Рішення № 118827210, 03.05.2024, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 травня 2024 р. Справа № 120/13824/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши в письмовому порядку в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Міністерства оборони України

про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі відповідач ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що її колишній чоловік ОСОБА_2 , будучи військовослужбовцем, під час проходження військової служби у Збройних Силах України 21.05.2017 року помер у стаціонарі Військово-клінічного центру Південного регіону. Вона разом зі своєю донькою ОСОБА_3 поховали померлого ОСОБА_2 в селі Гавришівка Вінницького району Вінницької області. Поряд із цим вказує, що незважаючи на те, що її шлюб з ОСОБА_2 був розірваний ще в 1995 році, проте з кінця 2013 початку 2014 року вони відновили сімейні стосунки та почали разом проживати однією сім`єю, без повторної реєстрації шлюбу. Дані обставини знайшли своє відображення у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 04.09.2018 року в справі № 127/7096/18, яким встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без шлюбу, з 2014 року по 21.05.2017 року.

Тобто, будучи членом сім`ї ОСОБА_2 в розумінні статтей 3, 21 Сімейного кодексу України, у неї виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, передбачене статтею 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

За таких обставин позивачка 22.01.2019 року звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою щодо видачі посвідчення Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби та щодо виплати одноразової грошової допомоги.

14.02.2019 року позивач отримала лист від ІНФОРМАЦІЯ_2 про відмову у наданні статусу члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, у зв`язку з тим, що вона не є дружиною ОСОБА_2 і рішенням суду даний факт встановлений не був.

Також листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.04.2019 року їй повідомлено про те, що згідно з протоколом № 32 від 15.03.2019 року відповідною Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, прийнято рішення про відмову у її призначенні, позаяк одноразова грошова допомога у повному обсязі уже була призначена і виплачена матері померлого ОСОБА_2 ОСОБА_4 . Крім того, зроблено висновок про те, що жінки, які не зареєстровані у шлюбі, не мають підстав для одержання грошової допомоги.

Вищевикладені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 120/2554/19-а у задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в адміністративній справі № 120/2554/19-а апеляційну скаргу було задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 . Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 січня 2019 року щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 видано посвідчення № НОМЕР_1 члена сім`ї військовослужбовця.

В той же час, згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22.04.2021 року № 66 за наслідком повторного розгляду заяви позивачки на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №120/2554/19-а, відповідачем було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , яка проживала з померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, молодшим сержантом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) без реєстрації шлюбу (шлюб розірвано 03.02.1995року).

Також, в протоколі зазначено, що одноразова грошова допомога призначена та виплачена в повному обсязі в червні 2018 року матері померлого ОСОБА_2 . Крім того, в протоколі від 22.04.2021 роз`яснено, що відповідно до п. 14 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975, позивач має звернутись з позовом до громадянки ОСОБА_4 , яка є матір`ю померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , з питанням щодо розподілу суми одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, оформленим протоколом №66 від 22 квітня 2021 року, посилаючись на висновки постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 120/2554/19-а, позивач зазначає, що та обставина, що одноразова грошова допомога у зв`язку із смертю ОСОБА_2 в повному обсязі була призначена і виплачене матері померлого військовослужбовця не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання такої допомоги.

Крім того, зазначає, що у неї відсутні підстави для звернення із цивільним позовом до матері померлого військовослужбовця.

За таких осбавин позивач звернулась до суду з цим позовом та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 66 від 22 квітня 2021 року про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), яка проживала з померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, молодшим сержантом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) без реєстрації шлюбу;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , в розмірі 400000,00 гривень (чотириста тисяч грн. 00 коп.);

- зобов`язати Міністерство оборони України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ст. 382 КАС України.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними в справі матеріалами, також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідач не заперечує права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, однак питання її розподілу повинне вирішуватись в судовому порядку у відповідності до пункту 14 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975), згідно якого одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати. Якщо після призначення одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші особи (члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку. Оскільки така сума (800000,00 гри.) уже була виплачена в повному обсязі матері померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , тому право позивача та отримання такої допомоги може бути реалізоване лише шляхом розподілу уже виплаченої суми.

Отже, на думку відповідача, громадянка ОСОБА_1 має звернутися з позовом до громадянки ОСОБА_4 (матері померлого ОСОБА_2 ), а не з повторним позовом до Міністерства оборони України.

Представником позивача надано розрахунок понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн., яку представник просив стягнути з відповідача на користь позивача..

Представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, в задоволенні якого ухвалою суду від 04.01.2022 року відмовлено. Цією ж ухвалою витребувано у Міністерства оборони України докази призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 матері померлого військовослужбовця - ОСОБА_4 , в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму (800000,00 грн. ).

На виконання вимог ухвали суду відповідачем надано витребувані докази.

Крім того представником відповідача надано клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу. Клопотання мотивоване тим, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн. є завищеною та неспівмірною із складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

Також, представником відповідача надано заяву, в якій фактично викладено додаткові пояснення по справі, відповідно до яких зазначено, що на час звернення матері померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_4 за призначенням одноразової грошової допомоги, вона була єдиним членом сім`ї померлого військовослужбовця, що підтверджувалось свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , свідоцтвом про розірвання шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , послужним списком та автобіографією військовослужбовця ОСОБА_2 .

Враховуючи вказані обставини, одноразова грошова допомога, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в повному обсязі була призначена та виплачена матері померлого військовослужбовця - ОСОБА_4 , в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, в сумі 800000,00 грн.

З"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази, суд встановив таке.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 24.04.1983 року по 03.02.1995 року.

З 20.11.2016 року ОСОБА_2 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України був зарахований до списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_3 , де проходив військову службу як водій-санітар медичного пункту.

Як слідує із матеріалів справи, під час проходження військової служби ОСОБА_2 захворів та у період з 07.05.2017 року по 21.05.2017 року знаходився на лікуванні в ВМКЦ Південного регіону м. Одеси, де 21.05.2017 року помер.

Згідно з результатами службового розслідування, проведеного за наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 №239 від 21.05.2017 року, смерть молодшого сержанта ОСОБА_2 не була пов`язана із виконанням ним обов`язків військової служби.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.09.2018 року, з урахуванням постанови Вінницького апеляційного суду від 28.05.2019 року, у справі №127/7096/18 задоволено позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без шлюбу з 2014 року по 21.05.2017 року.

Взявши до уваги висновки суду про те, що ОСОБА_1 та померлий військовослужбовець ОСОБА_2 з 2014 року проживали разом, вели спільний побут та мали взаємні права та обов`язки, що в розумінні Сімейного кодексу України відносить позивача до членів сім`ї померлого ОСОБА_2 , остання 22.01.2019 року звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявами про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця та видачу їй посвідчення члена сім`ї військовослужбовця, який помер під час проходження військової служби.

Листом за підписом тво військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2019 року за № 273, позивача повідомлено про те, що її заяви від 22.01.2019 року щодо видачі посвідчення та виплати одноразової грошової допомоги надіслані до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань розгляду матеріалів, пов`язаних із встановленням статусу Члена сім`ї військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби, оформленого протоколом № 3 від 08.02.2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні відповідного статусу. Таке рішення мотивоване тим, що у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.1993 року № 379 Про посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, посвідчення видаються лише батькам, дружині або чоловіку та дітям померлого військовослужбовця. Оскільки ОСОБА_1 не є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , і рішенням суду її не було визнано такою, тому підстав для надання їй відповідного статусу немає.

Вказане рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 доведено до відома позивача листом від 14.02.2019 року за № 12/304.

В подальшому, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 32 від 15.03.2019 року, ОСОБА_1 відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 . Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в повному обсязі була призначена і виплачена матері померлого військовослужбовця ОСОБА_4 в сумі 800000 грн. згідно з рішенням комісії від 08.06.2018 року та на час прийняття якого судового рішення про визнання за ОСОБА_1 права на одержання одноразової грошової допомоги не існувало.

Крім того, комісією Міністерства оборони України також враховано положення листа Міністерства юстиції України від 16.12.2015 №3521/32320-0-33-15/11, відповідно до якого жінки, не зареєстровані у шлюбі, не мають підстав для одержання грошової допомоги. За таких обставин, визнано неможливим виплату допомоги ОСОБА_1 та роз`яснено останній можливість звернення із позовом до ОСОБА_4 (матері померлого ОСОБА_2 ) про розподіл отриманих нею сум.

Про дане рішення повідомлено позивача листом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.04.2019 року за № 12/813.

Незгода позивачаки із такими рішеннями зумовила її звернення до судуз відповідним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року в адміністративній справі № 120/2554/19-а у задоволенні вимог адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернулась із апеляційною скаргою до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в адміністративній справі № 120/2554/19-а апеляційну скаргу позивачки задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу посвідчення на право користування пільгами членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 . Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 січня 2019 року щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 видано посвідчення № НОМЕР_1 члена сім`ї військовослужбовця.

В той же час, згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22.04.2021 року № 66 за наслідком повторного розгляду заяви позивачки на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №120/2554/19-а, відповідачем було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , яка проживала з померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, молодшим сержантом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) без реєстрації шлюбу (шлюб розірвано 03.02.1995року).

Також, в протоколі зазначено, що одноразова грошова допомога призначена та виплачена в повному обсязі в червні 2018 року матері померлого ОСОБА_2 . Крім того, в протоколі від 22.04.2021 роз`яснено, що відповідно до п. 14 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975, позивач має звернутись з позовом до громадянки ОСОБА_4 , яка є матір`ю померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , з питанням щодо розподілу суми одноразової грошової допомоги.

Незгода позивачки з рішенням відповідача, оформленим протоколом №66 від 22 квітня 2021 року, зумовила її звернення до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з пп. 2 п. 1. ст. 3 Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною 1 ст. 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Частиною 1 ст. 16-3 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Відповідно до ч. 6 та 8 ст. 16-3 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, визначене ст. 16-1 Закону № 2011-XII.

Так, ч. 1 ст. 16-1 Закону № 2011-XII встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Згідно з ч. 2 ст. 16-1 Закону № 2011-XII члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Отже, з наведених норм слідує, що одноразова грошова допомога призначається один раз і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників і виплачується у разі смерті військовослужбовця, зокрема, членам сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця.

Як свідчать матеріали справи, 21.07.2017 року молодший сержант ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.

15.05.2018 року за виплатою одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі смертю військовослужбовця звернулась його мати - ОСОБА_4 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 12.06.2018 року, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови КМУ від 25.12.2013 р. № 975 матері померлого 21.05.2017 року внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, молодшого сержанта ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), на підставі свідоцтва про смерть НОМЕР_4 від 07.06.2017, в розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 року, в розмірі 800000,00 грн.

04.07.2018 року ІНФОРМАЦІЯ_8 розподілено кошти для виплати одноразової грошової допомоги, у тому числі, стосовно загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , 800000,00 грн.

10.07.2018 року, відповідно до наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_9 від 05.07.2018 року № 300 та платіжного доручення від 06.07.2018 року, кошти в сумі 800000 грн. виплачено матері ОСОБА_4 на її поточний рахунок в банківській установі.

В свою чергу, рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04.09.2018, з урахуванням постанов Вінницького апеляційного суду від 04.12.2018 та від 28.05.2019, у справі № 127/7096/18 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу. Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як чоловіка та жінки без шлюбу з 2014 по 21.05.2017. При цьому, вказаним рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 проживала разом із ОСОБА_2 як чоловік та жінка без шлюбу та являлась членом його сім`ї.

Частиною 4 ст. 78 КАС України зазначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, суд констатує, що ОСОБА_1 , як член сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

ОСОБА_1 звернулася з заявою від 22.01.2019, в якій просила виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця, який помер під час проходження військової служби.

Однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом № 32 від 15.03.2019, позивачу відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 .

Така відмова ґрунтувалась на тому, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в повному обсязі була призначена і виплачена матері померлого військовослужбовця ОСОБА_4 в сумі 800000 грн. згідно рішення комісії від 08.06.2018, та на час прийняття якого судового рішення про визнання за ОСОБА_1 права на одержання одноразової грошової допомоги не існувало. Крім того, комісією Міністерства оборони України також враховано положення листа Міністерства юстиції України від 16.12.2015 №3521/32320-0-33-15/11, відповідно до якого жінки, не зареєстровані у шлюбі, не мають підстав для одержання грошової допомоги. За таких обставин, визнано неможливим виплату допомоги ОСОБА_1 та роз`яснено останній можливість звернення із позовом до ОСОБА_4 (матері померлого ОСОБА_2 ) про розподіл отриманих нею сум.

Незгода позивачаки із такими рішеннями зумовила її звернення до суду з відповідним позовом. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в адміністративній справі № 120/2554/19-а апеляційну скаргу позивачки задоволено частково. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Зокрема, зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 січня 2019 року щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Міністерством оборони України на виконання вказаного рішення суду повторно розглянуто заяву позивачки про призначення одноразової грошової допомоги.

При цьому, згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22.04.2021 року № 66 відповідачем було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , яка проживала з померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, молодшим сержантом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) без реєстрації шлюбу (шлюб розірвано 03.02.1995року).

В протоколі зазначено, що одноразова грошова допомога призначена та виплачена в повному обсязі в червні 2018 року матері померлого ОСОБА_2 .

Ураховуючи, що рішення суду, яким встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_6 без реєстрації шлюбу набрало законної сили після призначення та виплати одноразової грошової допомоги матері померлого ОСОБА_2 , то здійснити виплату допомоги ОСОБА_1 неможливо. Зазначено, що відповідно до п. 14 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. № 975, позивач має звернутись з позовом до громадянки ОСОБА_4 , яка є матір`ю померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , з питанням щодо розподілу суми одноразової грошової допомоги.

Надаючи оцінку наведеним підставам відмови у виплаті позивачці одноразової грошової допомоги, а саме, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в повному обсязі була призначена і виплачена матері померлого військовослужбовця ОСОБА_4 в сумі 800000 грн. згідно з рішенням Комісії від 12.06.2018 суд зазначає, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених пп. 1-3 п. 2 статті 16 Закону №2011, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників.

При цьому, особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 Закону № 2011-XII.

Таким чином, та обставина, що одноразова грошова допомога у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 в повному обсязі була призначена і виплачена матері померлого військовослужбовця не може бути підставою для позбавлення позивача права на отримання такої допомоги.

Відносно тверджень відповідача, викладених в оскаржуваній позивачем відмові про те, що на час прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги матері померлого військовослужбовця судового рішення про визнання за ОСОБА_1 права на одержання одноразової грошової допомоги не існувало, суд зауважує, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права, а тому, станом на момент звернення позивача із відповідною заявою (22.01.2019), позивачем не пропущено вказаний строк ( т. 1 а.с. 57 ).

Також суд враховує доводи позивачки про те, що призначення допомоги матері померлого військовослужбовця (08.06.2018) здійснювалось саме під час розгляду справи про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача та померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , при цьому, представник ІНФОРМАЦІЯ_1 був присутній під час судового розгляду справи та був обізнаний, що у позивачки у майбутньому може виникнути право на одноразову грошову допомогу.

Так, з рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04.09.2018 року в справі № 127/7096/18 вбачається, що зазначена справа розглядалась принаймні з квітня 2018 року ( а.с. 28 т. 1 ).

Таким чином, відповідачем було прийнято рішення про виплату всієї суми одноразової грошової допомоги матері померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , незважаючи на те, що відповідач був обізнаний про наявність судового спору щодо права позивачки на отримання цієї ж самої одноразової грошової допомоги та не зважаючи на те, що відповідно до вимог Закону №2011 особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

При цьому, щодо роз`яснення позивачу про можливість звернення із позовом до ОСОБА_4 (матері померлого ОСОБА_2 ) про розподіл отриманих нею сум, суд зазначає, що таке звернення є правом особи за наявності відповідних підстав для цього, а не обов`язком. Крім того, позивачкою обгрунтовано зазначається, що станом на дату подання позову відсутні підстави для звернення позивача із цивільним позовом до матері померлого військовослужбовця.

Суд повторно наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 16-3 Закону № 2011-XII передбачено, особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, які спростовують правомірність відмови відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги суд доходить висновку про визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 квітня 2021 року № 66 та зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , в розмірі 400000,00 гривень.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивачки суд керувався таким.

Згідно з положеннями ст. 245 КАС України, якою визначено повноваження суду при вирішенні справи, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому враховується, що відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 та "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

При цьому, у змісті рішення у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави розраховувати на певний стан речей.

Відтак, у позивача були всі правомірні очікування щодо отримання одноразової грошової допомоги, оскільки вона звернулась із відповідною заявою у межах діючого законодавства.

Крім того, у п.83 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини" від 12.07.2001 Суд нагадує, що, згідно з усталеною практикою органів Конвенції, "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності.

При цьому, враховуючи принцип справедливості (fairness) та недопущення зловживання повноваженнями (abuse of power) під час прийняття рішень та вчинення діянь публічною адміністрацією, наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового захисту.

У рішенні у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, наведені вище дії відповідача в розумінні практики Європейського суду з прав людини оцінюються як недбалість, яка виникає внаслідок відсутності внутрішніх процедур, які посилюють прозорість і ясність їхніх дій, які мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у даних правовідносинах.

При цьому, одноразова грошова допомога є майном позивача в розумінні п. 1 ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суд приймає доводи позивача про те, що вона має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності.

Суд наголошує, що відповідно до приписів ст. 245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Покладення на відповідача обов`язку призначити та виплатити позивачці одноразову грошову допомогу не є втручанням в його дискреційні повноваження, адже повноваження державних органів не можуть вважатися дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що за обставинами цієї справи судом вже приймалось рішення на користь позивачки, яким фактично було підтверджено її право на отримання спірної одноразової грошової допомоги та зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 січня 2019 року щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків викладених у мотивувальній частині постанови (постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року в адміністративній справі № 120/2554/19-а).

Проте, за наслідком його виконання відповідачем знову прийнято рішення про відмову в призначенні та виплаті позивачці одноразової грошової допомоги, яке мотивоване тими ж самими обставинами, яким вже надавалась оцінка судом.

Відтак, в спірних правовідносинах та за встановлених судом фактичних обставин прийняття рішення на користь позивача не передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Частиною другою 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

За приписами пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, долучені позивачем до позовної заяви в обґрунтування заявленого позову, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову відповідно до вищенаведених мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивачки належить стягнути сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачці витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.

Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Водночас, про витрати на професійну правничу допомогу йдеться у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається, зокрема, надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

На підтвердження понесення позивачкою витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року, додаткову угоду №1 до зазначеного договору від 01 жовтня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 01 жовтня 2021 року, згідно з якою позивачкою сплачено на підставі договору про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року 10000 гривень, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 15 жовтня 2021 року, згідно з якою позивачкою сплачено на підставі договору про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року 10000 гривень та квитанцію до прибуткового касового ордеру від 01 листопада 2021 року, згідно з якою позивачкою сплачено на підставі договору про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року 10000 гривень.

Як свідчить договір про надання правової допомоги ( далі Договір ), укладений 24 травня 2021 року між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатами Хейнісом О.Г. та Федик Ю.Ю., предметом договору є надання адвокатом правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду ) у фіксованому розмірі за надану правову допомогу.

Відповідно до положень частини 5 Договору детальний перелік послуг, а також розмір та порядок оплати клієнтом адвокату гонорару окремо обумовлюється сторонами та визначається додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до положень п.1 додаткової угоди №1 до зазначеного договору від 01 жовтня 2021 року, сторони за цією додатковою угодою домовились, що адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги від 24 травня 2021 року зобов`язується надати клієнту наступні послуги: підготувати до Вінницького окружного адміністративного суду позовну заяву клієнта до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. Представляти інтереси клієнта у Вінницькому окружному адміністративному суді за позовною заявою клієнта до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з п. 2 додаткової угоди сторони домовились, що вартість послуг ( гонорару )за надання послуг, передбачених п. 1 даної додаткової угоди становить 30000 грн ( фіксований розмір ).

Порядок оплати послуг визначений у п. 4 додаткової угоди.

В свою чергу, в розрахунку понесених судових витрат представник позивача адвокат Олександр Хейніс наводить детальний опис робіт ( наданих послуг ), який складається з:

-здійснення аналізу законодавства із спірних правовідносин 2500,00 грн;

-здійснення огляду судової практики Верховного Суду з спірних правовідносин 2500,00 грн;

-підготовка та направлення вимоги до відповідача щодо виконання рішення суду 1000,00 грн;

- підготовка та направлення адвокатського запиту до відповідача щодо надання копії витягу із оспорюваного протоколу 1000,00 грн;

-підготовка та написання позовної заяви ( 26 аркушів ), разом із підготовкою додатків до позовної заяви ( 53 додатки в 2-х екз , яка включає роботу із здійснення їх правового аналізу, формування у хронологічному порядку тощо 20000,00 грн;

-надання усних консультацій клієнту, пов`язаних із відновленням її порушених прав 3000,00 грн. Разом: 30000,00 грн.

Надаючи оцінку наданим послугам, їх вартості та необхідності для позивача в цій справі суд зазначає, що предмет спору в цій справі фактично вже був відомий представнику позивача - адвокату Олександру Хейнісу, оскільки він, як представник позивачки ОСОБА_1 , приймав участь і в розгляді справи №120/2554/19 а, за наслідком розгляду якої відповідача було зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Відтак, аналіз законодавства із спірних правовідносин та здійснення огляду судової практики Верховного Суду з спірних правовідносин не потребували для представника значних витрат часу, оскільки фактично вже були відомі. Таким чином, суд вважає неспівмірною та завищеною оцінку таких наданих послуг в сумі 5000 грн. ( 2500+2500 ).

Щодо послуги «підготовка та направлення вимоги до відповідача щодо виконання рішення суду» 1000,00 грн, то суд вважає, що така стосується надання адвокатом послуг позивачу в рамках розгляду справи №120/2554/19 а, а не цієї справи, оскільки предметом оскарження в цій справі є саме рішення відмова відповідача у призначенні позивачці одноразової грошової допомоги за наслідком повторного розгляду її заяви на виконання рішення суду в справі №120/2554/19 а. І фактично така послуга надавалась до прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 22 квітня 2021 року та до укладання додаткової угоди від 01 жовтня 2021 року і не могла охоплюватися її предметом.

Стосовно послуги «надання усних консультацій клієнту, пов`язаних із відновленням її порушених прав» 3000,00 грн, суд зауважує, що зміст такої послуги не розкритий, що унеможливлює перевірку судом її необхідності в цій справі та співмірності її вартості.

В частині наданої послуги «підготовка та написання позовної заяви ( 26 аркушів ), разом із підготовкою додатків до позовної заяви ( 53 додатки в 2-х екз , яка включає роботу із здійснення їх правового аналізу, формування у хронологічному порядку тощо» 20000,00 грн, то суд погоджується, що така послуга була необхідна, разом з тим вартість її, на думку суду, є завищеною.

Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу неспівмірний зі обсягом та часом необхідним для надання відповідних послуг.

При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час та обсяг наданих послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу, на відшкодування яких у ОСОБА_1 виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн., що буде відповідати критеріям розумності, співмірності, обгрунтованості та справедливості.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення.

В даному ж випадку, суд наголошує що, відповідно до частин 2-3статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, виходячи з встановлених судом обставин цієї справи, зважаючи на повторність звернення позивачки до суду за захистом свого порушеного права та на поведінку відповідача в спірних правовідносинах, суд приходить до висновку про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення шляхом зобов"язання Міністерство оборони України подати до Вінницького окружного адміністративного суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 22 квітня 2021 року № 66, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, у зв`язку із смертю військовослужбовця ОСОБА_2 , в сумі 400000,00 гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 908,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у виді витрат на правову допомогу в сумі 10000,00 грн ( десять тисяч гривень 00 копійок ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України.

Зобов"язати Міністерство оборони України подати до Вінницького окружного адміністративного суду в місячний термін з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022).

СуддяЗаброцька Людмила Олександрівна