Рішення № 118782487, 30.04.2024, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/425/2024

130/229/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Заярного А.М.,

з участю секретаря судових засідань Мухи Р.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особо Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, керівника Жмеринської окружної прокуратури Філімонова Олега Віталійовича про стягнення моральної шкоди за бездіяльність керівника Жмеринської окружної прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом в якому просив: за тривале невиконання керівником Жмеринської прокуратури ст. 36, 37 КПК України стягнути моральну шкоду з Держави Україна через державну казначейську службу України 50000 грн моральної шкоди на його користь.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою апеляційного суду від 18.01.2024 у справі №130/1573/23 стягнута моральна шкода за бездіяльність по кримінальному провадженню № 4201602113000020 від 12.08.2016, в період з 2016 до червня 2023 року. Відносно 2-х прокурорів порушені кримінальні справи за бездіяльність у цій справі. На його щотижневі звернення до керівника Жмеринської окружної прокуратури, він в порушення вимог ст. 26, 37 КПК України, будь-яких мір не приймає, до сьогодні по справі створюється лише видимість вчинення процесуальних дій. Такою бездіяльністю йому спричинена моральна шкода.

В судовому засіданні ОСОБА_1 просив його позовні вимог задовольнити.

Стислий виклад позиції відповідачів.

Відповідач Вінницька обласна прокуратура подала відзив на позовну заяву про безпідставність позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, відзив підтримав.

Процесуальні дії, заяви та клопотання.

Ухвалою судді 29.01.2024 було відкрито провадження у справі.

23.02.2024 від Вінницької обласної прокуратури надійшов відзив.

28.03.2024 ухвалою суду підготовче провадження закрито, а справу призначено до розгляду по суті.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Позивачем на підтвердження позовних вимог надано копію постанови Вінницького апеляційного суду від 18.01.2024 по цивільній справі №130/1537/23 за позовом ОСОБА_1 до до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури про стягнення моральної шкоди за бездіяльність обласної прокуратури, якою рішення Жмеринського міськрайонного суду від 26.10.2023 скасовано та постановлено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 7000 грн.

Приймаючи своє рішення, апеляційний суд виходив з наступного: - сторонами не заперечується, що 12.08.2016 року за заявою ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 42016021130000020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.165 КК України;

- ухвалою Вінницького апеляційного суду від 30.05.2023 року у справі № 130/838/23 встановлено, що у кримінальному провадженні № 42016021130000020 неодноразово були скасовані постанови слідчого про закриття кримінального провадження слідчим суддею (а.с.11-19), ця обставина не заперечується прокуратурою, а наданий на позов відзив містить покликання на такі ухвали слідчого-судді:

- ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 19.12.2016 року скасовано постанову слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 21.11.2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016021130000020 від 12.08.2016 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/63623503 );

- ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27.06.2017 року скасовано постанову слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_4 від 21.11.2016 року про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016021130000020 від 12.08.2016 року (ухвала заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7);

- ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02.11.2018 року скасовано постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 29.10.2018 року про закриття кримінального провадження № 42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.165 КК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/77632881);

- ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 06.05.2019 року скасовано постанову слідчого СВ Жмеринського ВП ГУПН у Вінницькій області від 29.04.2019 року про закриття кримінального провадження № 42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.165 КК України (https://reyestr.court.gov.ua/Review/81633982 );

- ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21.11.2022 року скасовано постанову дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області від 07(04).11.2022 року про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.165 КК України. (https://reyestr.court.gov.ua/Review/107527143 );

- ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 13.06.2023 року скасовано постанову дізнавача СД Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_5 від 19.05.2023 про закриття кримінального провадження №42016021130000020 від 12.08.2016 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111596444 ).

Між сторонами виник спір з приводу стягнення моральної шкоди, спричиненої тривалістю досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Відтак апеляційний суд прийшов до висновку, що доведеним є факт тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, яке на момент звернення до суду з цією позовною заявою триває вже понад сім років, неодноразове прийняття рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів та які були скасовані лише судом за активної позиції прокурорів, які стверджували про правомірність закриття кримінального провадження, тому апеляційний суд виснує, що позивачу безумовно заподіяна моральна шкода такими діями відповідача.

Апеляційний суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат ОСОБА_1 , які заслуговують на відшкодування у розмірі 100 000 грн, а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих позивачеві, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 7 000 грн. (а.с.2-3).

Також позивач надав копію ухвали Вінницького апеляційного суду від 30.05.2023, якою скасовано ухвалу слідчого Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10.04.2023 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 щодо невнесення відомостей до ЄРДР. Скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано прокурора Жмеринської окружної прокуратури внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 27.03.2023 (а.с. 4-5).

Також позивач надав копію ухвали Вінницького апеляційного суду від 06.12.2023, якою скасовано ухвалу слідчого Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09.11.2023, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 про скасування відмови Жмеринської окружної прокуратури від 08.08.2023 та зобов`язання прокурора внести відомості про злочин до ЄРДР за заявою від 07.08.2023. Скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано прокурора Жмеринської окружної прокуратури внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_3 від 07.08.2023 (а.с.6-8).

Також позивач надав копію ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 08.06.2022, якою у задоволенні клопотання прокурора Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області Прокопчука Д.В. про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №42016021130000020 віл 12.08.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 165 КК України, у зв`язку з тим, що не встановлено особу, яка вичинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, відмовлено (а.с. 9-10).

Мотив суду. Норми права, які застосував суд.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1176 ЦК України, особа має право звернутися до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Така шкода відшкодовується з підстав, передбачених частини першої цієї статті, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

За відсутності підстав, для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті, така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

В справі, що розглядається відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду» для відшкодування шкоди.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, який набрав законної сили 11 вересня 1997 року, зазначена Конвенція та відповідні протоколи до неї були ратифіковані, тобто з часу набрання законної сили норми Конвенції повинні застосовуватися також при вирішенні спорів судами України.

Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.

Згідно з положеннями ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. І закінчується прийняттям у кримінальному провадженні на підставі ст. 283 КПК України, одного із таких рішень: 1) закрити кримінальне провадження; 2) звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач проситься стягнути з відповідачів моральну шкоду з підстав аналогічних, що встановлені Вінницького апеляційного суду від 18.01.2024 у справі №130/1537/23 між тими ж сторонами. Лиши уточнив, що за інший період (після січня 2024 року). Оскільки попереднє рішення стосувалося періоду з червня 2023 року до січня 2024 року.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК), обов`язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК) і збирання доказів у цивільних справах за загальним правилом не є обов`язком суду (ч. 2 ст. 12 ЦПК), суд наділений можливістю у виключних випадках збирати докази за власною ініціативою (ч. 7 ст. 81 ЦПК).

Загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК. Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 43 ЦПК учасники справи мають право подавати докази, яке у взаємозв`язку з положеннями ст. 44 повинно використовуватись добросовісно, а не всупереч завданню судочинства. Відповідно до п. 2 та 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Суд оцінивши наявні у справі докази, приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову для стягнення моральної шкоди з відповідача - Вінницької обласної прокуратури за допущену бездіяльність під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020, оскільки таку шкоду з відповідачів на користь позивача вже стягнуто постановою Вінницького апеляційного суду від 18.01.2024, а інших підстав для стягнення моральної шкоди за новий період, судом не встановлено.

Суд також вважає, що до відповідача - Вінницької обласної прокуратури, у зв`язку з її бездіяльністю під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020, встановлену судом, постановою Вінницького апеляційного суду від 18.01.2024 було застосовано справедливу та достатню сатисфакцію, у вигляді стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в розмірі 7000 грн, якої достатньо що б компенсувати йому його витрати немайнового характеру внаслідок душевних страждань під час розслідування вказаного кримінального провадження. Інших підстав для відшкодування моральної шкоди судом не встановлено.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно з ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Згідно з ч. 1 ст. 2 цього закону на прокуратуру покладаються такі функції: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Згідно з ч. 1 ст. 7 цього закону систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Відтак, можна зробити висновок, що прокурори не несуть особистої відповідальності за завдану ними шкоду, оскільки діють від імені прокуратури, яка становить єдину систему. У таких випадках належним відповідачем буде саме відповідна прокуратура.

При зверненні з позовом до суду саме позивач визначає коло відповідачів та визначає предмет та підстави позову.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що звернення з позовом до неналежного відповідача, є самостійною підставою для відмови в позові, а тому не вправі вдаватись до оцінки доказів у справі, доведеності та підставності позовних вимог в зазначеній справі, так як в ній брали участь в якості відповідачів особи, які є неналежними відповідачами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 523/9076/16-ц зазначила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Отже керівник Жмеринської окружної прокуратури Філімонов О.В. у дані справі є неналежним відповідачем, тому позов щодо нього не підлягає задоволенню.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про прокуратуру» рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу можуть бути оскаржені виключно в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Якщо за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність прокурора в межах кримінального процесу встановлено факти порушення прокурором прав осіб або вимог закону, таке рішення може бути підставою для дисциплінарного провадження.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій статті 303 КПК України. Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Відповідно до пунктів 2 і 3 частини першої статті 16 Закону України «Про прокуратуру» незалежність прокурора забезпечується, зокрема, порядком здійснення повноважень, визначеним процесуальним та іншими законами; забороною незаконного впливу, тиску чи втручання у здійснення повноважень прокурора.

Здійснюючи функції прокуратури, прокурор є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску, втручання і керується у своїй діяльності лише Конституцією та Законами України (частина друга статті 16 Закону України «Про прокуратуру» ).

А тому притягнення до цивільної відповідальності за кожне прийняте процесуальне рішення прокурором, з якими не погоджується сторона кримінального провадження, може свідчити про тиск на органи досудового слідства задля прийняття вигідного для сторони кримінального провадження рішення в будь-який спосіб.

Тобто, під час досудового розслідування слідчий, дізнавач та прокурор виконує процесуальні функції, які не можна охарактеризувати як управлінські, і для оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності визначений спеціальний порядок.

Тому суд має зберігати баланс (рівновагу), між інтересами конкретної сторони кримінального провадження (яка скаржиться) і іншими його учасниками, дотримуючись принципу законності.

Також суд звертає увагу на те, що відшкодування моральної шкоди не має перетворюватись у спосіб заробітку (наживи), а має носити виключно компенсаційний характер при наявності підстав, передбачених ст. 23 ЦК України, яких судом у цій справі не встановлено.

Згідно ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне і те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Суд вважає, що в даному конкретному випадку бездіяльність Вінницької обласної прокуратури під час досудового розслідування кримінального провадження №42016021130000020 - це порушення вимог КПК, за які було притягнуто відповідача до юридичної відповідальності на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 18.01.2024 у справі №130/1537/23, що виключає, у розумінні ст. 61 Конституції України повторну відповідальність у цій справі.

Суд приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову також враховує практику Європейсьо суду із захисту прав людини, яка висвітлена у рішенні від 21.07.2016 у справі «Гербей та інші проти України» (Заяви №№ 23265/05, 19017/06, 29820/10 та 48107/10), де в пункті 32 зазначено - Суд вважає, що заявники вочевидь мали зазнати моральної шкоди внаслідок недотримання Україною свого зобов`язання за статтею 34 Конвенції. З огляду на конкретні обставини справи та постановляючи рішення на засадах справедливості Суд вважає, що встановлення порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнали зазначені заявники.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що Главою 26 КПК України передбачено оскарження рішень, дій чи бездіяльності під час досудового розслідування, тобто способи захисту своїх прав та інтересів у разі незгоди сторони кримінального провадження із діями слідчого. Також недотримання розумних строків заявник має право оскаржити прокурору вищого рівня відповідно до ст. 308 КПК України.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судові витрати слід компенсувати за рахунок держави, оскільки ОСОБА_1 звільнений при подачі позову від сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3-13, 76-83, 89, 259, 263-265, 268, 280-281 ЦПК України, Суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), Державна казначейська служба України (місцезнаходження: 10601 м. Київ, вул. Бастіона, буд. 6, ЄДРПОУ 37567646), Вінницька обласна прокуратура (місцезнаходження: 21050 м. Вінниця, вул. Монастирська, буд. 33, ЄДРПОУ 02909909), керівника Жмеринської окружної прокуратури Філімонова Олега Віталійовича (місцезнаходження: м. Жмеринка Вінницької області, вул. Інтернаціональна, буд. 6А).

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ

Дата складання повного судового рішення 02.05.2024