чехія

до відповідача Приватного акціонерного товариства Закарпатавтотранс, м. Ужгород Закарпатської області

про стягнення 267 115,50 грн, у тому числі 161 064,31 грн заборгованості за продані квитки, 42 669,97 грн пені, 44 409,76 грн інфляційних нарахувань та 18 971,46 грн трьох процентів річних (з урахуванням заяв про зміну підстав позову та про зменшення позовних вимог),

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Іваниш Д.П.

представники:

Позивача Чернобук Я.Л., адвокат, ордер серії АО №1046016 від 25.11.2021

Відповідача Логойда В.М., адвокат, ордер серії АО №1047032 від 08.12.2021

СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ

LUBJANO TRANS spolecnost s rusenim omezenym, Республіка Чехія заявлено позов до відповідача Приватного акціонерного товариства Закарпатавтотранс, м. Ужгород Закарпатської області про стягнення 425 111,23 грн, в тому числі 289 796,40 заборгованості за продані квитки, 58 328,54 грн пені, 51 193,01 грн інфляційних нарахувань та 25 793,28 грн трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.12.2021 (суддя Ушак І.Г.) відкрито провадження у справі №907/963/21 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.02.2022. Встановлено відповідачу строк на подання суду відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України з одночасним надісланням копії такого позивачу, а доказів надіслання суду, протягом 15-ти днів із дня одержання даної ухвали. Встановлено позивачу строк для надання суду та відповідачеві відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України, протягом 5-ти днів із дня одержання копії відзиву. Встановлено відповідачу строк для надання суду та позивачеві заперечення на відповідь на відзив (за наявності), протягом 5-ти днів із дня отримання відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 17.12.2021 прийнято зустрічну позовну заяву Приватного акціонерного товариства Закарпатавтотранс, м. Ужгород до LUBJANO TRANS spolecnost s rusenim omezenym про стягнення 11 900 грн штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань за договором про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017 для спільного розгляду з первісним позовом у справі №907/963/21 та призначено підготовче засідання на 01.02.2022.

Ухвалами суду від 01.02.2022 та 10.03.2022 підготовчі засідання відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 10.03.2022 закрито провадження у справі №907/963/21 за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства Закарпатавтотранс, м. Ужгород до LUBJANO TRANS spolecnost s rusenim omezenym про стягнення 11 900 грн штрафних санкцій за порушення виконання зобов`язань за договором про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017.

Ухвалою суду від 06.04.2022 закрито підготовче провадження у справі №907/963/21 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 12.05.2022 судове засідання призначено на 05.08.2022.

Ухвалами суду від 05.08.2022, 18.10.2022 та 06.02.2023 судові засідання відкладалися з підстав, наведених в ухвалах суду.

У зв`язку із припиненням повноважень головуючої судді Ушак І.Г., розпорядженням керівника апарату Господарського суду Закарпатської області №02-02/59/23 від 14.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №907/963/21.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Закарпатської області від 14.03.2023 справу №907/963/21 розподілено судді Пригарі Л.І.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області (суддя Пригара Л.І.) від 05.04.2023 прийнято справу №907/963/21 в частині первісного позову до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії повторного проведення підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 11.05.2023. Явку уповноважених представників сторін, в тому числі позивача, у підготовче засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою суду від 11.05.2023 підготовче засідання у справі відкладалося з підстав, наведених в ухвалі суду.

У підготовчому засіданні 20.06.2023 судом за участю уповноважених представників сторін оголошено перерву до 31.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 31.08.2023 судом прийнято до розгляду та задоволено подані представником позивача заяву про зміну підстав позову б/н від 25.08.2023 (вх. №02.3.1-02/5859/23 від 25.08.2023), якою останній змінив періоди нарахування пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, а також заяву про зменшення позовних вимог б/н від 25.08.2023 (вх. №02.3.1-02/5865/23 від 25.08.2023), якою позивач просить стягнути з відповідача 267 115,50 грн, у тому числі 161 064,31 грн заборгованості за продані квитки, 42 669,97 грн пені, 44 409,76 грн інфляційних нарахувань та 18 971,46 грн трьох процентів річних, і застосувати положення ч. 10 ст. 238 ГПК України при ухваленні рішення суду в даній справі; закрито підготовче провадження у справі №907/963/21 та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 05.10.2023. Явка уповноважених представників учасників процесу в судове засідання визнана судом на власний розсуд.

У судових засіданнях 05.10.2023 та 15.11.2023 судом за участю уповноважених представників сторін оголошувались перерви.

Ухвалою суду від 07.12.2023 судове засідання у справі відкладено на 22.02.2024.

Ухвалою суду від 26.02.2024 судом у порядку ст. 120 ГПК України повідомлено сторін про те, що судове засідання у справі призначено на 27.03.2024.

В судовому засіданні 27.03.2024 судом за участю уповноважених представників сторін оголошено перерву до 15.04.2024.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення в даній справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

В судовому засіданні 15.04.2024 після виходу з нарадчої кімнати судом у присутності уповноваженого представника позивача проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представник відповідача на проголошення вступної та резолютивної частини рішення не з`явився.

АРГУМЕНТИ СТОРІН СПОРУ

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Позивач просить суд задоволити заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяв про зміну підстав позову та про зменшення позовних вимог, покликаючись на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017 в частині взятих на себе зобов`язань щодо повного та своєчасного переказу позивачу грошових коштів від реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу, внаслідок чого у ПрАТ Закарпатавтотранс виникла та рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 161 064,31 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем заявлено до стягнення з останнього 42 669,97 грн пені, 44 409,76 грн інфляційних нарахувань та 18 971,46 грн трьох процентів річних.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

Представник відповідача на електронну адресу суду надіслав відзив на позовну заяву б/н від 24.12.2021 (вх. №02.3.1-02/9356/21 від 28.12.2021), за змістом якого вказує на те, що ані в укладеному між сторонами Договорі №11 від 01.06.2017, ані в Додаткових угодах до нього, останніми не погоджено строки здійснення платежів, у зв`язку із чим безпідставними є висновки позивача про прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача.

Покликаючись на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України, представник відповідача наголошує, що вимога про погашення заборгованості кредитором не пред`являлася, принаймні позивачем до матеріалів справи вона не додана. У свою чергу, представник відповідача вважає, що претензія №17 від 05.08.2019, долучена до позовної заяви, є процесуальним документом досудового врегулювання, а не вимогою про сплату боргу в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, на переконання представника відповідача, позивач у поданих ним розрахунках неспроможний обґрунтувати правильність дати початку нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, а тому, такі не підлягають до стягнення.

Представник відповідача звертає увагу на те, що більша частина заборгованості за листопад 2018 року, заявлена до стягнення позивачем (128 269,36 грн), знаходиться поза межами 3-річного строку позовної давності, який встановлено сторонами п. 4 Додаткової угоди від 15.01.2018 до Договору, у зв`язку із чим наголошує на необхідності застосування до заборгованості за листопад 2018 року строків позовної давності відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України.

Вказує представник відповідача і на неврахування з боку позивача (при визначенні сальдо заборгованості) зменшення суми платежів, що підлягають стягненню з відповідача, на суму витрат останнього, пов`язаних із купівлею іноземної валюти.

Представник відповідача зазначає, що валютою платежу за Договором визначено Євро (EUR), оскільки укладений між сторонами Договір є зовнішньоекономічним контрактом, а сторони резидентами різних країн Європи.

За твердженням представника відповідача, ані вимога про сплату заборгованості, ані даний позов не повинні заявлятися у гривнях, тим більше, що позивач не має банківського рахунку, відкритого у гривнях, тож навіть технічно виконання грошового зобов`язання в національній валюті України не є можливим для відповідача. В такому разі, на переконання представника відповідача, існує необхідність застосування положень ст. 219, 221 Господарського кодексу України, ст. 613 Цивільного кодексу України в аспекті прострочення кредитора і неможливості виконання відповідачем зобов`язання до відкриття кредитором рахунку в банку в українських гривнях і повідомлення відповідачу його реквізитів.

На думку представника відповідача, окрім встановлення судом правомірності пред`явлення позовних вимог у гривнях, а не Євро, щонайменше додатково нараховані позивачем суми пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають або, принаймні, мають бути зменшені з урахуванням відсутності збитків кредитора і навіть наявності у нього прибутку від курсових різниць.

ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ В ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ

Представник позивача на електронну адресу суду надіслав відповідь на відзив б/н від 03.02.2022 (вх. №02.3.1-02/733/22 від 07.02.2022), в якій на спростування доводів відповідача зазначає про те, що в розумінні п. 3.3. укладеного між сторонами Договору, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо перерахування грошових коштів позивачеві був пов`язаний із настанням події підписання обома сторонами акту виконаних робіт. Водночас за частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Представник позивача вказує, що в матеріалах справи наявний акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.11.2018, що підписаний сторонами Договору; відповідач не заперечив підписання цього акту, а звертає увагу тільки на його відсутність у своєму розпорядженні.

За твердженням представника позивача, акт звірки взаємних розрахунків від 30.11.2018, так само як і акти за попередні місяці, був поданий відповідачем самостійно Закарпатському обласному територіальному відділенню Антимонопольного комітету України, а тому, незрозумілими є заперечення відповідача щодо акту, поданого ним же до органу державної влади.

Крім того, представник позивача звертає увагу, що під час судового розгляду даної справи відповідач здійснив часткове погашення заборгованості на суму 127 801,38 грн та надіслав проєкти актів виконаних робіт за грудень 2018 року і січень 2019 року для погашення решти боргу за продані квитки.

На думку представника позивача, підписання акта звірки взаємних розрахунків та дії відповідача щодо сплати грошових коштів під час судового розгляду свідчать про визнання останнім свого боргу перед позивачем та є обставинами, що переривають перебіг позовної давності у розумінні частини 1 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Представник позивача вказує на те, що згідно із п. 3.1 Договору, валютою Договору є національна валюта України (українська гривня), валютою платежу Євро, і саме тому позивачем заявлено позов до відповідача про стягнення заборгованості у гривні.

За твердженням представника позивача, пункт 3.4. Договору зобов`язує перевізника відшкодувати витрати на комісії банку відповідача, що вважаються витратами тільки після їх оплати, а тому, не можуть бути відшкодовані наперед.

Представник позивача наголошує на тому, що предметом позову є і вимоги про стягнення з відповідача сум 3% річних, інфляційних втрат та пені, які є автономними поняттями і не залежать від наявності збитків чи існування курсових різниць, крім того, їх нарахування не залежить від валюти Договору.

Представник відповідача на електронну адресу суду надіслав клопотання б/н від 10.03.2022 (вх. №02.3.1-02/1593/22 від 10.03.2024), яким просить долучити до матеріалів справи лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) внаслідок військової агресії проти України, що у сукупності з положеннями постанови Правління НБУ №18 від 24.02.2022 свідчить про неможливість виконання відповідачем наразі будь-яких грошових зобов`язань в іноземній валюті.

Надісланим на електронну адресу суду клопотанням б/н від 05.04.2022 (вх. №02.3.1-02/1962/22 від 05.04.2022) представник відповідача просить долучити до матеріалів справи копії актів про надання послуг за грудень 2018 року та січень 2019 року із супровідним електронним листом представника позивача від 04.04.2022. Зазначає, що остаточно вказані акти були узгоджені сторонами 04.04.2022 (позивачем) та 05.04.2022 (відповідачем), водночас для придбання іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі, крім вищевказаних актів, відповідач зобов`язаний надати банківській установі також копії паспортів власників / бенефіціарів позивача (у зв`язку із забороною НБУ проводити платежі в адресу резидентів РФ, РБ та суб`єктів господарювання інших країн, в яких резиденти РФ, РБ є власниками або кінцевими бенефіціарами). Відтак, представник відповідача зауважує, що після надання позивачем копій паспортів бенефіціарів, відповідач вживатиме заходи до придбання іноземної валюти для погашення заборгованості.

Надісланим на електронну адресу суду клопотанням б/н від 27.07.2022 (вх. №02.3.1-02/3857/22 від 27.07.2022) представник відповідача просить долучити до матеріалів справи лист НБУ №40-0007/51025 від 26.07.2022, за змістом якого здійснення переказу грошових коштів на користь позивача (нерезидента) за послуги, надані до 23.02.2021, не допускається в силу нормативних обмежень ані у гривнях, ані в іноземній валюті. Вказане, на думку представника відповідача, підтверджує відсутність вини ПрАТ Закарпатавтотранс та наявність форс мажорної ситуації.

Представник позивача на електронну адресу суду надіслав заяву б/н від 02.08.2022 (вх. №02.3.1-02/3949/22 від 02.08.2022), за змістом якої, серед іншого, просить долучити до матеріалів справи копії листів, якими підтверджується відсутність бажання відповідача погасити заборгованість у спосіб, який би не порушував публічного порядку та не підпадав би під форс-мажор.

У поданому через підсистему Електронний суд клопотанні б/н від 18.06.2023 (вх. №02.3.1-02/4487/23 від 19.06.2023) представник відповідача зазначає, що з огляду на відсутність обґрунтування позивачем строку виконання грошового зобов`язання відповідачем, некоректність розрахунку суми заборгованості (неврахування витрат на придбання валюти), заявлення позову у гривнях, тоді як валютою платежу за Договором є євро, нарахування пені та платежів за ст. 625 Цивільного кодексу України проведено з порушенням приписів чинного законодавства України.

Водночас представник відповідача вказує на те, що хоч стягнення заборгованості у гривнях не відповідає укладеному Договору та приписам чинного законодавства (ст. 7 Закону України Про валюту і валютні операції щодо розрахунків з нерезидентами виключно через уповноважені установи (тобто банки)), оскільки рахунків у гривні позивач не має, відповідач в цілому не проти врегулювання спору з позивачем, оскільки сальдо заборгованості (хоч і в меншому розмірі, ніж вказано у позовній заяві) має місце. Представник відповідача наголошує, що розрахунки повинні бути технічно можливими, чого наразі немає не з вини відповідача, який вже висував позивачу пропозиції щодо вирішення даного питання, однак безуспішно.

У поданій через підсистему Електронний суд заяві про зміну підстав позову б/н від 25.08.2023 (вх. №02.3.1-02/5859/23 від 25.08.2023) представник позивача, серед іншого, зазначає про те, що укладений між сторонами Договір не містить вказівки на момент виникнення у відповідача обов`язку здійснити переказ позивачеві грошових коштів, із огляду на що останній 05.08.2019 надіслав ПрАТ Закарпатавтотранс претензію №17, у якій вчинив вимогу погасити заборгованість перед LUBJANO TRANS s.r.o. у розмірі 289 796,40 грн. Представник позивача стверджує, що відповідач отримав претензію з вимогою означеної сплати 16.08.2019, а відтак, у силу приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, мав погасити борг до 23.08.2019 включно, чого, однак, не здійснив.

У поданій через підсистему Електронний суд заяві про зменшення розміру позовних вимог б/н від 25.08.2023 (вх. №02.3.1-02/5865/23 від 25.08.2023) представник позивача, покликаючись на часткове погашення відповідачем заборгованості у ході судового розгляду даної справи, вказує на те, що в останнього залишився несплачений борг за продані у грудні 2018 року та в січні 2019 року автобусні квитки на загальну суму 161 064,31 грн.

Представник відповідача через підсистему Електронний суд подав додаткові пояснення б/н від 29.10.2023 (вх. №02.3.1-02/7546/23 від 30.10.2023), в яких зазначає про те, що у випадку, коли контрактом передбачено здійснення платежів в іноземній валюті, такі платежі повинні проводитися (а заборгованість стягуватися судом) саме в цій іноземній валюті, оскільки інший підхід означатиме примусову зміну договірного відношення між сторонами, без відповідної волі сторін або без окремого рішення суду з цього приводу. У свою чергу, таке виконання в іноземній валюті наразі технічно неможливе не з вини відповідача; більше того, будь-який переказ органами ДВС або приватним виконавцем примусово стягнутої з відповідача суми (якщо таке стягнення матиме місце) буде технічно неможливим у зв`язку з наявним регулюванням особливостей проведення банківських операцій в період воєнного стану.

Покликаючись на наявність технічних перешкод для проведення платежу (як законодавчих, так і з боку позивача, що є прострочкою кредитора), а також негативний вплив воєнного стану на економічну ситуацію відповідача та надмірний розмір неустойки порівняно із збитками позивача, представник відповідача просить суд на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір неустойки до її номінального значення в 1 гривню.

За змістом поданого через підсистему Електронний суд клопотання б/н від 21.02.2024 (вх. №02.3.1-02/1319/24 від 21.02.2024) представник відповідача вказує на те, що заборгованість у ПрАТ Закарпатавтотранс справді існує, однак вона спричинена рядом об`єктивних господарських факторів (спочатку неналежним документуванням сторонами господарських операцій, потім взаємними фінансовими вимогами і зрештою, - валютними обмеженнями, введеними НБУ через запровадження воєнного стану), а не є наслідком відверто зловмисної поведінки відповідача. За твердженням представника відповідача, спроби її врегулювання через укладення мирової угоди з елементами відступлення права вимоги або доручення адвокату на отримання коштів в інтересах клієнта (для обходу валютних обмежень) відповідачем також вживалися, на жаль, безуспішно через розбіжності між сторонами з технічних питань.

Представник відповідача просить зменшити розмір всіх заявлених позивачем до стягнення нарахувань (пені, 3% річних, інфляційних втрат) до сукупного розміру не більше 10 000 грн, що відповідає реальному знеціненню валюти платежу по Договору (Євро) за час вимушеної затримки платежу.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

На підставі дозволів на міжнародні регулярні перевезення пасажирів між Україною та Чеською Республікою №010573 від 28.11.2016, №014404 від 28.04.2017, БВ №006232 від 14.01.2019, а також дозволу на міжнародні регулярні перевезення пасажирів між Україною, Словацькою Республікою та Чеською республікою БВ №005813 від 26.12.2018, виданих Міністерством інфраструктури України, позивач LUBJANO TRANS s.r.o. отримав право на виконання міжнародних регулярних автобусних рейсів за маршрутами загального користування Драгово Прага та Тячів Прага.

Згідно із ч. 1, 2 та 4 ст. 32 Закону України Про автомобільний транспорт, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов`язаних з відправленням і прибуттям пасажирів. Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Відповідно до вимог п. 114 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997, перелік послуг, які надаються автостанцією автомобільному перевізникові, їх обсяги і вартість визначаються в договорі, укладеному між ними.

На виконання вищевказаних приписів транспортного законодавства України між LUBJANO TRANS s.r.o. (перевізником, позивачем у справі) та власником автостанції Приватним акціонерним товариством Закарпатавтотранс (власником, відповідачем у справі) було укладено Договір про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017 (далі Договір), на підставі п. 1.1. якого власник за завданням перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів), розташованих на території України, комплекс обов`язкових та передбачених законодавством послуг, пов`язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом перевізника, реалізацією квитків на перевезення пасажирів та багажу транспортом перевізника, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до умов Закону України Про автомобільний транспорт і Правил.

Власник надає перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами), перелік яких наведено у Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору).

За положеннями підп. 2.1.1., 2.1.4., 2.1.6. п. 2.1. Договору, обов`язками власника, зокрема, є: - надання послуг, визначених предметом цього Договору; - здійснення реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу; - перерахування коштів від реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу перевізникові відповідно до пункту 3.2. Договору.

Згідно із п. 3.1. Договору, валютою Договору є національна валюта України (українська гривня), валютою платежу Євро. Переведення валюти Договору у валюту платежу здійснюється по курсу, який зазначається у акті виконаних робіт.

Пунктами 3.2., 3.3. Договору визначено, що грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості реалізованих квитків, зменшені на суму витрат власника, пов`язаних з купівлею валюти, підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника. Грошові кошти в розмірі 15% від суми вартості реалізованих квитків залишаються в розпорядженні власника у якості винагороди за надані перевізнику послуги за даним Договором. Власник перераховує перевізнику кошти від реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу шляхом безготівкового переказу на рахунок перевізника. Переказ коштів здійснюється власником згідно з актом виконаних робіт.

За умовами п. 4.1. Договору, сторони за цим Договором несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього Договору.

Власник сплачує перевізникові за кожний день прострочення перерахування коштів за цим Договором пеню не менше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (підп. 4.3.1. п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 5.1. Договору, сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо воно стало наслідком непереборної сили, а саме: стихійного лиха (злива, град, гроза, землетрус, ожеледь), страйку, війни, актів органів державної влади якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього Договору. При цьому термін виконання зобов`язань за цим Договором переноситься на час, протягом якого діяли вказані в цьому пункті обставини. Перелік форс мажорних обставин, які вказані в цьому пункті, не є вичерпним, усі обставини повинні підтверджуватися регіональним відділенням Торгово промислової палати або іншими уповноваженими органами.

За змістом розділу 6 Договору, усі спірні питання, що виникають між сторонами цього Договору і щодо яких не було досягнуто згоди, розв`язуються відповідно до чинного законодавства України.

Цей Договір набирає чинності з 01 червня 2017 року і діє до дати, якою встановлено останній день строку дії Договору перевізника із організатором перевезень. У разі здійснення перевезень на основі дозволу організатора, цей Договір діє до дати, за якою встановлено останній день строку дії такого дозволу (розділ 9 Договору).

В Додатку №1 до Договору сторонами узгоджено найменування маршруту (Тячів Прага), його тип (міжнародний), періодичність виконання (згідно з розкладом руху), а також строк дії дозволу (28.04.2017 27.04.2022).

01.06.2017 сторонами укладено Додаткову угоду б/н до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017, згідно з якою останні, серед іншого, домовились про те, що власник зобов`язаний перерахувати перевізникові кошти згідно з пунктом 3.2. Договору, за мінусом винагороди у 12% від вартості проїзду за тарифом за кожного пасажира, який здійснив посадку до автобусу на території автостанції власника на підставі квитка, придбаного у агента (п. 3 Додаткової угоди).

За змістом Додаткової угоди б/н від 15.01.2018 до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017, сторони дійшли згоди доповнити Договір Додатком №2, який є його невід`ємною частиною (п. 1 Додаткової угоди), а також домовились про те, що власник надає перевізникові послуги автостанцій на маршрутах та в строки, перелік яких наведено у Додатку №2, інших маршрутах перевізника, фіксуючи прибуття та відправлення автобусів з/на автостанцію у дорожніх листах перевізника та диспетчерському журналі власника, а перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів у відповідності до умов Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017 та Додаткових угод до нього, розкладів руху та законодавства України (п. 2 Додаткової угоди); сторони домовилися, що згідно із частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України, позовна давність щодо усіх вимог, що можуть випливати із Договору №11 від 01.06.2017, встановлюється у три роки (п. 4 Додаткової угоди).

В Додатку №2 до Договору сторони узгодили найменування маршруту (Драгово Прага), його тип (міжнародний), періодичність виконання (згідно з розкладом руху), а також строк дії договору (28.11.2016 14.11.2019).

Додатковою угодою б/н від 16.05.2018 до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017 сторони внесли зміни до розділу 12 Договору Реквізити сторін шляхом викладення банківських реквізитів перевізника в новій редакції.

Відповідно до Додаткової угоди б/н від 27.06.2018 до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017, сторонами викладено розділ 3 Договору в наступній редакції:

3.1 Валютою Договору є національна валюта України (українська гривня), валютою платежу Євро.

3.2. Грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості реалізованих квитків, зменшені на суму витрат власника, пов`язаних з купівлею валюти, підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника у Євро. Грошові кошти в розмірі 15% від суми вартості реалізованих квитків залишаються в розпорядженні власника у якості винагороди за надані перевізнику послуги за даним Договором. Обсяг реалізованих квитків власником за завданням перевізника зазначається в акті про надані послуги.

3.3. Власник перераховує перевізнику кошти від реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу шляхом безготівкового переказу на рахунок перевізника. Переказ коштів здійснюється власником згідно з актом про надані послуги.

3.4. Всі комісійні витрати за банківський переказ коштів за даним Договором несе перевізник.

3.5. Грошові кошти, які підлягають перерахуванню перевізнику, купуються власником на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) по комерційному курсу купівлі валюти платежу банку власника. У разі виникнення залишку невикористаної гривні за раніше підписаними актами про надані послуги, власник зобов`язується використати цей залишок при здійсненні наступної купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ).

Крім того, на підставі Додаткової угоди б/н від 27.06.2018 до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №11 від 01.06.2017 сторони внесли зміни до розділу 12 Договору Реквізити сторін шляхом викладення банківських реквізитів перевізника в новій редакції.

За твердженням позивача, яке не заперечувалось відповідачем у ході судового розгляду справи, протягом листопада 2018 року січня 2019 року ПрАТ Закарпатавтотранс здійснювалась реалізація квитків на проїзд та перевезення багажу на маршрутах позивача, частина вартості яких, у силу п. 3.2. укладеного між сторонами Договору (зі змінами до нього, внесеними Додатковими угодами), підлягала перерахуванню LUBJANO TRANS s.r.o. як перевізнику.

На виконання умов Договору (із змінами до нього) сторонами було складено та підписано акти про надані послуги із визначенням сум грошових коштів, що підлягають відшкодуванню перевізнику, а саме, №8 від 30.11.2018 (за листопад 2018 року) на суму 127 459,94 грн, №9 від 31.12.2018 (за грудень 2018 року) на суму 76 258,49 грн та №1 від 31.01.2019 (за січень 2019 року) на суму 84 805,82 грн.

Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором щодо повної та своєчасної сплати позивачу грошових коштів від продажу автобусних квитків за період листопад 2018 року, грудень 2018 року та січень 2019 року, внаслідок чого у ПрАТ Закарпатавтотранс виникла заборгованість перед LUBJANO TRANS s.r.o. у розмірі 289 796,40 грн зумовило підстави для звернення останнього до суду з позовом про стягнення грошових коштів в означеній сумі у примусовому порядку.

Водночас у ході судового розгляду справи відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості на суму 127 419,12 грн, у зв`язку з чим позивачем у порядку ст. 46 ГПК України зменшено розмір заявлених позовних вимог та заявлено до стягнення з останнього грошові кошти, зазначені в актах про надані послуги №9 від 31.12.2018 (за грудень 2018 року) на суму 76 258,49 грн та №1 від 31.01.2019 (за січень 2019 року) на суму 84 805,82 грн. Крім того, у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивачем нараховано останньому 42 669,97 грн пені, 44 409,76 грн інфляційних нарахувань та 18 971,46 грн трьох процентів річних (з урахуванням заяви про зміну підстав позову та заяви про зменшення позовних вимог).

ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Приписами ст. 382 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України Про міжнародне приватне право та іншими законами. Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або чинним міжнародним договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України. Законом може бути встановлений особливий порядок укладення, виконання і розірвання окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 31 Закону України Про міжнародне приватне право, якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. Зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається у формі, передбаченій законом, незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено міжнародним договором України.

Статтею 43 Закону України Про міжнародне приватне право передбачено, що сторони договору можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Згідно зі ст. 6 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність, зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій або в електронній формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. У разі експорту послуг (крім транспортних) зовнішньоекономічний договір (контракт) може укладатися шляхом прийняття публічної пропозиції про угоду (оферти) або шляхом обміну електронними повідомленнями, або в інший спосіб, зокрема шляхом виставлення рахунка (інвойсу), у тому числі в електронному вигляді, за надані послуги. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення (довіреності), установчих документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб`єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Статтею 14 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність унормовано, що всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право, зокрема, самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Положеннями ст. 38 Закону України Про зовнішньоекономічну діяльність визначено, що спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Нормою ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Таким чином, станом на момент розгляду наявного спору по суті його обставини оцінюються судом із огляду на правила Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У свою чергу, відповідно до вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

За приписами п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997, продаж квитків здійснюється власником автостанції, автомобільним перевізником, водієм чи іншим суб`єктом господарювання, уповноваженим на це автомобільним перевізником чи власником автостанції.

Згідно зі ст. 36 Закону України Про автомобільний транспорт, автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, послуги, пов`язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху. До обов`язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належить, зокрема, продаж квитків.

За змістом ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку, і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури), тощо (п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань).

Як вбачається із матеріалів справи, листом №17 від 05.08.2019 позивач звернувся до відповідача із претензією щодо погашення останнім існуючої заборгованості за Договором, яка відповідачем отримана 16.08.2019, про що свідчить наявна на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення відмітка про одержання, засвідчена підписом уповноваженого представника ПрАТ Закарпатавтотранс (том 1, арк. спр. 39). Разом з тим, відповідач вказану претензію залишив без належного реагування та наявну перед позивачем суму заборгованості в добровільному порядку не погасив.

У ході судового розгляду справи відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості на суму 127 419,12 грн, у зв`язку з чим позивачем у порядку ст. 46 ГПК України зменшено розмір заявлених позовних вимог та заявлено до стягнення з останнього грошові кошти, зазначені в актах про надані послуги №9 від 31.12.2018 (за грудень 2018 року) на суму 76 258,49 грн та №1 від 31.01.2019 (за січень 2019 року) на суму 84 805,82 грн.

Таким чином, станом на момент розгляду даного спору судом заборгованість відповідача перед позивачем становить 161 064,31 грн.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевказані обставини в їх сукупності, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 161 064,31 грн є законними, документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем належними та допустимими доказами не спростованими. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь суми 161 064,31 грн заборгованості за продані квитки.

У даному контексті суд також зазначає про відсутність підстав для застосування до заборгованості за листопад 2018 року строків позовної давності відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки вказана заборгованість добровільно погашена відповідачем у процесі розгляду справи.

Безпідставними суд вважає і доводи представника відповідача про неправомірність заявлення позивачем позовної заяви про стягнення грошових коштів із ПрАТ Закарпатавтотранс у національній валюті України (гривні), виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

За змістом статті 524 Цивільного кодексу України, грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 Цивільного кодексу України, зокрема, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Порядок проведення розрахунків за валютними операціями визначається Національним банком України (ч. 1, 4 ст. 5 Закону України Про валюту і валютні операції).

Відповідно до пункту 28 розділу IV Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління Національного банку України №2 від 02.01.2019 (зі змінами і доповненнями), у розрахунках між резидентами і нерезидентами за поточними торговельними операціями та операціями, пов`язаними з рухом капіталу (крім операцій зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (включаючи дивіденди) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій), використовуються як засіб платежу іноземна валюта і гривня.

Відтак, позивач, будучи нерезидентом, не позбавлений права звертатися до суду з позовом про стягнення грошових коштів із боржника у гривні, тим паче, що в межах спірних правовідносин реалізація автобусних квитків здійснювалась відповідачем саме в національній валюті України.

Необґрунтованим суд вважає і посилання представника відповідача на неможливість сплати позивачеві заборгованості через обмеження, введені постановою Правління Національного банку України №18 від 24.02.2022, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем виникла ще у 2019 році, а позов до суду позивачем пред`явлено у 2021 році, тобто до початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України та запровадження у зв`язку із цим правового режиму воєнного стану, а також обмежень, введених вищезазначеною постановою Правління Національного банку України.

Більше того, у процесі розгляду справи відповідач частково виконав грошові зобов`язання перед позивачем, перерахувавши останньому суму заборгованості за листопад 2018 року, що в свою чергу не позбавляло відповідача можливості погасити заборгованість за грудень 2018 року та січень 2019 року, що пред`явлена позивачем до стягнення у судовому порядку, до введення відповідних обмежень.

З урахуванням наведеного, суд доходить до висновку про те, що починаючи із 2019 року, відповідач об`єктивно не був позбавлений можливості здійснити повний розрахунок із позивачем за умовами Договору, із огляду на що доводи представника ПрАТ Закарпатавтотранс у цій частині суд оцінює критично.

Із приводу посилань представника відповідача на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 як засвідчення факту настання форс-мажорних обставин у розумінні розділу 5 Договору суд зазначає наступне.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, форс-мажорною обставиною в Україні визнано військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення із 24.02.2022 воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Торгово-промислова палата України у вищевказаному листі підтвердила, що зазначені обставини із 24.02.2022 і до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/або іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких/-го відповідно стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору, але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання договірних зобов`язань. Тобто необхідно довести зв`язок між невиконанням зобов`язань та воєнними діями в Україні.

При укладенні Договору між сторонами був узгоджений порядок дій у випадку настання форс-мажорних обставин (розділ 5 Договору).

Так, зокрема, пунктом 5.1. Договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання зобов`язань за цим Договором, якщо воно стало наслідком непереборної сили, а саме: стихійного лиха (злива, град, гроза, землетрус, ожеледь), страйку, війни, актів органів державної влади якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання цього Договору. При цьому термін виконання зобов`язань за цим Договором переноситься на час, протягом якого діяли вказані в цьому пункті обставини. Перелік форс мажорних обставин, які вказані в цьому пункті, не є вичерпним, усі обставини повинні підтверджуватися регіональним відділенням Торгово промислової палати або іншими уповноваженими органами.

Статтею 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Згідно із ч. 2 ст. 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України Про правовий режим воєнного стану).

28.02.2022 Торгово-промислова палата України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім, такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання, оскільки носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно із п. 6.1., 6.2. Регламенту, підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1. Регламенту, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов`язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового зв`язку між обставиною та неможливістю виконання зобов`язання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо). Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов`язаннях/обов`язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Таким чином, зазначений лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2023 у справі №923/878/21 та постанові Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №910/11302/22.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Водночас належних та допустимих доказів, які би підтверджували, що введення воєнного стану або інші обставини є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується виконання умов договору щодо своєчасного переказу позивачу грошових коштів від реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу відповідач не надав. Відповідачем також не надано і відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), отриманого в порядку, встановленому Регламентом ТПП України, який би підтверджував вплив вказаних обставин на неможливість виконання ним умов Договору.

Слід зазначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати коштів від своїх контрагентів. Відповідач не надав доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.

Суд враховує також і те, що підприємство відповідача не знаходилось і не знаходиться на території ведення бойових дій чи на окупованій території.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов до висновку, що посилання відповідача на введення воєнного стану в Україні за відсутності в матеріалах даної справи поданих у встановленому процесуальним законом порядку доказів на підтвердження неможливості виконати конкретне зобов`язання в строк та належним чином, не може вважатись безумовним підтвердженням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань; стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення представника відповідача як такі, що недоведені документально і ґрунтуються на бажанні уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

На підставі підп. 4.3.1. п. 4.3. Договору позивач просить стягнути з відповідача суму 42 669,97 грн пені.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому в договорі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Власник сплачує перевізникові за кожний день прострочення перерахування коштів за цим Договором пеню не менше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (підп. 4.3.1. п. 4.3. Договору).

Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН розрахунок заявленої до стягнення суми пені у межах визначених позивачем боргових періодів, суд зазначає, що пеня в розмірі 42 669,97 грн нарахована правомірно (розгорнутий розрахунок пені міститься в матеріалах справи) та підлягає стягненню з відповідача повністю.

Із покликанням на ст. 625 Цивільного кодексу України позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування в розмірі 44 409,76 грн та суму 18 971,46 грн трьох процентів річних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 26.06.2020 у справі №905/21/19 визнала правильною методику розрахунку інфляційних збитків відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, яка передбачає такий математичний підхід, що дозволяє включення інфляційних збитків попереднього періоду до загальної суми боргу, яка обраховується із застосуванням індексів інфляції, визначених Держстатом України на наступні періоди, без переривання ланцюга розрахунку у випадку зниження інфляції менше 100% (дефляції).

Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за визначений у розрахунку позивача період, судом встановлено, що суми 44 409,76 грн інфляційних нарахувань та 18 947,74 грн трьох процентів річних обраховані вірно та підлягають стягненню з відповідача повністю. В задоволенні решти заявленої до стягнення суми трьох процентів річних належить відмовити.

Водночас згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

Право суду зменшити заявлену до стягнення суму неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення неустойки, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таку правову позицію викладено в низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020, у справі №925/605/18, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але Господарський кодекс України вказує на неспівмірність розміру пені з розміром збитків кредитора, як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як Цивільний кодекс України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення (п. 28 постанови Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22).

Поряд із викладеним, слід відзначити, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України, стаття 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім того, категорії значно та надмірно, які використовуються у статті 551 Цивільного кодексу України та у статті 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок, сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 ).

Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21 тощо).

У пункті 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим, сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Водночас із урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 щодо права суду зменшити нараховані відсотки річних за статтею 625 Цивільного кодексу України, суд зазначає таке.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також в умовах договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої у частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені та процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вирішила справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.

Таким чином, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи, а саме, встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, та її явної невідповідності принципу справедливості, тоді як у даній у справі відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 Цивільного кодексу України ставкою у розмірі 3%, із чого не вбачається порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час їх нарахування позивачем відповідачу.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому будь-яких матеріальних збитків в результаті неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання, часткове погашення останнім заборгованості перед позивачем, суд доходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належної до сплати суми пені на 50% (із 42 669,97 грн до 21 334,99 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки (пені, штрафу) ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності. Водночас суд зазначає про відсутність підстав для зменшення інфляційних нарахувань, адже чинним законодавством такі не передбачені.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 245 756,80 грн, в тому числі 161 064,31 грн заборгованості за продані квитки, 21 334,99 грн пені, 44 409,76 грн інфляційних нарахувань та 18 947,74 грн трьох процентів річних є документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими. Позов підлягає задоволенню частково. В решті позовних вимог належить відмовити.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав, а його аргументи не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Водночас представник позивача просить на підставі ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначити в рішенні суду про нарахування пені або відсотків річних до моменту виконання такого рішення відповідачем.

Із даного приводу суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Правовий аналіз наведеної вище норми чинного процесуального законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один із видів відповідальності.

Водночас приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України не містять імперативного характеру, тобто у суду не має обов`язку задовольняти вимогу щодо автоматичного нарахування процентів або пені до моменту виконання судового рішення, така вимога може бути задоволена судом, тільки коли суд вважатиме за доцільне застосування такої норми права.

Із огляду на вищенаведене, суд не вбачає доцільності застосовувати при ухваленні рішення в даній справі положення ч. 10 ст. 238 ГПК України.

Разом з тим, у разі невиконання рішення у даній справі, позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період, який не був предметом розгляду цього спору.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ У СПРАВІ

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 4006,37 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Водночас на підставі ст. 7 Закону України Про судовий збір, cплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, позивачу із державного бюджету належить також повернути судовий збір у сумі 2369,95 грн у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог, однак після подання відповідного клопотання в порядку ст. 7 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Закарпатавтотранс, вул. Перемоги, будинок 102, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 03113934) на користь LUBJANO TRANS spolecnost s rusenim omezenym, Mezibranskб 1668/5, Novй Mмsto, 110 00 Praha 1 (identifikaиnн инslo osoby 05177154) суму 245 756,80 грн (Двісті сорок п`ять тисяч сімсот п`ятдесят шість гривень 80 коп), в тому числі 161 064,31 грн (Сто шістдесят одна тисяча шістдесят чотири гривні 31 коп) заборгованості за продані квитки, 21 334,99 грн (Двадцять одна тисяча триста тридцять чотири гривні 99 коп) пені, 44 409,76 грн (Сорок чотири тисячі чотириста дев`ять гривень 76 коп) інфляційних нарахувань та 18 947,74 грн (Вісімнадцять тисяч дев`ятсот сорок сім гривень 74 коп) трьох процентів річних, а також 4006,37 грн (Чотири тисячі шість гривень 37 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 07.05.2024.

Суддя Пригара Л.І.