Рішення № 118711744, 30.04.2024, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/259/24

Провадження № 2/204/1483/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2024 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (а. с. 1-4 та на звороті).

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав на те, що розпорядженням від 03 грудня 2013 року № 2605 його переведено на посаду диспетчера цеха №74 у ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова». Відповідно до наказу №943вк від 29 листопада 2021 його звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, однак остаточний розрахунок в день звільнення з ним проведено не було. Відповідно до довідки № 98 від 21 листопада 2023 року він працював на ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» і станом на 21 листопада 2023 року йому не виплачена заробітна плата у сумі 30 163,00 гривень. 28 листопада 2023 року до відповідача було направлено вимогу щодо виплати йому невиплаченої заробітної плати та остаточний розрахунок при звільненні у сумі 30 163,00 гривень. Відповідно до довідки від 15 грудня 2023 року, відповідачем проведено остаточний розрахунок із ОСОБА_1 та виплачено заробітну плату у сумі 30 163,00 гривень. Вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Відповідно до довідки ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова» вих. 99 від 21 листопада 2023 року, середньоденна заробітна плата позивача складає 320,31 гривень. Зазначає, що фактичний час затримки становить з 29 листопада 2021 року по 15 грудня 2023 року: листопад 2021 року - 1 день; грудень 2021 року- 31 день; січень 2022 року - 31 день; лютий 2022 року - 28 днів; березень 2022 року 31 день; квітень 2022 року - 30 днів; травень 2022 року - 31 день; червень 2022 року - 30 днів; липень 2022 року - 31 день; серпень 2022 року - 31 день; вересень 2022 року - 30 днів; жовтень 2022 року - 31 день; листопад 2022 року - 30 днів, грудень 2022 року 31 день, січень 2023 року - 31 день, лютий 2023 року - 28 днів; березень 2023 року - 31 день; квітень 2023 року - 30 днів; травень 2023 року - 31 день; червень 2023 року - 30 днів; липень 2023 року - 31 день; серпень 2023 року - 31 день; вересень 2023 року - 30 днів; жовтень 2023 року - 31 день; листопад 2023 року - 30 днів; грудень 2023 року - 11 днів, загальна кількість днів затримки 741. А тому, середній заробіток за час затримки становить 741*320,31 = 237349,71 гривень. У зв`язку із чим прохає стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 237349,71 гривня, а також судовий збір.

Ухвалою суду від 02 лютого 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 35), копія якої надіслана учасникам справи 02 лютого 2024 року за вихідним № 3143/24-вих/2/204/1483/24 (а. с. 36) та, яка отримана відповідачем 19 лютого 2024 року, підтвердженням чого є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 38).

03 березня 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву (а. с. 39-42), в якому представник відповідача позовні вимоги не визнає, проти задоволення позову заперечує. В обґрунтування відзиву зазначено, що згідно з довідкою № 26 від 22 лютого 2024 року, відповідач заборгував перед позивачем заробітну плату у сумі 30163 гривні. Однак, причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме те, що ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та зараз перебуває в край тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірванням контрактів з РФ, які складали питому вагу в загальній кількості виробництва, що призвело до скорочення його об`ємів, великих фінансових збитків, відсутності обігових коштів, одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, затримка виплати заробітної плати з вересня 2020 року по даний час. Звертає увагу, що з 28 лютого 2022 року до 01 вересня 2023 року підприємство знаходиться на простої, а з січня 2023 року підприємство працює в одноденному режимі роботи. Також вказує на те, що строки, в які позивач міг звернутися до суду про вирішення трудового спору, пройшли. Тому прохає суд у задоволення позовних вимог відмовити.

Станом на дату розгляду справи відповідь на відзив до суду не надходила.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 5 вересня 1970 року позивача прийнято на роботу до ДП «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова», підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 18 на звороті). 29 листопада 2021 року позивача звільнено за власним бажанням, згідно із ст. 38 КЗпП України на підставі наказу відповідача № 943вк від 29 листопада 2021 року, підтвердженням чого є запис в трудовій книжці (а. с. 21). Довідкою № 98 від 21 листопада 2023 року видана ДП «ВО ПМЗ ім. О.М. Макарова», підтверджується, що ОСОБА_1 працював на підприємстві відповідача і станом на 21 листопада 2023 року йому не виплачена заробітна плата у сумі 30163 гривні, у тому числі по місяцям: за травень 2021 року 4745 гривень; за червень 2021 року 5599 гривень; за липень 2021 року 3699 гривень; за серпень 2021 року 3187 гривень; за вересень 2021 року 895 гривень; за жовтень 2021 року 4004 гривні; за листопад 2021 року 8034 гривні (а. с. 11).

Відповідно до вимог ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 38 КЗпП України,працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Отже, за змістомст. 38 КЗпП Українипрацівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.

Приписами ч. ч. 1, 2ст.47КЗпП України визначено, щовласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Не заслуговують на увагу суду доводи відповідача, щодо відсутності у останнього обігових коштів на рахунках, у зв`язку зі скорочення його об`ємів виробництва та великих фінансових збитків, оскільки кожних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження вказаного відповідачем суду не надано.

Крім того, не приймаються до уваги судом доводи відповідача щодо одноденного режиму роботи на підприємстві у період часу з 2015 року по 2017 рік, простоїв виробництва, триденного режиму роботи на підприємстві у 2018 році та одноденного режиму роботи на підприємстві у 2019-2023 роках, оскільки вказане не спростовує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.

За положеннями ст.43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 4, 5ст. 24 ЗУ «Про оплату праці»,заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

Відповідно до вимог ч. 1ст. 116 КЗпП України,при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, сума остаточного розрахунку, тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117КЗпП України відповідальність.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Водночас, середній заробіток за час затримки розрахунків при звільнення це відновлення роботодавцем за порушення норм трудового законодавства, яка розраховується у відповідності до пункту першого розділу першого Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Так, приписами ч. ч. 1, 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з цим, слід звернути особливу увагу на рішення Конституційного суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року у справі № 1-18/2013, в якому Конституційний Суд України зазначив, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний суду України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень КЗпП України зазначив, що положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимули суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист пре установленого строку.

Згідно з вимогами ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі та є підставою для відмови у позові.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 13 ЦПК України,суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних с у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до наданої стороною позивача виписки АТ КБ «Приватбанк» по надходженням позивача по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) і додатковим рахункам договору SAMDNFF000199221172 від 28 листопада 2014 року (а. с. 17) за період часу з 12 грудня 2023 року по 15 грудня 2023 року, відповідачем йому сплачено заборгованість по заробітній платі 12 грудня 2023 року.

Таким чином, суд доходить висновку, що остаточною датою розрахунку відповідача з позивачем є 12 грудня 2023 року, при цьому з позовною заявою, зокрема, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду 11 січня 2024 року, тобто у визначений ст. 233 КЗпП України строк, таким чином доводи представника відповідача про пропущення позивачем строку на звернення із вказаною вимогою до суду є необґрунтованими та такими, що спростовані матеріалами справи.

Слід констатувати,що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 30 листопада 2021 року, тобто з дня, наступного за днем звільнення.

Разом з цим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ внесені зміни, зокрема, у частину першу статті 117 КЗпП України, яку викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (п. 1 Прикінцевих та перехідних положень), опубліковано 18 липня 2022 року в газеті «Голос України» № 147.

Тобто,починаючиз19липня2022року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, обов`язок роботодавця виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», а починаючи з 19 липня 2022 року період, за який з роботодавця може бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку, обмежений строком у шість місяців.

У Рішенні Конституційного Суду України (Перший сенат) у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 2, 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» від 28 січня 2016 року № 955-VIII зі змінами, від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування. Закон не має зворотної дії в часі, оскільки не поширюється на безстрокові трудові договори, укладені до його прийняття, а передбачає припинення цих договорів з моменту набрання ним чинності та можливість продовження трудових правовідносин на умовах контракту між професійними творчими працівниками (художнім та артистичним персоналом) і державними та комунальними закладами культури. Таким чином, Закон спрямований на регулювання тих правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності, а трудові правовідносини, що виникли раніше, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

У справі № 6-уп/98 Конституційний Суд України зазначає, що з прийняттям нормативно-правового акту в новій редакції втрачають чинність норми акту в попередній редакції.

На теперішній час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивач звернувся до суду з даним позовом 11 січня 2024 року, тобто вже після набрання законної сили Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, суд доходить висновку, що позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2021 року, тобто з дня,наступного заднем звільнення, по 30 травня 2022 року включно.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки від 21 листопада 2023 року № 99, середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, становить 320 гривень 31 копійка (а. с. 12,43).

Однак представником позивача проведено неправильний розрахунок, оскільки розрахунок здійснювався за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 29 листопада 2021 року по 15 грудня 2023 року і загальну кількість днів затримки вказує 741 день (листопад 2021 року - 1 день; грудень 2021 року- 31 день; січень 2022 року - 31 день; лютий 2022 року - 28 днів; березень 2022 року 31 день; квітень 2022 року - 30 днів; травень 2022 року - 31 день; червень 2022 року - 30 днів; липень 2022 року - 31 день; серпень 2022 року - 31 день; вересень 2022 року - 30 днів; жовтень 2022 року - 31 день; листопад 2022 року - 30 днів, грудень 2022 року 31 день, січень 2023 року - 31 день, лютий 2023 року - 28 днів; березень 2023 року - 31 день; квітень 2023 року - 30 днів; травень 2023 року - 31 день; червень 2023 року - 30 днів; липень 2023 року - 31 день; серпень 2023 року - 31 день; вересень 2023 року - 30 днів; жовтень 2023 року - 31 день; листопад 2023 року - 30 днів; грудень 2023 року - 11 днів), а саме розраховує таким чином: 741 (дні затримки) *320,31 (середньоденна заробітна плата) = 237349,71 гривень.

Враховуючи вищевказане, суд вважає за можливе здійснити власний розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

Сума, яка підлягає стягненню як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обраховується наступним чином: 320 гривень 31 копійка * на кількість днів (за період часу з 30 листопада 2021 року по 30 травня 2022 року), а саме 127 днів (листопад 2021 року - 1 робочий день; грудень 2021 року - 22 робочих дні; січень 2022 року 19 робочих днів; лютий 2022 року 20 робочих днів, березень 2022 року 22 робочих днів, квітень 2022 року 21 робочих днів, 30 травня 2022 року 21 робочий день), та складає суму у 40679 гривень 37 копійок. Саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

Крім того, слід враховувати роз`яснення, наведені у абз. 5 п. 6 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року у відповідності до яких, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

У зв`язкуз викладеним, суд дійшов переконливого висновку, що з відповідача накористь позивача слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 40679 гривень 37 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а отже позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, виходячи із розрахунку 40679,37*100/237349,71=17,14*2373,5/100=406,82грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 352-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (49008, м. Дніпро, вул. Криворізька, буд. 1; ЄДРПОУ 14308368) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 40679 (сорок тисяч шістсот сімдесят дев`ять) гривень 37 копійок (тридцять сім) копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 406 (чотириста шість) гривень 82 (вісімдесят дві) копійки.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна