Рішення № 118728931, 30.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2024 року справа №640/13285/21

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

до Окружного адміністративного суду міста Києва у травні 2021 року звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (ГУ Нацполіції в Київській області, Головне управління).

Просив:

- визнати протиправним та скасування наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №105о/с від 13.04.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №2 Бучанського районного управління поліції ГУ Нацполіції в Київській області на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - за власним бажанням;

- поновити його на посаді, що є рівнозначною посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №2 Бучанського районного управління поліції ГУ Нацполіції в Київській області;

- стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.04.2021 по дату ухвалення судового рішення;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу справу розподілено 05.03.2024 та 12.03.2024 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.

Ухвалою від 12.03.2024 таку справу прийнято до провадження суддею Скрипкою І.М. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що оскаржуваний наказ містить посилання на рапорт ОСОБА_1 від 12.04.2021, однак, за твердженням позивача, такого числа він не писав такий рапорт. Пояснив, що протягом останнього року служби тричі писав рапорти про звільнення за власним бажанням для подальшого переведення на інші посади в реорганізовані органи поліції. Наголошував, що після переведення в реорганізований орган - відділ поліції №2 Бучанського районного управління, мав намір продовжувати службу в органах Національної поліції. Також вказав, що двічі направляв письмові звернення про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням, однак вони залишені без реагування.

У зв`язку із цим, просив задовольнити позов.

Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Наголошував, що ГУ Нацполіції в Київській області під час звільнення позивача діяло у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством. Зазначили, що докази написання рапорту про звільнення під тиском, а не за власним бажанням, - відсутні. Вказали, що під час вирішення спорів, пов`язаних з проходженням публічної служби, пріоритетними є норми спеціальних законів, а трудове законодавство застосовується за умови неврегульованості спеціальним або, коли у спеціальному законі прямо про це йдеться. Підкреслювали, що звільнення мало місце 13.04.2021, тоді ж позивач отримав трудову книжку, наказ про звільнення, обхідний лист, припис, однак жодним чином не повідомив про бажання продовжувати службу у поліції, а заяви про відкликання рапорту про звільнення датовані 21.04.2021 та 26.04.2021.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 з липня 2009 року проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, має повну вищу освіту за спеціальністю «інженерна механіка; автомобілі та автомобільне господарство» (у 2009 році закінчив Національний транспортний університет) та за спеціальністю «правознавство» (у 2014 році закінчив Національну академію внутрішніх справ України).

В Головному управлінні Нацполіції в Київській області ОСОБА_1 працював з 07.11.2015, спочатку на посаді інспектора чергової частини Ірпінського відділу поліції; з 15.04.2016 - інспектором сектору реагування патрульної поліції №3 Ірпінського відділу поліції; з 01.02.2021 - на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №2 Бучанського районного управління поліції.

13.04.2021 наказом Головного управління Національної поліції в Київській області №105о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 (за власним бажанням) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Підставою зазначено рапорт ОСОБА_1 від 12.04.2021 та довідку від 13.04.2021 (а.с.15).

Судом досліджено належним чином засвідчену копію рапорту позивача від 12.04.2021 (а.с.40). Так, такий рапорт містить наступне письмове прохання: «Прошу Вас звільнити мене зі служби в Національній поліції України за власним бажанням. Від проходження військово-лікарської комісії відмовляюся та з наслідками її не проходження ознайомлений». Також тут міститься підпис позивача, прізвище, ім`я, адресат рапорту. Написання такого рапорту саме позивачем не заперечується.

Дата у вказаному рапорті - відсутня.

Позивач пояснив, що у нього склалися конфліктні відносини з керівництвом у зв`язку із тим, що він відстоював свою думку у спірних ситуаціях і не бажав виконувати накази, які на його погляд містили елементи порушень законодавства. При цьому, протягом останнього року роботи керівництво неодноразово ініціювало написання підлеглими працівниками рапортів про звільнення за власним бажанням для подальшого переведення в реорганізовані органи поліції, і позивач тричі писав такі рапорти без проставлення дати. Вважає, що з метою зведення з ним особистих рахунків, скористались раніше написаним ним рапортом без дати для звільнення з органів поліції.

Також судом досліджено клопотання заступника начальника Бучанського РУП ГУНП в Київській області від 12.04.2021 із висновком начальника Бучанського РУП ГУНП в Київській області від 12.04.2021 (а.с.41, 41зв.). Так, тут, у тому числі заначено про проведення бесіди про звільнення 12.04.2021.

Крім того, у матеріалах справи наявні Правила військового обліку призовників і військовозобов`язаних та Рекомендації для поліцейських, державних службовців та працівників поліції, які є суб`єктами декларування про дотримання окремих обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції» при звільненні зі служби/роботи від 13.04.2021 із доказами ознайомлення ОСОБА_1 (а.с.42-43).

Також наявна розписка позивача, де він стверджував, що в день звільнення на лікарняному та у відпустці не перебуває (а.с.44). Така розписка не містить дати, проте позивач не заперечує її написання 13.04.2021.

Позивач ознайомлений із наказом про його звільнення 13.04.2021, про що міститься відмітка ОСОБА_1 і особистий підпис, проставлено тут і дату 13.04.2021 (а.с.45).

Судом з`ясовано, що 13.04.2021 після ознайомлення із наказом про звільнення, правилами щодо військового обліку, рекомендаціями по антикорупційному законодавству, отриманням трудової книжки, обхідного листа і припису - ОСОБА_1 не висловлював бажання продовжувати службу в поліції.

Позивач стосовно цієї обставини вказав, що 13.04.2021 був поставлений перед фактом звільнення і розумів специфіку поліцейської структури, в якій все засноване на вертикалі відомчої влади і жорсткій регламентації служби; а незгода шляхом активних дій не могла б вирішити питання, тому він був вимушений скоритись ситуації.

Судом досліджено і рапорт ОСОБА_1 про призначення на посаду інспектора сектора реагування патрульної поліції №3 Ірпінського відділу поліції, за результатами чого суд констатує відсутність проставленої дати і на такому документі.

Позивач подав до суду і примірники заяв, датованих 21.04.2021 та 26.04.2021 (а.с.16-17), де зазначав про намір продовжувати працювати в органах Національної поліції України та просив залишити без розгляду і повернути раніше написаний ним рапорт про звільнення за власним бажанням.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як закріплено у статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

За приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII (Закон № 580-VIII).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (частина перша статті 59 Закону № 580-VIII).

За нормами частин третьої та четвертої статті 59 Закону № 580-VIII рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

За приписами пункту 7 частини першої статті 77 цього ж Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

За змістом статті 60 цього ж Закону проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Таким чином, служба в національній поліції є публічною службою, проходження якої урегульовується спеціальним законодавством. У той же час, Закон України «Про Національну поліцію» взагалі не врегульовує процедуру звільнення поліцейських за власним бажанням, окрім як містить посилання на таку можливість.

У той же час, на час виникнення спірних відносин (і станом на зараз) діє Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.

За правилами підпункту ж пункту 64 названого Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Як закріплено у пункті 68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Таким чином, обов`язковою умовою звільнення за власним бажанням є наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, а також попередження прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення.

Верховний Суд у постанові від 12.08.2019 у справі №810/3376/16 зазначив, що нормативно-правові акти, які були прийняті до утворення поліції і не суперечать законодавству про останню, мають застосовуватися, як спеціальні норми права, до правовідносин, що виникають з приводу проходження служби поліцейськими до прийняття відповідних нормативно-правових актів. Таким чином, оскільки Національна поліція входить до структури Міністерства внутрішніх справ, то в питаннях своєї діяльності та проходження служби працівники поліції, керуються в тому числі і нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим положенням працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов`язків по забезпеченню безпеки громадян та громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.

Крім того, Верховний Суд у цій же постанові від 12.08.2019 у справі №810/3376/16 виклав правову позицію, відповідно до якої видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку, якщо таке прохання не міститься у рапорті про звільнення, є протиправним. Проте у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю між сторонами (проханням), зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Також, колегія суддів вказала, що з наявної в матеріалах справи №810/3376/16 копії рапорту позивача про звільнення не вбачається, що останній містить інформацію щодо дати звільнення, тому це свідчить про відсутність домовленості між сторонами щодо звільнення у більш короткий строк, і зробила висновок, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача зі служби до спливу тримісячного строку від дня попередження позивачем про своє бажання звільнитися.

За наведеного, враховуючи приписи Положення №114, а також правовий висновок Верховного Суду у постанові від 12.08.2019 у справі №810/3376/16, суд приходить до висновку, що у спірних відносинах не дотримано процедури звільнення за власним бажанням, зокрема, строку у три місяці від дня попередження позивачем про своє бажання звільнитися, за відсутності домовленості між сторонами щодо звільнення у більш короткий строк.

За положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У цьому випадку оскаржуване рішення не відповідає перерахованим вимогам.

При цьому, суд зазначає, що недотримання процедури звільнення за власним бажанням у випадку, який розглядається, є самостійною і достатньою підставою для визнання оскаржуваного наказу протиправним і його скасування.

Стосовно відсутності дати у рапорті про звільнення за власним бажанням.

Позивач не зазначав дату і в рапорті про призначення на посаду інспектору сектора реагування патрульної поліції №3 Ірпінського відділу поліції, а також у розписці у день звільнення на підтвердження неперебування на лікарняному або у відпустці. 13.04.2021 позивач ознайомився із наказом про звільнення, де як підстава вказано рапорт ОСОБА_1 від 12.04.2021, проставив на примірнику наказу підпис, дату, і відмітку «Ознайомлений», жодних зауважень до дати рапорту не висловив.

Щодо написання рапорту під тиском, то позивачем не подано будь-яких доказів на підтвердження такої обставини.

Суд також звертає увагу, що позивач є особою із двома вищими освітами, у тому числі юридичною, і розумів наслідки написання ним особисто заяви про звільнення з органів поліції за власним бажанням.

Отже, суд констатує, що відсутність дати у рапорті про звільнення саме у спірному випадку не є самостійною підставою для скасування оскаржуваного наказу.

Разом із тим, такий наказ підлягає визнанню протиправним і скасуванню з інших, зазначених вище підстав.

Враховуючи висновок суду про протиправність наказу про звільнення і його скасування, суд також вважає за необхідне відновити порушене право позивача і поновити його на посаді, рівнозначній тій, з якої його було протиправно звільнено.

Оскільки няіким спеціальним нормативним актом не врегульовано порядок поновлення і оплати за час вимушеного прогулу поліцейського, застосуванню у цій частині підлягають норми трудового законодавства.

За правилами статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За змістом пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами пункту 4 цього ж Порядку при обчисленні середньої заробітної плати за два останні місяці не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Вимушений прогул у випадку, який розглядається, розраховується судом з 14.04.2021 (наступний день за днем звільнення) по 30.04.2024 (день ухвалення судом рішення).

Як вбачається із поданої ГУ Нацполіції в Київській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 від 21.03.2024 № 171, середньомісячна заробітна плата позивача за два місяці, що передували місяцю звільнення з роботи, складала 11205 грн, а середньоденна 379,83 грн.

Тривалість вимушеного прогулу позивача з 14.04.2021 по 30.04.2024 включно становить: 2021 рік - 180 робочих днів, 2022 рік - 257 робочих днів, 2023 рік - 260 робочих днів, 2024 рік - 87 робочих днів, що разом складає 784 робочих днів.

Таким чином, належна до стягнення сума за час вимушеного прогулу позивача - 297 786, 72 грн. (784 робочих днів х 379,83 грн. середньоденного заробітку).

За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

За положеннями статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць.

Як закріплено у частині першій статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення в частині поновлення на роботі та стягнення суми неотриманої заробітної плати за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, доказів понесення інших судових витрат як позивачем, так і відповідачем не надано, отже і підстави для розподілу судових витрат - відсутні.

Також у позовній заяві висловлено прохання позивача (яке суд розцінює як клопотання, а не як окрему позовну вимогу) про встановлення судового контролю за виконанням рішення у справі.

Так, за правилами частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов`язком суду, та має застосовуватися у виключних випадках.

При цьому, підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Ураховуючи викладене, суд уважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про можливість ухилення відповідачем від виконання цього судового рішення, а тому підстави для встановлення судового контролю відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області №105о/с від 13.04.2021 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції з посади інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14.04.2021 по 30.04.2024 у сумі 297 786, 72 грн. грн. (двісті дев`яносто сім тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 72 копійки).

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на посаді, що є рівнозначною посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №2 Бучанського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області (код ЄДРПОУ 40108616, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.