Рішення № 118762179, 26.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2024 року м. Київ №640/9233/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доФінансового управління Генерального штабу Збройних Сил Українипровизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про:

- визнання протиправними дій Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій»;

- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, 6) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» з урахуванням раніше виплачених сум.

ІІ. виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем протиправно відмовлено у включенні до грошового забезпечення при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, додаткової грошової винагороди у розмірі передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, оскільки при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Законом України від 13.12.2022 №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону №2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Жуку Р.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.01.2024 року у справі відкрито провадження та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15.02.2024 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

Разом з відзивом відповідач подав клопотання про залишення без розгляду позовної заяви у звязку з пропуск позивачем передбаченого статтею 122 КАС України місячного строку звернення до суду з даним позовом, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до частин 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність відповідача за невиплату або виплату не у повному обсязі всіх належних сум під час звільнення з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналіз положень частини другої статті 233 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 по справі № 1-13/2013 зазначено, що у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Саме такого правового висновку дійшов Верховний Суд в своїй постанові від 26.01.2022 у справі № 20/8887/2020.

Відтак, позивачем не пропущений строк звернення до суду з цією позовною заявою.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 , проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді старшого офіцера відділу організації патрульно-постової служби та діяльності Військової служби правопорядку у гарнізонах управління організації охорони, патрульно-постової служби та розшуку.

Нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалась Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України.

Наказом Міністра оборони України №638 від 12.09.2017 року, позивач звільнений у запас у зв`язку із закінченням строку контракту.

Наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) №222 від 04.10.2017 року позивач виключений зі списків особового складу частини та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач звернувся до відповідача із заявою від 17.02.2021 щодо проведення донарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Проте фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України листом відмовило у включенні розміру щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення позивача, з якого здійснено обчислення одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, та у проведенні відповідного перерахунку (доплати).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною другою 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч. 2 ст. 9 даного Закону).

Згідно частиною третьою цієї статті грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування ЗС України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (ч. 4 ст. 9 даного Закону).

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі Постанова №889) установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено з військової служби на підставі пункту «а» частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту), вислуга років позивача становить у календарному обчисленні 29 років 01, пільгова 30 років.

Відповідно до наказу військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.10.2017 №222 позивачу передбачено виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням у розмірі 50 % відсотків грошового забезпечення за повних 29 календарних років.

Згідно з грошового атестату серії ЗУ №373685 про суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, позивачу щомісячно нараховувалась до 04.10.2017 у розмірі 60% щомісячна грошова додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».

Однак, додаткову грошову винагороду до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, позивачу не включено, що підтверджується відповідачем.

Заперечуючи наявність підстав щодо включення додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби відповідач стверджує, що нормами Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (в редакції, що діяла на час звільнення позивача; надалі - Інструкція № 260), відповідно до якої до місячного грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховувалася одноразова грошова допомога у разі звільнення зі служби за станом здоров`я, включаються: оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);

Військовослужбовцям, які звільняються з підстав, зазначених у пунктах 38.1 та 38.2 цієї Інструкції, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, включаються:

звільненим з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за військовим званням і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення);

які на день звільнення з військової служби перебували в розпорядженні відповідних командирів (начальників) та тим, які до дня звільнення з військової служби були звільнені від посад (у тому числі у зв`язку зі скороченням штатних посад), - посадовий оклад, оклад за військовим званням на день звільнення з військової служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), що отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами відповідно до законодавства України.

Аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містила також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року № 595, що виданий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій». У подальшому тотожне регулювання цього питання запроваджено з прийняттям Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 24 жовтня 2016 року № 550 (далі - Інструкція № 550).

Тобто, застосовуючи Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, суд погоджується з твердженням позивача, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Суд враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків: «Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.».

Кабінетом Міністрів України як вищим органом у системі органів виконавчої влади прийнято постанову від 22.09.2010 №889, якою було установлено щомісячну додаткову грошову винагороду. Як слідує зі змісту подальших змін до цієї постанови, перелік військовослужбовців та інших осіб, яким відповідно до пункту 1 цієї постанови встановлювалася винагорода, розширено.

Зі змісту Постанови № 889 слідує, що щомісячна додаткова грошова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та мала постійний характер.

Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 по справі №522/2738/17.

Також, суд звертає увагу, що питання віднесення щомісячної додаткової грошової винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 825/997/17.

Приймаючи постанову від 10.11.2021 у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «Встановлення підзаконним нормативно правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили. Ієрархічні колізії нормативно-правових актів долаються шляхом застосування норми, яка закріплена в нормативно-правовому акті, що має вищу юридичну силу. Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону № 2011-ХІІ та постанови № 889, а не Інструкцій № 595 та № 550. Нормами Закону № 2011-ХІІ також встановлено право військовослужбовців на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби. З наведених вище мотивів до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми Інструкції № 260 в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди. Відтак щомісячна додаткова грошова винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого обчислюється одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених Верховним Судом України в постановах від 04.11.2014 у справі № 21-473а14, від 03.03.2015 у справі № 21-32а15 та від 19.05.2015 у справі № 21-466а15».

Враховуючи викладене, оскільки протягом останніх 24 місяців перед звільненням з військової служби на підставі Постанови № 889 додаткова грошова винагорода нараховувалась та виплачувалась позивачу щомісяця, що не заперечуєтеся відповідачем та підтверджується грошовим атестатом серії ЗУ №373685 від 10.10.2017 про нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення, в тому числі щомісячної додаткової грошової винагороди, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода є складовою місячного грошового забезпечення позивача та повинна включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто має постійний (систематичний) характер.

Таким чином, виходячи з аналізу норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не здійснено розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889, які позивач отримував під час проходження військової служби, з урахуванням проведених виплат, чим допустив протиправну бездіяльність.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивач, за захистом яких він звернувся до суду.

Зважаючи на встановлені обставини справи, норми законодавства, з метою правильного та ефективного способу захисту порушеного права суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 25 календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено належними та допустимим доказами правомірність вчинення ним оскаржуваних дій щодо неприйняття поданих позивачем документів про заробітну плату для перерахунку пенсії.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, за результатами з`ясування обставин у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

VІ. Судові витрати.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати присудженню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дій Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо виплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».

Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м. Київ, пр-кт Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової допомоги при звільнені, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», з урахуванням раніше виплачених сум та висновків суду.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Жук Р.В.