Рішення № 118721625, 24.04.2024, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2024 року справа № 542/261/24

провадження № 2/542/199/24

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Кашуби М.І.,

за участю секретаря судового засідання Журавель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

До Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_1 звернувся представник ТОВ «ФК «Ріальто» та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 210116-33262-1 у розмірі 19731,62, судові витрати у справі.

У позовній заяві позивач зазначив, що 16.01.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 210116-33262-1. Вказав, що 01.07.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» було укладено договір про відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М. Згідно з умовами вказаного договору право вимоги за кредитним договором № 210116-33262-1 від 16.01.2021 перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто».

Зазначив, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 19731,62 грн, яка складається з: 3550,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1271,62 грн прострочена заборгованість по несплаченим процентам; 14910,00 грн сума заборгованості по несплаченим процентам за неправомірне користування грошовими коштами.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 12.03.2024 відкрито провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті (а.с. 85-86).

В судове засідання представник позивача не з`явилася, до суду подала заяву, у якій просила розгляд справи здійснити без її участі за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач в судове засідання не з`явився. До суду надійшла заява від представника відповідача ОСОБА_2 про розгляд справи без її участі та участі відповідача. Також вказала, що вона та відповідач ОСОБА_1 позовну заяву визнають частково, а саме: в частині заборгованості за кредитом у сумі 3550,00 грн, в іншій частині позов не визнають.

Заперечень щодо розгляду справи у спрощеному провадженні сторони не надавали.

Суд, відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України вважає можливим розглянути справу у відсутність учасників справи, які не з`явилися.

Згідно з частиною 2 статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Щодо підстав позову та наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Встановлено, що в обґрунтування позовних вимог та, в свою чергу, наявності у позивача права грошової вимоги до відповідача, позивач посилався на договір факторингу № 01/07/2021/-Р/М, укладений 01.07.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто».

Верховний Суд у своїй постанові від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19 визначив, що підстава позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава. Фактична підстава позову це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру. Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Так, перевіряючи доводи позивача щодо існування у нього матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах та наявності підстави позову- переходу до нього права грошової вимоги до відповідача на підставі договорів факторингу, суд враховує, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 512 Цивільного кодексу Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно достатті 514 Цивільного кодексу Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першоюстатті 513 Цивільного кодексу Україниправочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до частини першоїстатті 517 Цивільного кодексу Українипервісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, уЦивільному кодексі Українивстановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

В свою чергу, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме кредитне зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно доположень ст.1077-1079ЦК України,за договоромфакторингу (фінансуванняпід відступленняправа грошовоївимоги)одна сторона(фактор)передає абозобов`язуєтьсяпередати грошовікошти врозпорядження другоїсторони (клієнта)за плату(убудь-якийпередбачений договоромспосіб),а клієнтвідступає абозобов`язуєтьсявідступити факторовісвоє правогрошової вимогидо третьоїособи (боржника). Клієнтможе відступитифакторові своюгрошову вимогудо боржниказ метоюзабезпечення виконаннязобов`язанняклієнта передфактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Предметом договоруфакторингу можебути правогрошової вимоги,строк платежуза якоюнастав (наявнавимога),а такожправо вимоги,яке виникнев майбутньому(майбутнявимога). Майбутня вимогавважається переданоюфактору здня виникненняправа вимогидо боржника.Якщо переданняправа грошовоївимоги обумовленепевною подією,воно вважаєтьсяпереданим змоменту настанняцієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Сторонами удоговорі факторингує факторі клієнт. Клієнтому договоріфакторингу можебути фізичнаабо юридичнаособа,яка єсуб`єктомпідприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Поряд з цим, відповідно до правовго висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно дозаконумає право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Разом з тим у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно доглави 73 Цивільного кодексу Україниправова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу (пункт 47 постанови).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) навела такі ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначеніЗаконом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги (пункт 48 постанови).

Разом з цим, у своїй постанові від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступнення від правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансовіпослуги тадержавне регулюванняринків фінансовихпослуг»,фінансові послуги - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг є фінансовою послугою.

Аналіз положень статей 1077-1078 ЦК України, а також зазначених висновків Верховного Суду свідчить про те, що підставою заміни учасника кредитних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо.

Таким чином, ціна договору та плата за договором факторингу є його істотними умовами, а виконання умов щодо оплати за договором факторингу та подання відповідних доказів має значення для підтвердження правонаступництва у кредитних правовідносинах та для реалізації прав нового кредитора, який замінив первісного кредитора у зобов`язанні, зокрема, звернення з позовом до суду про стягнення з боржника кредитної заборгованості.

Дослідивши надані до позовної заяви докази, суд встановив.

Відповідно до п. 1.1 та 4.1 договору факторингу № 01/07/2021-Р/М від 01.07.2021, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» та ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто», первісний кредитор в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України відступає (передає), а Новий Кредитор приймає (набуває) Права грошової вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами, строк виконання за якими настав або виникає в майбутньому до третіх осіб Боржників (позичальниками за кредитними договорами), включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою)., пеню за порушення грошових зобв`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Первісному кредитору. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Акті прийому-передачі прав та додаткових договорах до Договору. Ціна відступлення права вимоги за цим договором становить 199785,81 грн.

Разом з тим, суд враховує, що п. 3.1 договору факторингу визначено, що права вимоги за кредитними договорами вважаються відступленими з моменту підписання Акту прийому-передачі прав, що є невід`ємною частиною договору.

Водночас, консенсуальний характер договору факторингу вказує на необхідність підтвердження подальшого виникнення прав і обов`язків сторін за такими договорами, підписаним Актом прийому-передачі прав вимоги та сплатою коштів у розмірі ціни відступлення, що має бути підтверджено відповідними документами фінансової звітності (платіжним дорученням, тощо).

Відповідно до платіжного доручення № 371 від 15.09.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» здійснила платіж на оплату договору відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/Р від 01.07.2021 від 31.03.2021 у розмірі 199785,81 грн на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (а.с. 61).

Так, відповідно до витягу з Акта приймання-передачі прав № 1 від 01.07.2021 до договору відступлення прав вимоги № 01/07/2021-Р/М від 01.07.2021 ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» набуло права вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором № 210116-33262-1 у розмірі 19731,62 грн.

Враховуючи наведене, позивачем надано до суду докази виникнення прав і обов`язків за договором факторингу № 01/07/2021-Р/М від 01.07.2021 та докази наявності у позивача права грошової вимоги саме до відповідача.

Щодо отримання відповідачем кредитних коштів/позики та розміру заборгованості.

Встановлено,що вобґрунтування позовнихвимог позивачпосилався нате,що 16.01.2021між ТОВ«Фінансова компанія«Фінанс Інновація»та ОСОБА_1 було укладенокредитний договір №210116-33262-1 на суму3550,00 грн строком на 18 днів.

Зазначив, що договір складено в двох оригінальних примірниках у електронному вигляді українською мовою, по одному для кожної із сторін, що мають однакову юридичну силу. Позичальник після укладення цього договору завантажує його з особистого кабінету на свій персональний комп`ютер або інший пристрій який дає можливість позичальнику переглядати укладений договір, створювати його копію на паперовому носії таким чином та у такому форматі, що унеможливлює зміну його змісту ( п. 5.1 договору). Сума надання кредиту: 3550,00 грн, строк дії кредиту 18 днів, процентна ставка за користування коштами кредиту 1,99 % за день; 726,35 % - річна процентна ставка. Відповідно до п. 1.6 вказаного кредитного договору товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб 432338хххххх0621, що належить позичальникові.

На підтвердженняобґрунтованості позовнихвимог вчастині стягненнязаборгованості закредитним договором№ 210116-33262-1 позивачем надано копію квитанції (а.с. 24), розрахунок заборгованості (а.с. 25), анкету-заяву на кредит № 714473 (а.с. 27-28).

Надаючи оцінку зазначеним доказам у справі, суд враховує, що електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного

документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

При цьому, як уже вказувалось вище у цьому рішенні, відповідно до положень ст. 517 ЦК України новому кредиторові у зобов`язанні передаються від первісного кредитора документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Разом з тим, суд встановив, що на підтвердження суми заборгованості відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 210116-33262-1 від 16.01.2021 позивачем надано розрахунок заборгованості за період з 16.01.2021 по 14.02.2024 (а.с. 25), у якому зазначено, що станом на 14.02.2024 заборгованість відповідача становить 19731,62 грн, з яких: 3550,00 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту; 1271,62 грн прострочена заборгованість по несплаченим процентам та 14910,00 грн; сума заборгованості по несплаченим процентам за неправомірне користування грошовими коштами 14910,00 грн.

Суд звертає увагу, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р.№ 6-16цс15.

Пункт 51 Розділу 3 Положення про організацію бухгалтерського обліку бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року встановлює, що Первинні документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи, який/яка склав/склала документ/від імені якого/якої складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Залежно від характеру операції та технології оброблення облікової інформації до первинних документів можуть уключатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції). Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

Також пункт 52 Положення вказує, що первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку, а унесення виправлень до первинних документів не допускається (п. 53).

Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинними документами, який підтверджує отримання кредиту, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.

Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за № 210116-33262-1 від 16.01.2021 не є достатнім для висновку про існування боргу та у заявлену позивачем розмірі, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.

Крім цього, за відсутності належних та допустимих доказів, суд позбавлений можливості зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірних договорів порушені відповідачем.

За загальним правилом тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Такий подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 219/1704/17.

Згідно з положеннями ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 12, 13 ЦПК України).

Отже, з аналізу викладеного, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних, достовірних, допустимих та достатніх доказів правильності розрахунку розміру заборгованості за кредитним договором № 210116-33262-1.

Разом з тим, із поданої до суду заяви представника відповідача вбачається, що факт отримання від первісного кредитора кредитних коштів ним не заперечується, а позовні вимоги в цій частині відповідач визнає.

З урахуванням встановлених обставин справи з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ріальто» підлягає стагненню заборгованість за кредитним договором № 210116-33262-1 від 16.01.2021 у розмірі 3550,00 грн.

Водночас, встановлено, що договором про надання кредитних коштів № 210116-33262-1 від 16.01.2021 передбачено сплату відсотків за користування коштами кредиту у розмірі: 1,99 % за день; 726,35 % - річна процентна ставка, а у випадку порушення строків повернення кредиту, позичальник сплачує товариству плату за неправомірне користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожен день користування; 1277,50% річна процентна ставка.

Суд вважає, що нарахування позивачем відсотків за користування кредитом у розмірі 16181,62 грн не відповідає вимогам чинного законодавства про захист прав споживачів. Крім того, передбачення в договорі такого високого розміру відсотків порушує принцип рівності сторін договору, учасником якого є відповідач як споживач, тим самим порушує його права споживача, тому вимога позивача про стягнення цієї суми заборгованості за відсотками, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим ст. 3п. 6, ст. 509ч. 3 та ст. 627 ЦК Українизасадам справедливості, добросовісності, розумності, є несправедливо непомірним тягарем для відповідача та джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем, а наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення як засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

З огляду на приписичастини четвертої статті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частиниРішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509та ч. 1-2 ст. 627 ЦК Українизасадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013).

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

При цьому, суд вважає релевантним посилання на вказане рішення Конституційного суду при вирішенні питання про розмір відсотків за порушення відповідачем грошового зобов`язання.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, суд, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків невиконаному зобов`язанню відповідача та врахуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає, що належить зменшити розмір відсотків до розміру - 1775,00 грн, що складає 50% від суми заборгованості по кредиту. На переконання суду, саме такий розмір відсотків буде справедливим, забезпечить розумний баланс інтересів сторін та є адекватним у розрізі конкретних правовідносин.

Враховуючи наявність у ОСОБА_1 непогашеної заборгованості за кредитним договором, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача частково, а саме: стягнути заборгованість за кредитним договором, яка складається з наступного:

-3550,00 грн - заборгованість за кредитом;

-1775,00 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Зважаючи на те, що позовні вимоги суд задовольняє частково, на 26,99% (5325,00 грн / 19731,62 грн / х 100), то з відповідача у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених вимог в сумі 653,81 грн (2422,40 грн. х 26,99%).

Керуючись ст. 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4 код ЄДРПОУ 43492595, суму простроченої заборгованості за кредитним договором № 210116-33262-1 від 16.01.2021 у розмірі 3550,00 грн (три тисячі п`ятсот п`ятдесят грн 00 коп), суму заборгованості за нарахованими відсотками 1775,00грн (одна тисяча сімсот сімдесят п`ять грн 00 коп), всього 5325,00грн (п`ять тисяч триста двадцять п`ять грн 00 коп).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» судовий збір в розмірі 653,81 грн (шістсот п`ятдесят три грн вісімдесят одна коп) на відшкодування понесених судових витрат.

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» місцезнаходження: бульвар ВацлаваГавела,4м. Київ, 03124,

відповідач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Кашуба М.І.

Повний текст рішення складено 29 квітня 2024 року.