Ухвала суду № 118728778, 29.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

29 квітня 2024 року м. Київ № 320/14238/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Василенко Г.Ю., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора , Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора , Державної казначейської служби України, в якому просить суд: в якому просить:

- стягнути з держави в особі Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) матеріальну шкоду, завдану неконституційним актом, у загальній сумі 1 806 405 (один мільйон вісімсот шість тисяч чотириста п`ять) гривень 92 копійки;

- зобов`язати державу в особі Державної казначейської служби України (ЄДРПОУ: 37567646) перерахувати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України завдану йому матеріальну шкоду, завдану неконституційним актом, у загальній сумі 1 806 405 (один мільйон вісімсот шість тисяч чотириста п`ять) гривень 92 копійки.

Згідно з пунктом 4 частини 1, частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це інститут права, що покликаний розмежувати як компетенцію різних ланок судової системи так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1).

При цьому, частина перша статті 4 КАС України містить дефініції таких термінів:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Предметом позову у даній справі є, зокрема, вимоги про: стягнення з держави в особі Офісу Генерального прокурора на користь позивача матеріальну шкоду, завдану неконституційним актом та зобов`язання держави в особі Державної казначейської служби України перерахувати на користь позивача з Державного бюджету України завдану йому матеріальну шкоду, завдану неконституційним актом.

При цьому, будь-які інші вимоги про вирішення публічно-правового спору позивачем не заявлені.

Більш того, сам позивач на аркуші 3 позовної заяви зазначив таке:

"Позивач (як особа, яка проходила публічну службу) звертається до суду виключно з вимогою про відшкодування шкоди у вигляді упущеної вигоди, тобто спірне питання не стосується вирішення публічного-правового спору щодо протиправності рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень".

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Частина третя статті 152 Конституції України визначає, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 Цивільного кодексу України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Оскільки у цій же справі позивач заявив виключно вимогу про відшкодування майнової шкоди, без одночасного оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у період 24.12.2019 по 02.09.2023 (тобто без вимоги вирішити публічно-правовий спір), дана справа не належить до предметної юрисдикції адміністративного суду.

При цьому, у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №280/3887/21, правовідносини якої є подібними (схожими), зазначено таке:

"Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

У цій же справі ОСОБА_1 заявила виключно вимогу про відшкодування майнової шкоди, без одночасного оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у період з 1 липня 2015 року до 26 березня 2020 року.

Тож, судам попередній інстанцій варто надати оцінку указаному в площині визначення предметної юрисдикції цього спору".

Отже, згідно з правовим висновком Верховного Суду, для розгляду спору у порядку адміністративного судочинства вимоги про відшкодування майнової шкоди мають одночасно поєднуватися з вимогами про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено. що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивач, звернувшись до суду з позовною заявою у цій справі, має виключно намір захистити своє право на отримання відшкодування майнової шкоди, не намагаючись при цьому вирішити публічно-правовий спір.

У зв`язку з цим, даний спір не пов`язаний із захистом прав у сфері публічно-правових відносин, а стосується цивільних прав та інтересів позивача.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Ураховуючи наведене, суд зазначає, що даний спір підлягає вирішенню загальним місцевим судом в порядку цивільного судочинства, а тому відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі за цим позовом.

Керуючись пунктом 1 частини першої, частиною п`ятою статті 170, статтями 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Василенко Г.Ю.