Рішення № 118753447, 30.04.2024, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" квітня 2024 р.м. РівнеСправа № 918/129/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув заяву позивача про відшкодування судових витрат

у справі за позовом: фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни

до відповідача: Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про: стягнення в сумі 9 116,89 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники сторін в судове засідання не з`явились

У лютому 2024 року фізична особа - підприємець Ігнатійчук Наталія Сергіївна звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення в сумі 510 869,89 грн, з яких: 501 753,00 грн заборгованості та 9 116,89 грн відсотків річних.

Ухвалою суду від 12 березня 2024 року вирішено роз`єднати позовні вимоги, виділивши в самостійне провадження позовні вимоги фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення в сумі 501 753,00 грн заборгованості, які розглянуті в межах справи №918/268/24. Позовні вимоги фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 9 116,89 грн відсотків річних вирішено розглядати у справі №918/129/24.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26 березня 2024 року у справі №918/268/24 позов задоволено, вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни 501 753,00 грн заборгованості та 2 995,60 грн судового збору.

Судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у вказаному спорі не розподілялись.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 квітня 2024 року у даній справі позов задоволено частково, вирішено стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни 9 113,41 грн відсотків річних та 109,24 грн судового збору, в задоволенні позовних вимог про стягнення 3,48 грн трьох відсотків річних відмовлено.

19 квітня 2024 року позивач звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, у відповідності до якого заявник просить суд стягнути з відповідача 10 000,00 грн витрат понесених на професійну правничу допомогу.

26 квітня 2024 року відповідач подав клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, в якому відповідач просить суд не враховувати зазначений позивачем необґрунтований розмір витрат які підлягають розподілу, а у випадку врахування зменшити такий розмір до 1 500,00 грн.

Відповідно до правил частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У своєму позові позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на надання правової допомоги складає 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Разом з тим зазначений попередній розрахунок судових витрат стосувався усіх заявлених позовних вимог до їх роз`єднання судом.

Згідно з нормами частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Рішення суду першої інстанції у справі ухвалено 16 квітня 2024 року, заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу подана до суду 19 квітня 2024 року, а тому суд вважає, що наявні правові підстави для розгляду заяви про розподіл судових витрат по суті.

Розглянувши подану заяву про розподіл судових витрат суд зауважує таке.

Частинами 2-6 статті 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги №2/10-23 від 02 жовтня 2023 року; додаткової угоди №1 від 02 жовтня 2023 року; довіреність від 27 грудня 2022 року; акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 18 квітня 2024 року; детальний опис наданих послуг.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги від 02 жовтня 2023 року, клієнт доручає, а адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу та представництво інтересів у справах щодо захисту майнових прав та інтересів довірителя.

Додатковою угодою № 1 визначено, що довіритель доручає, а адвокат зобов`язується надати правову допомогу щодо стягнення заборгованості за договором поставки від 18.05.2023 №53-122-01-23-13424.

Пунктом 3 додаткової угоди сторонами встановлено, що винагорода за надання послуг становить 10 000,00 грн, до складу якої входять правовий супровід справи у суді незалежно від його обсягу, змісту, характеру та складності за винятком участі у судових засідань, вартість якої становить 700,00 грн за одне судове засідання.

Згідно із актом приймання наданих послуг №1 від 18 квітня 2024 року сторонами погоджено обсяг наданих послуг та її вартість, що становить 10 000,00 грн.

До вказаних витрат входять: вивчення матеріалів справи; надання правової консультації, в тому числі щодо судової практики з даної категорії справ, зокрема практики Господарського суду Рівненської області у справах про стягнення заборгованості з АТ "НАЕК "Енергоатом" за договорами поставки; складення та подання претензії до ДП "НАЕК "Енергоатом" та ВП "Рівненська АЕС" про сплату заборгованості за договором поставки №53-122-01-23-13424, що є обов`язковим досудовим способом врегулювання спору відповідно до пункту 9.4 договору; складення та подання до суду позовної заяви до АТ "НАЕК "Енергоатом", відповіді на відзив; участь в судових засіданнях 12.03.2024 та 16.04.2024.

Також пунктом 4 акту погоджено, що вартість наданих послуг сплачується протягом 10 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили.

Таким чином суд констатує, що позивачем доведено наявність витрат на професійну правничу допомогу у справі в розмірі 10 000,00 грн.

Разом з тим, 26 квітня 2024 року відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Вказане клопотання аргументоване тим, що позивачем не доведено що всі судові витрати були неминучими, а справа не є складною, а при розподілі судових витрат, витрати на правничу допомогу не повинні враховувати час та вартість послуги із складання претензії, адже, згідно з нормами процесуального законодавства, направлення претензії контрагенту не являється обов`язковим.

Послуги з вивчення матеріалів справи, надання правових консультацій та складення і подання до суду позовної заяви не можуть бути окремими видами адвокатських послуг, що, відповідно, безпосередньо впливає на визначення розміру гонорару у даній судовій справі. Послуги із консультацій клієнта, вивчення матеріалів справи та судової практики охоплюються послугами та діями, щодо підготовки та написання позовної заяви. Усі ці вказані у детальному описі послуги є одним безперервним процесом під час надання правової допомоги.

Суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На думку суду даний спір про стягнення відсотків річних не відноситься до категорії складних.

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Окрім того, як було зазначено судом, вимоги про стягнення відсотків річних заявлені разом з позовом про стягнення заборгованості. Згодом, з огляду на визнання відповідачем суми основного боргу позовні вимоги було роз`єднано. Тобто частина наданих послуг були ідентичними (вивчення матеріалів, підготовка та подання позову) у двох справах, та не потребувала додаткових витрат часу.

Дослідивши опис наданих послуг суд не знаходить підстав повного покладення на відповідача витрат щодо складення та подання претензії з метою досудового врегулювання спору. Суд зазначає, що вказані витрати не стосуються розгляду справи, а чинним законодавством для даних правовідносин не встановлено обов`язковість досудового врегулювання спору, тобто на переконання суду, дані витрати не являються обов`язковими та неминучими.

Щодо обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмету спору та їх завищення щодо іншої сторони спору суд відзначає, що звертаючись з позовом до суду позивачем заявлено орієнтовний розмір витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, з урахуванням ціни позову, що становила 510 869,89 грн. А проте після роз`єднання позовних вимог ціна позову в даній справі складала 9 116,89 грн, а заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу становить більше 100% ціни позову.

А тому, суд робить висновок, що заявлена відповідачем сума судових витрат є непропорційною до предмету спору та витрат понесених іншою стороною.

Суд ураховує, що пропорційне покладення судових витрат по відношенню до суми основного боргу та відсотків річних в даному випадку нівелює принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, оскільки, на переконання суду, в будь-якому випадку сторона має право на отримання мінімальної компенсації вартості понесених судових витрат.

З огляду на такі обставини, суд вважає за можливе застосувати положення частини 5 статті 129 ГПК України та врахувати під час вирішення питання про розподіл судових витрат наведені вище обставини. На думку суду заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу не є в повній мірі обґрунтованим та пропорційним до предмета спору. Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення позивачу 4 500,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат суд покладає на позивача.

Водночас суд звертає увагу позивача, що останній не скористався своїм правом на стягнення судових витрат у справі про стягнення суми основного боргу що становила 501 753,00 грн, та яка була розглянута в межах справи №918/268/24.

Згідно з визначеннями статті 3 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з нормами статті 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статті 2 ГПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь фізичної особи - підприємця Ігнатійчук Наталії Сергіївни ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач (Стягувач): фізична особа - підприємець Ігнатійчук Наталія Сергіївна ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ).

Відповідач (Боржник): Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська 3, ідентифікаційний код 24584661).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР