Рішення № 118784142, 17.04.2024, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 466/3594/23

Провадження № 2/456/107/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Петренко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Стрию цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивачка ОСОБА_1 просить відшкодувати матеріальну шкоду, яка спричинена належному їй майну, в сумі 1000000 грн та завдану моральну шкоду в сумі 500000 грн, яка виникла внаслідок збройної агресії російської федерації в Україні.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що вона проживає в місті Волноваха Донецької області. На підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 24.04.2017, посвідченого приватним нотаріусом Волноваського районного нотаріального округу Донецької області Гончаровим М.Л., їй на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м. Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного 18.04.2017 ТОВ «Агентство оцінки «Грош Цена» ринкова вартість відчужуваного будинку складає 58427,00 грн. Продаж будинку вчинено за 58427,00 грн, які були сплачені в повному обсязі до підписання цього договору. Також на її утриманні перебуває двоє малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період часу з 24.02.2022 до 31.03.2022, застосовуючи засоби ведення війни, які заборонені міжнародним правом, та порушуючи закони та звичаї війни, внаслідок бойових дій, артилерійський та ракетних обстрілів було пошкоджено житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Вона не має можливості вільно користуватися своїм майном з березня 2022 року. Тривалий час її родина перебувала в укритті (підвалі) в антисанітарних умовах. Під час евакуації неодноразово потрапляли під артилерійський обстріл. Вони часто змінювали місце проживання, що призвело до зниження рівні життя, заподіяння моральної та матеріальної шкоди. Їм доводиться орендувати житло і сплачувати орендну плату. Її діти отримали статус внутрішньо переміщених осіб, що відобразилось на їхньому моральному та психологічному стані, також погіршилась якість їхньої освіти. А тому вона змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

Представником відповідача Кабінету Міністрів України ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, в якому остання позовні вимоги позивачки не визнає, вважає їх необгрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Зокрема, серед іншого, зазначає, що позивачкою не надано належного обгрунтування в частині заявлених позовних вимог щодо встановлення шкоди, не надано розрахунку завданої шкоди та відсутні докази, що підтверджують заявлені позовні вимоги в цій частині. КМУ не вчиняв дій, які б породжували настання правових наслідків у формі виникнення, зміни чи припинення прав, свобод, обов`язків чи законних інтересів позивачки, як наслідок відсутнє порушене право позивачки, яке потребує захисту. Відсутні основні складові цивільного правопорушення, а саме: вина КМУ у вчиненні дій на виконання наданих повноважень; шкода, підтверджена належними та допустимими доказами, а також причинно-наслідковий зв`язок між дією та завданою шкодою. За шкоду, спричинену порушенням законів та звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава, відтак відповідачем має бути російська федерація.

Представником відповідача Державної казначейської служби України ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги позивачки не визнає, вважає їх необгрунтованими і такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав. Зокрема, серед іншого, зазначає що Каначейство жодних прав та інтересів позивачки не порушувало, не вступало у правовідносини з нею і жодної шкоди позивачці не завдавало. Відповідно до вимог Закону Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачці внаслідок незаконних дій інших суб`єктів. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; розміру збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою; вини. Відсутність будь-якої із зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків. Позивачка повинна обгрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, однак вказані вимоги позивачкою не виконані. Фактично, мотиви позову обґрунтовуються та зводяться до загальних фраз і не підкріплюються жодними доказами. В даному випадку саме російська федерація має бути відповідачем у справі як держава-окупант, що несе відповідальність за порушення прав цивільного населення. В подальшому після отримання доступу до активів та майна російської федерації, заблокованих за кордоном, можливим буде реалізація в повній мірі права кожної особи на відшкодування завданої шкоди її майну.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.

12.04.2023 ОСОБА_1 через Шевченківський районний суд м. Львова звернулась із позовом до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2023 року головуючим суддею визначено суддю Єзерського Р.Б. /а.с. 34/

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13.04.2023 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні, передано за підсудністю до Стрийського міськрайонного суду Львівської області /а.с. 35/.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2023 року головуючим суддею визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 40/

15.05.2023 ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Львова від 13.04.2023 /а.с. 41-52/.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10.10.2023 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 13.04.2023 залишено без змін /а.с. 67-69/.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 18.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 08.01.2024. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 81/.

Представником Кабінету Міністрів України та представником позивачки адвокатом Неофітою Д.Б. подано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції /а.с. 100/.

26.01.2024 представником відповідача КМУ подано відзив на позовну заяву /а.с. 103-110/.

Ухвалою суду від 30.01.2024 задоволено клопотання представників сторін та постановлено проводити судове засідання в режимі відеоконференції /а.с. 115/.

19.02.2024 представником відповідача Державної казначейської служби України подано відзив на позовну заяву /а.с. 148-182/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 29.02.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні. Справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 22.03.2024 /а.с. 197/.

Розгляд справи по суті відбувся 17.04.2024 за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Неофіти Д.Б. та представника відповідача Кабінету Міністрів України Луценко А.С. (в режимі відеоконференції).

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Неофіта Д.Б. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Кабінету Міністрів України Луценко А.С. (в режимі відеоконференції) позов заперечила з підстав, наведених у відзиві.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, в судове засідання не прибув.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 , на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 24.04.2017 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 85677124 /а.с. 15, 16/.

Згідно з договором купівлі-продажу від 24.04.2017 продаж будинку на користь позивачки вчинено за 58427,00 грн /а.с. 16/.

Відповідно до технічного паспорта від 24.11.2015 на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 домоволодіння складається з житлового будинку А1, 1954 року забудови, загальною площею 64,00 кв.м, житловою площею 26,8 кв.м; веранди а1; веранди а1; тамбура а1; погреба ап; літньої кухні В1; вбиральні Е1; гаража Д1; паркана № 1; воріт № 2; вимощення І /а.с. 22-26/.

Також судом встановлено, що позивачка є матір`ю двох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 13.09.2017 та серії НОМЕР_2 від 06.07.2017 /а.с. 17-18/.

Відповідно до відомостей будинкової книги для прописки громадян, що проживають у будинку АДРЕСА_1 , позивачка ОСОБА_1 та її малолітні діти мали зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена інформація додатково підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання згаданих осіб /а.с. 19-21, 30-31/.

Згідно з довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1334-5001701279, № 1334-5001701209 та № 1334-5001701338 від 03.06.2022 позивачка ОСОБА_1 та її діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживають/перебувають за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 27-29/.

Відповідно до договору оренди житлового приміщення від 03.10.2022 позивачка на момент звернення до суду орендує житлове приміщення-особняк за адресою: АДРЕСА_3 /а.с. 32/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України. 24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За змістом ч. 1 ст.1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу ч. 1 ст.1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з ч. 3, 5 ст.23ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ст.89ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

При цьому на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає в особи, в тому числі внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

У разі вирішення спору судом розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються моральні втрати особи, що призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Також враховуються обставини, що призвели до погіршення або позбавлення можливості реалізації особою своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується потерпілому (позивачеві) одноразовим платежем, а також іншим майном або в інший спосіб.

У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року в справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету рф у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету рф позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет рф не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету рф є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет рф не підлягає застосуванню з огляду на порушення рф державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням рф своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом. Отже, рф, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року в справі № 233/2082/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки шкода, про відшкодування якої заявлено позовні вимоги, та виконання державою Україна своїх обов`язків щодо гарантування прав і свобод громадян не перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.

За завдання моральних та матеріальних збитків позивачу не може бути відповідальною Україна, оскільки позивач постраждав від дій рф.

У постанові від 08 лютого 2023 року в справі № 423/847/20 Верховний Суд зазначив, що передбачене у статті 19 Закону України«Про боротьбуз тероризмом» право на відшкодування державою відповідно до закону шкоди, завданої терористичним актом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави Україна відшкодування за моральну шкоду.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди внаслідок незаконних (неправомірних) дій державою Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

На позивача покладений обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі в справі співвідповідачів.

Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є належним відповідачем. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згоден, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як вбачається зі змісту ст. 51, 175 ЦПК України на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Таким чином, суд як державний орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.51 ЦПК України суд має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним із власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 Постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), в якій зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

Всупереч наведеним нормам та висновкам позивачкою ОСОБА_1 заявлено позов про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні, не безпосередньо до російської федерації, а до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державної казначейської служби України

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови №2Пленуму ВерховногоСуду Українивід 12.06.2009«Про застосуваннянорм цивільногопроцесуального законодавствапри розглядісправ усуді першоїінстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні, слід відмовити в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст.141ЦПК України судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому судові витрати, понесені позивачкою, слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації в Україні, повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26 квітня 2024 року.

Суддя Л.В.Гула