Рішення № 118762797, 29.04.2024, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2024 рокусправа № 380/1733/22

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі відповідач, ГУПФУ у Львівській області) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними та дискримінаційними рішення відповідача № 51/В/Стр/10-30 від 22.09.2017 в тій частини, в якій стосується вимог позивачки на отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 25.09.2017;

- визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача, в частини відмови у виплаті позивачці пенсії з 07.10.2009 по 25.09.2017;

- визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії позивачки за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 та зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити певні дії виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 26.11.2018 у справі №813/1143/18 залишив без розгляду позовні вимоги позивачки про поновлення виплати пенсії за період з 07.10.2009 по 26.09.2017 через пропуск строку звернення до суду з позовом. Вимоги після 26.09.2017 задоволені судом. Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 сформовано правовий висновок про те, що строки звернення до суду не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами. З огляду на усунення підстав, з яких позовну заяву позивачки в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 було залишено без розгляду, та оскільки у цій частині позовні вимоги вирішені не були, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 позивачка вважає, що має право на отримання пенсії за період з 07.10.2009 по 25.09.2017. При цьому, оскільки не проведення виплати недоотриманої пенсії за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 відбулось з вини відповідача, то має право на виплату пенсії з урахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2022, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2022, провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Постановою Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №380/1733/22, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26.04.2022 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2022 у справі № 380/1733/22 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа №380/1733/22 повернулася до суду першої інстанції 15.01.2021.

Ухвалою судді від 22.01.2024 прийнято адміністративну справу №180/1733/22 до провадження; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, у встановлений судом строк подав відзив на позов. На обґрунтування заперечення зазначає, що 04.09.2017 за вих. №1438 представник позивачки звернувся до Стрийського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 13.07.2021 про поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (пенсія за віком виплачувалась Відділом соціального забезпечення державної адміністрації Стрийського району до виїзду за кордон, тобто до 28.10.1998). Вищезазначену заяву представника позивачки про поновлення виплати пенсії розглянуто Стрийським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Львівської області у порядку та строки, визначені Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян». У відповіді від 22.09.2017 за №51/В/Стр/10-30 Стрийське об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області повідомило про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю договору (не укладений) про соціальне (пенсійне) забезпечення між Україною та Ізраїлем. Не погоджуючись із відповіддю Стрийського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, представник позивачки звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом від 17.03.2018 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, як правонаступника Стрийського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Тобто, відповідь на звернення №51/В/Стр/10-30 від 22.09.2017 уже була предметом судового розгляду. Так, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №813/1143/18 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання провести поновлення та виплату пенсії відмовлено повністю. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 №857/1300/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №813/1143/18 задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі №813/1143/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести поновлення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком з 26.09.2017 відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справ, з проведення індексації і компенсацією втрати частини доходів. Позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 по 25.09.2017 залишено без розгляду.

Відповідач вказує, що відповідь на звернення №51/В/Стр/10-30 від 22.09.2017, на яку посилається представник позивачки у своїй позовній заяві від 21.01.2022, уже була предметом судового розгляду у справі №813/1143/18. За результатом розгляду цієї відповіді судом апеляційної інстанції прийнято рішення про безпідставність вимоги у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та про її поновлення з 26.09.2017 (з урахуванням положень ч.ч. 1,2 та 3 ст. 122 КАС України щодо строку звернення до суду з позовною заявою). Також зазначає, що позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 21.01.2022 та зміст позовних вимог, які викладені в адміністративному позові від 17.03.2018 є ідентичними. Тобто позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 21.01.2022 уже були предметом розгляду у справі №813/1143/18.

Також зазначає, що позивачкою порушено порядок звернення за поновленням виплати пенсії, який передбачений чинним законодавством України. Крім цього зазначає, що за спірний період позивачці пенсія не нараховувалась, а тому відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала на обліку в Стрийському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Львівської області, яке реорганізоване в Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, та з 31.08.1994 отримувала пенсію за віком.

28.10.1998 позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку з чим виплату пенсії припинено з 1999.

У вересні 2017 року позивачка через уповноваженого представника звернулась до Стрийського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області із заявою про поновлення виплати пенсії за віком, яка не виплачувалася з 1999 року.

Проте, Стрийським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Львівської області листом від 22.09.2017 № 51/В/Стр/10-30 повідомлено про відсутність будь-яких правових підстав для поновлення позивачці раніше призначеної пенсії на території України.

Позивачка, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулась до суду з позовом про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07.10.2009 шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 813/1143/18 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.11.2018 у справі №813/1143/18 апеляційну скаргу позивачки задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05.06.2018 у справі № 813/1143/18 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести поновлення та виплату позивачці пенсії за віком з 26.09.2017 відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги за період з 07.10.2009 по 25.09.2017 залишено без розгляду.

Вважаючи, що спір між сторонами щодо права позивачки на отримання її пенсії протягом періоду з 07.10.2009 по 25.09.2017 залишився не вирішеним, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-ІV) встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням від 07.10.2009 №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25.04.1978 у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A №26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Отже, відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. З 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні правові висновки.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Отже, з метою забезпечення правової визначеності, Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас, відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що:

відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009;

наявна вина позивачки у припиненні виплати пенсії;

підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною);

існують положення закону, який зобов`язує позивачку вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною.

На противагу цьому Велика Палата Верховного Суду наголошує, що позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконаннярішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права пенсіонера на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

З урахуванням вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, суд доходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у не поновленні виплати позивачці пенсії з 07 жовтня 2009 року.

З огляду на вказане, з метою захисту порушених прав позивачки та з урахуванням того, що їй з 26.09.2017 поновлено виплату пенсії, наявні підстави для зобов`язання відповідача у період з 07.10.2009 по 25.09.2017 провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 ..

Суд звертає увагу, що поновлення виплати пенсії з 26.09.2017 на підставі відповідної заяви позивачки не позбавляє відповідача обов`язку на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 у справі №25-рп/2009 поновити позивачці виплату пенсії саме з 07 жовтня 2009 року.

Щодо позовної вимоги позивачки про виплату недоотриманої пенсії з урахуванням індексації суд зазначає, що така вимога є передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Щодо нарахування компенсації втрати частини доходів, то відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Стаття 2 вказаного закону передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Враховуючи те, що пенсія позивачці за спірний період ще не нарахована, то і підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати відсутні.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивачки з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не проведення з 07.10.2009 по 25.09.2017 поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 07.10.2009 по 25.09.2017 виплату пенсії за віком, призначену у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяР.І. Кузан