Рішення № 118719250, 29.04.2024, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/958/24

Провадження № 2-а/0158/21/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2024 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Оніщук Н.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Гудкової М.С.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ківерцівського відділу Управління Держаної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця від 19 березня 2024 року,

В С Т А Н О В И В

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ківерцівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення від 19.03.2024 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця.

У позовній заяві вказує, що він є громадянином російської федерації та з метою прибув на територію України 07 лютого 2021 року через офіційний пункт пропуску. Мета приїзду - спільне проживання та догляд за матір`ю - ОСОБА_2 , 1954 року народження, громадянкою України, яка проживала у м. Харкові.

Зазначає, що проживаючи у вищевказаному місті, отримав та, в подальшому, продовжив дозвіл на імміграцію в Україні до 09.04.2022 року. Однак, через повномасштабне вторгнення, у березні 2022 року змушений був разом з матір`ю евакуюватись на Волинь, а саме до м. Ківерці.

19.03.2024 року самостійно прибув до Ківерцівського відділу міграційної служби аби отримати дозвіл на перебування на території України, однак працівником вказаної у станови було винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни.

Вважає прийняте рішення передчасним, оскільки, виконуючи його, ставить під небезпеку життя своєї матері, ОСОБА_3 , яка хворіє та потребує постійного стороннього догляду.

Просить суд врахувати, що причини його перебування на території України не несуть небезпеки для інтересів держави України чи інтересів будь-яких осіб.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 29.03.2024 року відкрито провадження у справі, надано відповідачу термін на подання відзиву (а.с.28).

09.04.2024 року Управлінням Державної міграційної служби України у Волинській області подано відзив на позовну заяву, у якому представник просить відмовити у задоволенні позову, оскільки позивач порушив дозволений строк перебування на території України та з відповідними заявами на продовження такого - до органів міграційної служби не звертався. Вважають, що Ківерцівським відділом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області правомірно винесено відповідне рішення щодо іноземця, а тому у задоволенні позову просять відмовити (а.с.39-42).

В судовому засіданні позивач позов підтримав. Суду пояснив, що 1976 року народився у Республіці Казахстан. У 80-х роках разом з матір`ю - ОСОБА_3 переїхав до м. Харкова на постійне місце проживання, де здобув освіту, офіційно працював, налагодив побут. Був посвідчений паспортом громадянина України. Мама була та є громадянкою України.

У 2015 році маючи намір офіційно працевлаштуватись на території росії - відмовився від громадянства України та отримав паспорт громадянина російської федерації. Ствердив, що захід щодо відмови від Українського громадянства був вимушений, оскільки без приналежності до російського громадянства, отримати відповідну високооплачувану роботу на території окупанта, не було можливим.

Запевнив, що, перебуваючи на території росії, сім`ї не створював, наміру залишатись на постійне місце проживання не переслідував.

У 2021 році, у зв`язку зі значним погіршенням стану здоров`я матері, яка залишилась у Харкові, вирішив покинути територію російської федерації та повернутись до України. 07 лютого 2021 року на законних підставах потрапив на територію держави Україна. У квітні 2021 року звернувся до Шевченківського відділу в м. Харкові ГУ ДМС у Харківській області з заявою на отримання дозволу на імміграцію в України. У лютому 2022 року органами міграційної служби було надано такий дозвіл, терміном до 09.04.2022 року. Однак, у зв`язку із нападом росії на територію України, змушений був разом з хворою матір`ю евакуюватись з м. Харкова на Волинь, а саме в м. Ківерці (будинок родичів матері ОСОБА_3 ). По приїзду, неодноразово телефонував на гарячу лінію міграційної служби Києва, Волині, з метою отримання інформації щодо продовження дозволу на імміграцію та тримання тимчасової посвідки, однак службові особи у телефонному режимі повідомляли, що в період військового стану посвідок не видають, радили зачекати.

19 березня 2024 року самостійно прибув до Ківерцівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області аби вкотре отримати дозвіл на перебування на території України, однак відповідачем було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або ж третьої країни, постанову про притягнення до відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП, штраф за якою було відразу сплачено.

Просить суд скасувати винесене відповідачем відносно нього рішення про примусове повернення, надавши змогу подати до Міграційної служби повний пакет документів для надання дозволу на імміграцію та отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні. Просив врахувати, що залишити маму не може, оскільки остання не спроможна самостійно пересуватись, перебуває на інвалідному візку та потребує щоденного стороннього догляду. Інших осіб, які б могли здійснювати догляд за нею - у родини немає. Має намір відмовитись від російського громадянства та поновити паспорт громадянина України. Засуджує збройну агресію росії та категорично відмовляється повертатись до країни-агресора. Висловив бажання стати на захист України у охороні території.

Відповідач в судовому засіданні позов заперечила та просила у його задоволенні відмовити. Висловила позицію, що позивач може на 90 днів виїхати до країни походження або ж іншої третьої країни, а згодом повернутись до України та продовжити процедуру отримання дозволу.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 26 Конституції України встановлює, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст.5 КАС України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити їх захистити шляхом, передбаченим КАС України.

Відповідно до ч.15 ст.4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон №3773) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання посвідки на постійне проживання чи набуття громадянства України.

Відповідно до ст. 26 Закону №3773, примусове повернення іноземців до країни походження чи третьої країни здійснюється на підставі рішення органу Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону про примусове повернення чи примусове видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення та п. 4 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців і осіб без громадянства.

Згідно п.6,9 ч.1 ст.1 Закону №3773 іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України - це іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

У Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, (далі Порядок) зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України.

Згідно пункту 6 Порядку продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули з держав з безвізовим порядком в`їзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього в`їзду в Україну.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) регламентовано право на повагу до приватного і сімейного життя, що включає й право на громадянство та вибір місця проживання.

Стаття 13 Загальної декларації прав людини регламентує кожній людині право вільно пересуватись і обирати собі місце проживання в межах кожної держави.

У статті 1 Конвенції сторони зобов`язалися гарантувати кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені Конвенцією. Конвенційні гарантії, в даному випадку, належать всім, а не тільки громадянам. Дії держави, пов`язані з контролем перебування іноземців на своїй території можуть призводити до порушення цих гарантій.

Європейський суд з прав людини ( ЄСПЛ) у своїй практиці щодо цієї категорії спорів неодноразово наголошував, що у випадку підтвердження того, що відносини, про порушення яких заявляє особа, охоплюються поняттям сімейного чи приватного життя, як у випадку відповідача у цій справі, то слід застосовувати так званий трискладовий тест, тобто - «чи відбувалося втручання згідно із законом? чи переслідувало таке втручання законну мету? чи було таке втручання необхідним у демократичному суспільстві?».

При цьому необхідність втручання в демократичному суспільстві встановлюється шляхом врівноваження інтересів держави з правами особи. Держава не може обґрунтовувати втручання відносними термінами такими як «корисно», «розумно» чи «бажано», а повинна продемонструвати наявність нагальної суспільної необхідності. Необхідність в демократичному суспільстві також вимагає пропорційності законній меті, що переслідується. При здійсненні такого втручання в особи має бути можливість скористатися процедурними гарантіями для оскарження рішення, зокрема щодо того чи бралися під час прийняття рішення до уваги інтереси особи, захищені статтею 8 Конвенції.

ЄСПЛ не заперечує того, що повернення чи видворення, як такі можуть відповідати законній меті регулювання міграції, однак підкреслює, що такі заходи повинні застосовуватися пропорційно до права особи на приватне та сімейне життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, гр. росії ОСОБА_1 07 лютого 2021 року законним шляхом прибув на територію України з метою догляду за хворою матір`ю - ОСОБА_3 , 1954 року народження, яка потребує постійного догляду, самостійно пересуватись не може, є громадянкою України, постійно проживала на території України, на час звернення до суду є особою зі статусом ВПО (а.с.11-15, 17-24).

Встановлено, що інші особи, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_3 , окрім сина - ОСОБА_1 відсутні.

Відповідачем не заперечувалось, що ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в України з продовженням такого (а.с.39-42).

Доведеним є ті обставини, що ОСОБА_1 до 2016 році мав громадянство України, постійно проживав на території України, отримав освіту, був офіційно працевлаштованим (а.с.52-66).

Суд бере до уваги твердження позивача щодо ймовірної перешкоди у отриманні повторного дозволу на імміграцію з підстав початку повномасштабної війни на території України.

Аналізуючи рішення Ківерцівського відділу УДМС у Волинській області про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або ж третьої країни, суд вважає за необхідне заначити, що таке винесено передчасно, оскільки при прийнятті такого, органом міграційної служби не було в повній мірі враховано ті обставини, що встановлені судом (мета - догляд за хворою матір`ю) та відсутність даних, які могли б свідчити, що перебування іноземця на території України в подальшому може нести небезпеку для інтересів держави.

Враховуючи вищевказане та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_4 підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 9, 72-77, 241, 244, 246, 268-272, 288 КАС України, суд -

У Х В А Л И В

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ківерцівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення від 19.03.2024 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця задовольнити.

Скасувати рішення Ківерцівського відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області від 19.03.2024 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Ківерцівський відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, адреса: вул. Паркова, 8, м. Ківерці Волинської області.

Представник відповідача: ОСОБА_5 , адреса: вул. Паркова, 8, м. Ківерці Волинської області.

Повний текст судового рішення складено 29 квітня 2024 року.

Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч