Рішення № 118760905, 19.02.2024, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2024 рокуСправа №160/31208/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ у м. Києві, відповідач-2), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач-1) призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 06.10.2023, оформлену рішенням ГУ ПФУ у м. Києві №046150013734 від 18.10.2023 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » протиправною;

- зобов`язати відповідача-1 призначити та виплачувати з 06.10.2023 позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 та відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач 11.10.2023р. звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах та підтвердження трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за результатами розгляду якої прийнято рішення ГУ ПФУ у м. Києві №0461500 3734 від 18.10.2023 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » про відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю пенсійного віку 55 років. Крім того, до стажу не враховано період навчання згідно диплома (не підтверджено зміну прізвища, свідоцтво про шлюб не надано).

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 19.12.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем-1 до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зазначає, що відмовляючи у призначенні пенсії позивачу Головне управління керувалося Законом №1058-IV, в редакції Закону №2148-VІІІ, який є чинним і регулює спірні правовідносини. Наведені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції від 11.11.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VІІІ від 03.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України не визнавалися.

Відповідачем-2 до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі зазначає, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в зв`язку із недосягненням пільгового пенсійного віку (55 років).

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2023р. ОСОБА_1 виповнилось 50 років, що підтверджується копією її паспорта.

11.10.2023р. позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області на адресу позивача направлено повідомлення №0400-010221-8/169213 від 26.10.2023 року разом із рішенням ГУ ПФУ у м. Києві №046150013734 від 18.10.2023 Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 в якому зазначено, зокрема, страховий стаж позивача 31 рік 5 місяців 3 дні, пільговий стаж за Списком №2 - 29 років 10 місяців 9 днів. Не враховано до стажу період навчання згідно диплома (не підтверджена зміна прізвища, свідоцтво про шлюб не надано). Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 в зв`язку із недосягненням пільгового пенсійного віку (55 років).

Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернулась за захистом порушеного права до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Як встановлено ст.62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон України №1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до ст.62 Закону України №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

З матеріалів справи вбачається, що трудовий стаж позивача, підтверджено копією трудової книжки, а також довідками.

Згідно оскаржуючого рішення відповідача, підтверджено страховий стаж позивача 31 рік 05 місяців 3 дні, в тому числі пільговий стаж роботи за списком №2 29 років 10 місяців 9 днів.

Відносно тверджень відповідачів щодо відсутності у ОСОБА_1 права на пенсію за віком на пільгових умовах, у зв`язку з тим, що її вік становить менше 55 років, суд враховує наступне.

Частиною першою ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно п.2 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до п.«б» ч.1 ст.13 Закону України №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком па пільгових умовах мають жінки, які народилися 1970 року народження і старші після досягнення ними 55 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, збільшено раніше передбачений п.«з» ч.1 ст.13 Закону України №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах жінками з 50 років до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Згідно рішення прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, п.2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.

Пунктом першим резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), ст.13, ч.2 ст.14, пункти б - г ст.54 Закону України №1788-ХІІ, зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цього рішення встановлено, що застосуванню підлягає ст.13 Закону №1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015р. на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції: застосуванню підлягають ст.13, ч.2 ст.14, пункти б - г ст.54 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991р. №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015р. №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Відносно позивачки правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом б ст.13 Закону №1788-XII, в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 р., та 55 р. за п.2 ч.2 ст.114 Закону України №1058-IV.

Виходячи із засад розумності і справедливості та в силу ст.69 Закону України Про Конституційний Суд України, суд має враховувати висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020р.

Отже, згідно з принципом правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020р. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем-2 рішенням №046150013734 від 18.10.2023 про відмову у призначенні пенсії прийнято необґрунтовано, оскільки не враховано рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. щодо пенсійного віку позивачки.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача-1 призначити та виплачувати з 06.10.2023 позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 та відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, суд виходить з наступного.

Статтею 58 Закону України №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пенсію позивача.

Також, суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення, розрахунок, перерахунок пенсії, суд дійшов до висновку про зобов`язання відповідач-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії на пільгових умовах за заявою позивача від 11.10.2023 року з урахуванням висновків суду.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі по справі, як суб`єкти владних повноважень, не довели суду правомірність та законність своїх дій всупереч вимогам ч.2 ст.77 КАС України.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1-7 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, 06.11.2023р. між позивачем та адвокатом Березовською Оленою Анатоліївною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №4601 від 19.12.2019 укладено договір про надання правничої (правової) допомоги предметом якого є надання клієнту правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.

Згідно п.4.2 вказаного договору, гонорар складається з суми вартості наданої правової/правничої допомоги, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в додатку 1 цього Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до змісту копії додатку №1 від 06.11.2023 до договору про надання правової (правничої) допомоги від 06.11.2023р. вбачається вартість складання позовної заяви - 800,00 (вісімсот) гривень.

Факт сплати позивачем гонорару адвокату у розмірі 800,00грн., підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №2 від 20.11.2023.

Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 року по справі 820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 року по справі №826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Враховуючи критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, приймаючи, що дана справа не є складною (за обсягом доказів), а також те, що витрати на оплату послуг адвоката мають бути дійсні, необхідні та обґрунтовані, з огляду на те, що однією із основних засад адміністративного судочинства є саме відшкодування судових витрат фізичних осіб, на користь яких ухвалено судове рішення, то суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в даному випадку є співмірним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачами не заявлено клопотання та не наведено підстав щодо зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 800,00 грн. та необхідність задоволення клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а як наслідок стягнення вказаних витрат з відповідачів за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Враховуючи часткове задоволення адміністративного позову, в порядку ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для присудження на користь позивача судових витрат пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме: судового збору у розмірі 536грн. 80коп.

Керуючись ст.ст. 9, 90, 72-78, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві №046150013734 від 18.10.2023 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.10.2023 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) та Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 536грн. 80коп. (п`ятсот тридцять шість грн. 80 коп.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 800грн. 00коп. (вісімсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова