Рішення № 118798735, 02.05.2024, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 травня 2024 р. №520/6058/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, буд. 8А,м. Київ,03124, код ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати Рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів № UA100000/2024/000032/2 від 05 лютого 2024 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2024/000124.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачем при здійсненні митного оформлення товарів надано всі необхідні та достатні документи, передбачені ч.2 ст. 53 МК України, які чітко ідентифікували товари та містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів. Натомість митниця, в порушення норм МК України, безпідставно прийняла оскаржуване рішення та неправомірно застосувала другорядний метод визначення митної вартості товарів, імпортованих позивачем.

12.03.2024 року ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Від Київської митниці, надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. Представник відповідача зазначив, що за результатами здійсненого контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом з вищезазначеною митною декларацією документів встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Зазначає, що відповідно до розділу 3 зовнішньоекономічного договору від 20.09.2023 № BRT233005-2 (далі Контракт) та інвойсу від 20.11.2023 № BRT233005-2 товар постачається на умовах FOB - TIANJIN (Китай). Проте, відповідно до наданої довідки про вартість транспортування від 29.01.2024 № 290124/02 та пакувального листа від 23.11.2023 № BRT233005-2, місцем завантаження є Xingang (Китай).

Також вказує, що для підтвердження витрат на транспортування, до митного оформлення надано довідку про транспортні витрати від 29.01.2024 № 290124/02 та договір транспортного експедирування від 15.11.2023 № 1511/23/01. Разом з тим умовами договору, в межах якого надаються транспортно-експедиційні послуги, визначено, що конкретний перелік послуг вказується у відповідній Заявці, яка є невід`ємною частиною договору. Разом з тим, даний документ не долучено до матеріалів митного оформлення. Договір транспортного експедирування від 15.11.2023 № 1511/23/01між ТОВ «Клевер Тім» та ФОП ОСОБА_1 , а перевезення здійснював, як вбачається з наданої CMR (штамп у графах 16 та 23), Турбанин Игорь (ЄДРПОУ 2555518017). Тобто, відбулося залучення третіх осіб, що ставить під сумнів врахування всіх складових митної вартості товару. Крім того не було надано транспортного документу на морське перевезення (MASTER BILL OF LADING) до митного.

Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про правомірність оскаржуваного рішення та необґрунтованість позовних вимог.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом з матеріалів справи встановлено, що між позивачем та TIANJIN BORUITE BICYCLE CO., LTD було укладено контракт № BRT233005-2 від 20.09.2023 р., за умовами якого позивач придбав велосипеди з шарикопідшипниками: - bicycle/велосипед BETTY-24" WITH BASKETS (в комплекті з корзиною) 60 шт. (сет); bicycle/велосипед BETTY-26" WITH BASKETS (в комплекті з корзиною) 76 шт. (сет); bicycle/велосипед SMILE-24" 44 шт. (сет); bicycle/велосипед SMILE-26" 40 шт. (сет); bicycle/велосипед FAST-24" 44 шт. (сет); bicycle/велосипед FAST-26" 40 шт. (сет). Торговельна марка - CROSS. - bicycle/велосипед SPARK-24"SD 44 шт. (сет); bicycle/велосипед SPARK-26"SD 40 шт. (сет); bicycle/велосипед SPARK-24"AD 42 шт. (сет); bicycle/велосипед SPARK26"AD 42 шт. (сет); bicycle/велосипед EVEREST-24" 81 шт. (сет); bicycle/велосипед EVEREST-26" 81 шт. (сет). Торговельна марка - CrossBike. - bicycle/велосипед APOLLO-24" 81 шт. (сет); bicycle/велосипед APOLLO-26" 81 шт. (сет); bicycle/велосипед BEST MATE-24" 42 шт. (сет); bicycle/велосипед BEST MATE-26" 42 шт. (сет); bicycle/велосипед CALYPSO-24" 39 шт. (сет); bicycle/ велосипед CALYPSO-26" 39 шт. (сет); bicycle/велосипед DRONE-24" 39 шт. (сет); bicycle/велосипед DRONE-26" - 39шт. (сет). Торговельна марка - TITAN.

Поставка товару здійснюється на умовах: FOB - Тянцзинь, відповідно з правилами Інкотермс 2010 (п.п. 3.3. Контракту).

Ціна одиниці і загальна сума Товару вказується в інвойсі в доларах США (п.п. 2.1. Контракту).

Згідно інвойсу № BRT233005-2 від 20.11.2023 р., який є невід`ємною частиною даного контракту, Позивачу було поставлено товар за переліком, на загальну суму 33 746,90 доларів США.

Умови оплати за товар визначені згідно п.п. 2.3. Контракту № BRT233005-2 від 20.09.2023 р., шляхом безготівкового банківського переказу Покупця в доларах США на користь Продавця по платіжним реквізитам.

Відповідно до п.п. 3.1. Контракту № BRT233005-2 від 20.09.2023 р., умови оплати обговорюються в кожному інвойсі окремо.

Згідно інвойсу № BRT233005-2 від 20.11.2023 р., який є невід`ємною частиною даного контракту, вид оплати відстрочка платежу: « 150 days after getting the goods on customer warehouse», 100 % оплата через 150 днів після прибуття вантажу до місця призначення.

03.02.2024 року з метою митного оформлення товару, позивач подав митну декларацію № 24UA100320403769U4, митну вартість визначено за основним методом - за ціною договору заявлений до декларування, визначивши митну вартість яка становить 33746,90 доларів США.

На підтвердження митної вартості, разом з декларацією позивачем подано: - пакувальний лист (Packing list) № BRT233005-2 від 23.11.2023; - рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) № BRT233005-2 від 20.11.2023; - автотранспортна накладна (Road consignment) (CMR) № 30/01-01 від 30.01.2024; - сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) № 23C040000732/00007 від 27.12.2023; - документ, що підтверджує вартість перевезення товару (рахунок від експедитора ТОВ «Клевер Тім» № 290124/02 від 29.01.2024; - зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № BRT233005-2 від 20.09.2023; - договір про надання послуг митного брокера № МБ019/01 від 04.12.2023; - договір (контракт) про перевезення (ТЕО з ТОВ «Клевер Тім») Договір № 1511/23/01 від 15.11.2023; - заява декларанта або уповноваженої ним особи, в вигляді внесення коду до митної декларації, про те, що товари, які декларуються не належать до товарів, що підлягають державному експортному контролю б/н від 03.02.2024; - інші некласифіковані документи (Разова перепустка) № ПР-76330 від 03.02.2024.

З підстав спрацювання системи ризиків, згенерованих АСАУР щодо можливого заниження митної вартості товарів, митним органом запропоновано надати позивачу додаткові документи на підтвердження митної вартості товарів.

На запит митного органу, позивач 05.02.2024р. направив митному органу: - копію митної декларації країни відправлення Китай із перекладом; - висновок експерта від 03.02.2024 № 20-05/02-2024; - прайс-лист.

05.02.2024 року Харківською митницею Державної митної служби України було відмовлено у оформленні (випуску) товарів, складено Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2024/000124 та прийнято рішення про коригування митної вартості № UA100000/2024/000032/2 від 05.02.2024р., митну вартість товарів визначено за другорядним методом (за ціною договору щодо подібних товарів) у розмірі 86816,80 дол. США.

Різниця між платежами, які заявлялись декларантом до винесення рішення та платежами, які повинні бути сплачені у зв`язку з винесенням рішення складає 603 595,40 грн.

Не погодившись з рішенням про коригування митної вартості та карткою відмови, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України (далі - МК України), Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст. 52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Положення ст. 53 МК України визначають перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).

Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Із положень частин 1 та 2 ст. 53 МК України вбачається, що Митним кодексом України передбачено вичерпний перелік документів, який подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

За приписами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 54 МК України, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

За ч. 5 ст. 54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина 2 статті 54 МК України).

За положеннями статей 57, 58 МК України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

Водночас, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 8 ст. 57 МК України у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Разом з цим, митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з цим, в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним, саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 7 травня 2020 року у справі № 1.380.2019.001625.

Повноваження контролюючого органу витребувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всіх передбачених статтею 53 МК документів. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації про митну вартість товару.

Суд вказує, що орган доходів і зборів при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного кодексу України.

Водночас, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, коли надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З метою усунення розбіжностей в документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, що перелічені в ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України.

Разом з тим, витребувати необхідно тільки ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 815/5274/16, від 05.07.2022 у справі № 804/150/16.

В той же час, саме по собі припущення митного органу про подання декларантом невідповідних документів чи наявності в них розбіжностей, відмінність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатнім для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом, або беззаперечною підставою для незастосування обраного ним методу визначення митної вартості.

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 по справі 809/1469/16, від 04.06.2020 у справі №1.380.2019.001823, від 01.04.2021 у справі № 260/695/19.

Судовим розглядом установлено, що митне оформлення товарів здійснювалось позивачем за основним методом (ціною договору).

Позивачем до митного оформлення подано митну декларацію, а також документи на підтвердження вартості товарів, що поставляються в Україну.

Суд зазначає, що ненадання декларантом повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Натомість, суд, дослідивши документи, подані позивачем до митного оформлення дійшов висновку, що останні містили всі відомості, в підтвердження числових значень складових митної вартості товарів та ціни, що підлягає сплаті за ці товари.

Щодо вимоги про надання транспортних (перевізних) документів та документів, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, передбачених положенням Наказу № 599, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що транспортний документ, а саме, CMR № 30/01-01 від 30.01.2024 та калькуляція транспортних витрат (вартості перевезення), а саме, довідка про вартість транспортування № 290124/02 від 29.01.2024 р. з повною деталізацією послуг надавалася декларантом до митного органу на момент декларування з первинною митною декларацією, про що також зазначено у картці відмови, що виключало обов`язок декларанта надавати її повторно.

Крім того, відповідачем при первинному отриманні від декларанта зазначених документів, не було встановлено жодних розбіжностей, у тому числі, числових, які необхідно було додатково підтверджувати, поясняти чи відкоригувати/виправити шляхом надання повторно цього ж документа.

Як повідомив позивач, акти виконаних робіт з експедитором відповідачу надати на момент запиту митниці не представлялося можливим, так як такі документи ще не були складені та підписані сторонами з причин того, що організація перевезення та саме перевезення товару не було завершене на момент його митного оформлення та товар не був доставлений до кінцевого місця призначення згідно до умов Договору № 1511/23/01 транспортного експедування від 15.11.2023 (п. 3.10. Договору - Після виконання робіт (надання послуг) оформляється Акт виконаних робіт (наданих послуг), який, у разі відсутності письмових обґрунтованих заперечень з боку Клієнта, має бути підписаний останнім протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання).

Також, банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахункафактури надати на момент запиту митниці не представлялося можливим, так як зазначений рахунок-фактура на момент митного декларування ще не був сплачений, більш того, законодавець не ставить право на митне декларування товару у залежність від факту сплати транcпортних послуг за перевезення такого товару.

Щодо не надання коносаменту (договору морського перевезення) суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про транспортно-експедиторську діяльність», транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезеньекспортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та договору транспортного експедирування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р., експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Тобто, відповідно до договору транспортного експедирування, Експедитор повністю бере на себе зобов`язання перед Клієнтом по організаціїї перевезення, для цього він може укладати договори з перевізниками, судноплавними компаніями, тому за таких умов Клієнт ніяк не взаємодіє із залученими перевізниками, судноплавними компаніями Експедитора, так як це суперечить самому принципу експедирування.

Більш того, чинним законодавством не вимагається та не передбачено подачі декларантом документів, якими б підтверджувалися взаємовідносини декларанта та перевізників, третіх осіб, яких було залучено Експедитором, для цього достатнім та належним доказом отримання послуг перевезення є договір транспортного експедирування послуг з організації такого перевезення, що підтверджує взаємозв`язок декларанта - позивача і Експедитора, який був наданий на момент декларування з первинною митною декларацією, про що також зазначено у картці відмови і відповідно, виключало обов`язок декларанта надавати його повторно.

Окрім того, як вже встановлено судом вище, на момент декларування з первинною митною декларацією декларантом було подано і автотранспортну накладну (CMR), що також відображено у картці відмови і що виключало обов`язок декларанта надавати її повторно.

Суд зауважує, що відповідачем при первинному отриманні від декларанта зазначеного документу, не було встановлено жодних розбіжностей, у тому числі, числових, які необхідно було додатково підтвердити, пояснити чи відкоригувати/виправити шляхом надання повторно цього ж документу.

Судом також встановлено, що банківський платіжний документ, що стосуються оцінюваного товару, не надавався з причин того, що відповідно до рахунку-фактури (Commercial invoice) № BRT233005-2 від 20.11.2023, який є невід`ємною частиною Контракту № BRT233005-2 від 20.09.2023 р., Сторонами визначено вид оплати відстрочка платежу, а саме: 100 % оплата через 150 днів після прибуття вантажу до місця призначення, тому це виключало обов`язок декларанта надавати банківський платіжний документ на момент декларування.

Щодо надання інших платіжних та/або бухгалтерських документів, які підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, судом встановлено, що такі документи додатково не надавалися, так як на момент декларування з первинною митною декларацією декларантом було подано інвойс, пакувальний лист, сертифікат про походження товару, що відображено у картці відмови і відповідно виключало обов`язок декларанта надавати їх повторно.

Більш того, відповідачем при первинному отриманні від декларанта зазначених документів, не було встановлено жодних розбіжностей, у тому числі, числових, які необхідно було додатково підтвердити, пояснити чи відкоригувати/виправити шляхом надання повторно цих же документів.

Страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, не надавалися з причин того, що страхування не здійснювалося і підтверджується довідкою про транспортні витрати № 290124/02 від 29.01.2024 р., а тому це виключало обов`язок декларанта надавати страхові документи на момент декларування.

Стосовно висновку про якісні характеристики товарів, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, судом встановлено, що висновок про якісні характеристики товарів міститься в сертифікаті про походження товару (Certificate of origin) № 23C040000732/00007 від 27.12.2023 р., який надавався на момент декларування з первинною митною декларацією, що також відображено у картці відмови і виключало обов`язок декларанта надавати його повторно.

Більш того, відповідачем при первинному отриманні від декларанта зазначеного документа, також не було встановлено жодних розбіжностей, які необхідно було б додатково підтвердити, пояснити чи відкоригувати/виправити шляхом надання повторно цього ж документа.

Щодо вимоги про додаткове надання калькуляції виробника, то як вбачається із положень ч. 3 ст. 53 МК України надання додаткових документів, які запитуються митницею, здійснюється тільки при їх наявності, а отже, так як ані умовами контракту ані виробником товару не забезпечено наявності такої калькуляції та не не передбачено обов`язку її надання покупцю, а отже, це і обумовило неподання калькуляції виробника товару декларантом на момент митного офомлення.

Крім того, як встановлено судом позивачем додатково було надано прайс лист виробника/постачальника від 21.09.2023.

Що стосується відомостей щодо вартості обробки / зберігання / перевантаження / отримання дозвільних документів тощо оцінюваної партії товару у транзитній країні встановлено, що вони не надавалися на запит митного органу у зв`язку з тим, що калькуляція та деталізація всіх витрат, які виникли під час перевезення до митного кордону з Україною, у тому числі витрат на обробку / зберігання / перевантаження / отримання дозвільних документів, надавалася на момент декларування з первинною митною декларацією, у вигляді довідки про транспортні витрати № 290124/02 від 29.01.2024 р., в якому серед іншого зазначено про «Додатковi послуги з контейнерiв та вантажiв за межами державного кордону України», які склали 10 398,11 грн., яка відображена у картці відмови, що виключало обов`язок декларанта надавати її повторно.

Крім того, чинним законодавством не вимагається та не передбачено обов`язку з подання декларантом документів, якими б підтверджувалися взаємовідносини декларанта (позивача) та залучених його контрагентом - Експедитором третіх осіб, для цього є достатнім подача договору транспортного експедирування, що підтверджує взаємозв`язок декларанта і Експедитора, який і було надано на момент декларування з первинною митною декларацією, про що також зазначено у картці відмови, що виключало обов`язок декларанта надавати його повторно.

Таким чином, на момент митного оформлення товару, позивачем були надані всі належні та достатні основні документи, які містили усю необхідну інформацію, зокрема і числові дані щодо заявленої митної вартості товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Митного Кодексу) та які давали право та можливість Відповідачу визначити митну вартість товару саме за заявленою ціною договору (контракту).

Однак, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування не враховано, що декларантом надано усі належні документи, які вимагають вищезазначені норми митного законодавства, для підтвердження відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товари по контракту № BRT233005-2 від 20.09.2023 р. та перелік таких наданих документів зафіксовано у картці відмови.

В той же час, митним органом не наведено належних й допустимих доказів та взагалі жодного обґрунтування того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації та витребування митницею інших документів відбувалось без належного зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, а тому застосування оскаржуваним рішенням іншого методу, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів на нашу думку є противоправним.

Відповідачем за результатами розгляду митної декларації та документів прийняте спірне рішення про коригування митної вартості товарів вартості № UA100000/2024/000032/2.

У графі 33 зазначеного рішення в якості причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору, зазначено що надані для підтвердження митної вартості документи містять розбіжності стосовно відомостей щодо включення числових значень складових митної вартості до ціни товару та щодо ціни, я к сплачена.

Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару № 1 МД від 22.01.2024 NєUA500500/2024/002230 (із розрахунку 83,80 дол. США за одиницю).

Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Кодексу з використанням способів, які не су перечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Надаючи оцінку доводам відповідача, покладеним в основу прийняття спірного рішення про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.

Щодо доводів відповідача про невідповідність (розбіжність) умов постачання та місця завантаження, суд зазначає наступне.

Відповідачем в рішення про коригування митної вартості вказано, що відповідно до розділу 3 зовнішньоекономічного договору від 20.09.2023 № BRT233005-2 (далі Контракт) та інвойсу від 20.11.2023 № BRT233005-2 товар постачається на умовах FOB - TIANJIN (Китай). Проте, відповідно до наданої довідки про вартість транспортування від 29.01.2024 № 290124/02 та пакувального листа від 23.11.2023 № BRT233005-2, місцем завантаження є Xingang (Китай).

Судом встановлено, що поставка здійснювалась на умовах FOB Tianjin, яка означає, що місцем завантаження товару на борт судна так і моментом переходу всіх ризиків та витрат стосовно вантажу від Продавця до Покупця був порт міста Tianjin (Китай), який має повну назву - "Tianjin Xingang", тобто експедиторською компанією в своїй довідці про вартість транспортування було зазначено другу складову повної назви порту міста Tianjin, а отже, зазначений в довідці про вартість транспортування та у пакувальному листі порт Xingang є тим самим портом Tianjin, що зазначений в умовах поставки, у тому числі і в контракті ,а отже доводи відповідача в цій частині суд вважає безпідставними.

Посилання відповідача що у транзитній країні (Польщі) оцінювану партію товару було вивантажено із контейнера та завантажено на транспортний засіб, проте, у митного органу відсутні числові значення вищевказаних понесених Позивачем витрат, спростовується змістом довідки про транспортні витрати № 290124/02 від 29.01.2024 р., в якій серед іншого зазначено як і про вартість міжнародного морського перевезення, так і про «Додатковi послуги з контейнерiв та вантажiв за межами державного кордону України», які склали 10 398,11 грн., так як і міжнародне автоперевезення з м. Гданськ (Поьша) до м/п «Ягодин» - склало 45 370 грн.

Також суд зазначає, що момент декларування товару, відповідачу була надана довідка про транспортні витрати № 290124/02 від 29.01.2024 р. разом з CMR № 30/01-01 від 30.01.2024 р. та договором транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р. з ТОВ «Клевер Тім», яка містить усі необхідні данні та складові такої митної вартості оцінюваного товару як витрати на транспортування, з їх деталізацією, надання якої відображено в картці відмови.

Слід зазначити, якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким(-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Аналогічна правова позиція наведена в рішеннях Верховного суду у від 22 серпня 2019 р. у справі № 810/2784/18, від 31 січня 2018 р. у справі № 810/2839/17, від 21 листопада 2019 р. у справі № 804/9754/15, від 07 травня 2020 р. у справі № 400/2922/18, від 03 лютого 2021 р. у справі № 810/4441/16; від 13 січня 2022 р. справа № 520/11061/2020.

Отже, висновки митного органу про відсутність документів щодо підтвердження такої складової митної вартості товару як витрати на транспортування товару є безпідставними та неправомірними.

Щодо доводів відповідача про ненадання до митного оформлення Зявки на перевезення, в якій вказано конкретний перелік послуг, суд зазначає наступне.

Відсутність даного документа не впливає на визначення митної вартості товару, оскільки для підтвердження заявленої митної вартості щодо транспортування позивачем до митного органу були надані довідка про транспортні витрати № 290124/02 від 29.01.2024 р. разом з CMR № 30/01-01 від 30.01.2024 р. та договором транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023.

Також суд зазначає, що даний документ не є обов`язковим для підтвердження митної вартості в розумінні п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України, більш того вказана заявка не є обов`язковою за умовами Договору транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р.

Так, договором транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р передбачено, що конкретний перелік послуг, які надаються Експедитором, вид та найменування (номенклатура) вантажів, а також інша необхідна інформація, що стосується організації транспортно-експедиційного обслуговування, обмовлюється і вказується у відповідній Заявці або дорученні (довіреності), листуванні наданими Клієнтом під кожне конкретне перевезення, які в свою чергу, є невід`ємною частиною цього Договору (п.п. 1.2. договору).

Також суд зауважує, що митним органом у своєму електронному повідомленні від 05.02.2024 р. о 17:12:05 до документа № 24UA100320403769U4 додатково не вимагалось від декларанта надання зазначеного документу.

Отже, відсутні підстави для висновків про можливе не включення позивачем всіх складових митної вартості товару у зв`язку із ненаданням саме Заявки задекларованої митної вартості товарів.

Зауваження відповідача про те, що документів, які видані суб`єктами господарювання, які залучались безпосередньо до договору транспортного експедирування та передбачені наказом № 599, не було надано, спростовуються тим, що позивачем було укладено договір транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р., який надавався разом із митною декларацією № 24UA100320403769U4, що відображено у графі 44 зазначеної митної декларації та в картці відмови № UA100320/2024/000124

Так відповідно до умов вказаного договору, експедитор бере на себе зобов`язання виконати або організувати виконання комплексу послуг з транспортноекспедиційного обслуговування і організації перевезень імпортних вантажів Клієнта; для виконання своїх обов`язків за договором ТЕО Експедитор має право укладати від свого імені договори і угоди з перевізниками, портами, складами, судноплавними компаніями/її агентами, експедиторськими та іншими організаціями, які є резидентами або нерезидентами України (п.п. 1.1. та 2.1.1. договору транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р.).

Відповідно до 3.1. Договору транспортного експедування № 1511/23/01 від 15.11.2023 р. винагорода за послуги Експедитора, а також витрати та інші платежі, здійснені Експедитором в інтересах Клієнта і пов`язані з виконанням цього Договору, оплачуються Клієнтом на підставі виставленого Експедитором рахунку на умовах, передбачених розділом 3 цього Договору.

Умови цього пункту не вимагають додаткового підтвердження сум винагороди та узгоджених витрат Експедитора документами перевізників чи інших третіх осіб. Для цілей цього пункту, витрати вважаються узгодженими Сторонами, якщо вони обумовлені в заявці на конкретне перевезення або шляхом листування (у тому числі по електронній пошті, месенджерах, скайпі) між Сторонами або шляхом письмового повідомлення Експедитором на електронну пошту Клієнта про такі витрати, у разі відсутності від Клієнта заперечень щодо таких витрат по закінченню 2-х робочих днів з моменту відправки Експедитором відповідного повідомлення.

Тобто, відповідно до договору транспортного експедирування, Експедитор повністю бере на себе зобов`язання перед Клієнтом по організації перевезення, для цього він може укладати договори з перевізниками, портами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України, тому за таких умов Клієнт ніяк не взаємодіє із залученими третіми особами Експедитора, так як це суперечить самому принципу експедирування.

Більш того, чинним законодавством не вимагається та не передбачено подачі декларантом документів, якими б підтверджувалися взаємовідносини Позивача як Замовника послуг та третіх осіб, яких було залучено Експедитором як Виконавцем, для цього є достатнім надання договору транспортного експедирування, що підтверджує взаємозв`язок Позивача і його контрагента - Експедитора.

Окрім того, до митного оформлення надавалася міжнародна товарнотранспортна накладна (CMR), яка і є таким документом, який видано суб`єктом господарювання, у даному випадку, автоперевізником, яки залучались безпосередньо до виконання договору транспортного експедирування.

Отже, висновки та посилання відповідача на те, що позивачем не були надані документи, які видані суб`єктами господарювання, що залучались безпосередньо до договору транспортного експедирування та передбачені наказом № 599 та у зв`язку з цим не включення всіх складових митної вартості товару є безпідставними та необгрунтованими.

Щодо доводів відповідача про ненадання транспортного документу на морське перевезення (коносаменту), суд зазначає наступне.

Коносамент, як товаросупровідний документ видається морським перевізником вантажу його відправнику та засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов`язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу.

Тобто, фактично коносамент по своїй суті є певною гарантією від морського перевізника для вантажовідправника про те, що товар буде доставлений до порту призначення та в належному стані переданий вантажоотримувачу.

Коносамент, як товарно-транспортний документ на вантаж, не містить визначення вартості його перевезення морським транспортом, а відображає дані й реквізити вантажовідправника та вантажоотримувача, характеристики товару та основні умови поставки, які узгоджені сторонами в договорі. При цьому, вказані в коносаменті загальні умови поставки товару не можуть суперечити умовам, вказаним в договорі.

В даному випадку умови поставки товару узгоджені сторонами в контракті № BRT233005-2 від 20.09.2023, відповідно до п.п. 3.3. якого товар поставляється продавцем на умовах FOB TIANJIN (Китай) згідно правил Інкотермс 2010 та відправлення товару до місця призначення здійснюється відправником, за його рахунок та входить до ціни товару, тобто відправник сам несе всі витрати з завантаження, доставки товару до порту TIANJIN.

Таким чином, коносамент не є законодавчо визначеним, самостійним та необхідним документом, який підтверджує витрати на транспортування товару, а є лише товарно-транспортним докуметом, який відображає / підтверджує шлях переміщення / слідування товарно-матеріальних цінностей та не є документом, який декларант зобов`язаний надати для митного контролю.

Крім того, вартість морського перевезення відображена та підтверджена у наданій до митного оформлення довідці про транспортні витрати № 290124/02 від 29.01.2024 р.

За таких підстав доводии відповідача в цій частині суд вважає необґрунтованими.

Крім того, суд зауважує, що спірне рішення про коригування митної вартості не містить обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованих митним органом та фактів, які вплинули на таке коригування, зокрема, пояснень щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки.Відповідач обмежився лише посиланням на номер та дату митної декларації, яка була взята за основу для коригування митної вартості оцінюваних товарів, не навівши при цьому жодних пояснень зроблених коригувань, зокрема, не зазначивши митна вартість якого товару (назва, характеристики, код за УКТ ЗЕД) бралася за основу, торгову марку, фактурну вартість, країну експорту цього товару в Україну, виробника, маршрут транспортування товару та інші комерційні умови поставки.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 9 вересня 2020 року (справа №400/3133/18), від 8 лютого 2019 року (справа № 825/648/17) вказував, що Правила заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598, передбачають, що графа 33 рішення про коригування митної вартості товарів "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" має містити, окрім зазначення номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, також пояснення щодо зроблених коригувань, зважаючи на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умови поставки, комерційні умови та докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що Митниця не надала доказів на підтвердження обставин, що позивачем у митній декларації було зазначено не всі складові числового значення задекларованої митної вартості, неправильно здійснено розрахунок, внесено недостовірні або неточні відомості, або у наданих документах містяться розбіжності, ознаки підробки або не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості задекларованих товарів.

Позивач надав необхідні та достатні документи для підтвердження задекларованої митної вартості, проте митний орган не навів переконливих аргументів, що надані документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомості щодо ціни, яка була фактично сплачена за товар, та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не довів наявність підстав для коригування митної вартості із застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення № UA100000/2024/000032/2 від 05 лютого 2024 року про коригування митної вартості товарів прийняте відповідачем необґрунтовано, без урахування всіх обставин, які мали значення для його прийняття, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Митним кодексом України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Як наслідок, підлягає скасуванню і спірна картка відмови в митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, прийняте відповідачем на підставі рішення про коригування митної вартості.

Щодо позовних вимог про відшкодування позивачу витрат на надання професійної правничої допомоги, суд зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз долучених позивача до матеріалів справи доказів свідчить, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги №15/12/24 від 15.02.2024.

Додатком №15/02/24 до договору погодили розмір гонорару адвоката у сумі 32000 грн.

В рамках договору адвокатом надано послуги про що 06.03.2024 року складено акт №06/03/2024 прийому-здачі надання послуг з правової допомоги, відповідно до якого загальна сума гонорару склала 32 000 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц.

Відповідачем по справі надано до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи надане відповідачем клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами та те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, справа розглядалась в порядку спрощеного провадження без виклику стрін , суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, такі послуги не є послугами значного обсягу, суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Київської митниці (бульв. Гавела Вацлава, буд. 8А,м. Київ,03124, код ЄДРПОУ 43997555) про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100000/2024/000032/2 від 05 лютого 2024 року.

Визнати протиправним та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100320/2024/000124.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (ЄДРПОУ 43997555) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4828,76 грн (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім гривень 76 копійок).

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (ЄДРПОУ 43997555) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бідонько А.В.