Рішення № 118726900, 29.04.2024, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року ЛуцькСправа № 140/2695/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Лозовського О.А.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними дій щодо складання вимоги №Ф-2050-0320 від 14.02.2024, визнання недійсною вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-2050-0320 від 14.02.2024 та стягнення моральної шкоди в розмірі 416957,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Позивач зазначає, що з 12.06.2015 є пенсіонером та перебуває на обліку як особа з інвалідністю II групи та з 08.11.2011 припинив здійснювати підприємницьку діяльність. Проте, відповідачем при формуванні спірної вимоги не враховано положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яким встановлено, що особи з інвалідністю звільняються від сплати єдиного внеску. З урахуванням вищезазначеного просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 15.03.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача позов не визнав, та зазначив, що податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску №Ф-2050-0320 від 14.02.2024 на суму 4585,27 грн включає в себе наступні суми боргу, а саме: сума 4006,54 грн виникла внаслідок самостійно поданої декларації 09.02.2017 (Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного соціального внеску) і з моменту подання є узгоджена та оскарженню не підлягає; сума 170 грн виникла внаслідок рішення №0356411303 від 17.08.2018 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; сума 408,63 грн виникла внаслідок нарахувань плати по єдиному внеску (мін. страх, внесок) від 17.03.2016. Вказує, що дані суми позивачем оскаржені не були, відповідно мають статус узгоджених податкових зобов`язань. У відповідності до пункту 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. В даному випадку нарахування єдиного внеску по коду платежу «71040000» здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто в автоматичному режимі, тому просить відмовити у задоволенні позову. Також просить відмовити в частині стягнення моральної шкоди, оскільки така не підтверджена жодними доказами.

У відповідача на відзив позивач заперечує доводи представника відповідача як безпідставні. Вказує, що згідно посвідчень інваліда третьої та другої групи ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з 12.06.2015 по сьогоднішній день, а тому у нього відсутній обов`язок сплати внесків з ЄСВ. Договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування він не підписував, тому вважає позов обгрунтованим та просить його задовольнити у повному обсязі.

У письмових запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача вважає оскаржувану вимогу такою, що винесена правомірно, оскільки позивачем не було повідомлено ГУ ДПС у Волинській області про наявність у нього пільг, відповідно нарахування ЄСВ проводилось згідно вимог закону.

В додаткових поясненнях позивач підтримав позовні вимог з підстав, викладених в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Позивач ОСОБА_1 з 12.06.2015 є пенсіонером по інвалідності III групи, а з 16.05.2023 є пенсіонером по інвалідності II групи, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 12.06.2015 та від 16.05.2023 відповідно (а. с. 2, 4).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 21.04.1993 зареєстрований як фізична особа-підприємець, запис про реєстрацію №21980170000004103.; 08.11.2022 внесено запис про припинення підприємницької діяльності за власним рішенням.

ГУ ДПС у Волинській області 14.02.2024 сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2050-0320, відповідно до якої позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 4585,27 грн.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) визначено поняття пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом четвертим частини першої статті 4 вказаного Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закон №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом третім частини першої статті 7 Закон №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію по інвалідності і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закон №2464-VI, проте, не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільних засадах.

Так, добровільна участь особи, яка виявили бажання бути платниками єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідачем не надано суду жодних заяв, поданих позивачем до контролюючого органу про добровільну участь зі сплати ЄСВ, отже, позивач не виявляв бажання сплачувати ЄСВ, тому, суд вважає, що нарахування податковим органом зобов`язання, від якого позивач звільнений є протиправним.

Враховуючи що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності та звільнений від сплати єдиного внеску в силу вимог частини 4 статті 4 Закону №2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав, він не має обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Враховуючи зазначене, суд зазначає, що контролюючим органом належним чином не доведено наявності підстав для формування та направлення позивачу спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а відтак вимога №Ф-2050-0320 від 14.02.2024 про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, як слідує з позовної заяви, позивач, серед іншого, просить визнати протиправними дії ГУ ДПС у Волинській області щодо складання оскаржуваної вимоги.

Суд при вирішенні даного спору зазначає, що визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Волинській області №Ф-2050-0320 від 14.02.2024 про сплату боргу (недоїмки) не потребує в подальшому визнання протиправними дій щодо її винесення, оскільки в даному випадку саме це є рішенням (вимога) є актом індивідуальної дії у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає.

Водночас позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому моральних страждань протиправною поведінкою відповідачів по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

Крім того, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У свою чергу, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 416957 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 416957 грн є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, позивач не навів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральними стражданнями, не вказав, з яких міркувань він виходив визначаючи розмір шкоди, розрахунку моральної шкоди та, якими доказами це підтверджується.

Питання про розподіл судових витрат у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від Ф-2050-0320 від 14.02.2024.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.А. Лозовський