Рішення № 118703517, 29.04.2024, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/4800/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши справу

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (код ЄДРПОУ 38727770, 01135, м. Київ, просп. Берестейський, 14) в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (код ЄДРПОУ ВП 38728418, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6)

до відповідача: Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Чорноморськ" (код ЄДРПОУ 01125672, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6)

про стягнення 142998,13 грн.

Позивач Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Чорноморськ" про стягнення 142998,13 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання послуг з користування мережами водовідведення №85-Пп-ЧФ-22 від 26.12.2022 в частині оплати вартості послуг з користування мережами водовідведення ЧФ ДП "АМПУ".

Ухвалою від 07.11.2023 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено строк на подання заяв по суті справи.

22.11.2023 від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені.

08.12.2023 від позивача надійшло заперечення проти клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, у зв`язку з чим суд констатує, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012 року).

Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, судом було здійснено розгляд справи поза межами строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, впродовж розумного строку.

У відповідності до ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Судове рішення підписано без його проголошення у відповідності до приписів ч.4 ст.240 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

в с т а н о в и в:

Як встановлено судом та слідує з матеріалів справи, 26.12.2022 між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (далі - виконавець) та Державним підприємством "Морський торговельний порт "Чорноморськ" (далі - замовник) укладено Договір про надання послуг з користування мережами водовідведення № 85-Пп-ЧФ-22, відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов`язується надати замовнику протягом 2023 року послуги з користування мережами водовідведення, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги. Найменування послуг: послуги з користування мережами водовідведення. Предмет закупівлі: послуга з користування мережами водовідведення (код CPV згідно ДК 021:2015 - 90430000-0 - послуги з відведення стічних вод).

Згідно з п.1.4 договору, всі права та обов`язки Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (в т.ч. ведення бухгалтерського обліку, проведення розрахунків, підписання первинних документів, приймання - передача товарів, робіт та послуг за кількістю і якістю тощо), які передбачені цим договором, виконуються Чорноморською філією державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Пунктом 2.1 договору передбачено, що обсяг наданих послуг за даним договором визначається відповідно 100% об`єму використаної води (згідно засобів обліку, встановлених на об`єктах замовника), крім послуг з користування мережами водовідведення при відведенні стічних вод у колектор м.Одеса (облік здійснюється відповідно приладу обліку стічних вод виконавця, розташованих на ФНС 8).

Відповідно до п. 3.1. та 3.2. договору, ціна даного договору складає 4750000,00 грн. без ПДВ. Крім того, сума ПДВ 20% - 950000,00 грн., всього ціна договору 5700000,00 грн. Тариф на надання виконавцем замовнику послуг з користування мережами водовідведення за даним договором складає 47,50 грн./м.куб. без ПДВ.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що фактична ціна даного договору визначається відповідно до обсягів надання послуг за даним договором.

Згідно з п. 4.1. договору, замовник зобов`язаний вчасно та в повному обсязі здійснити оплату послуг виконавця у безготівковій формі наступним, зокрема, чином:

Протягом 10 банківських днів з дати підписання цього договору забезпечує внесення одноразового авансового платежу (попередню оплату) у розмірі 65000,00 грн. за послуги виконавця, передплата вноситься на підставі виставленого рахунку. Прийом передача попереднього рахунку здійснюється сторонами шляхом передачі їх виконавцем до відділу документообігу замовника.

Щомісячно, протягом 5 робочих днів після закінчення розрахункового періоду (розрахунковим періодом є календарний місяць), виконавець складає акт надання послуг з зазначенням фактичних обсягів та вартості наданих замовнику послуг за даним договором. Сторони погодились, що акт наданих послуг є документом, що підтверджує факт надання виконавцем послуг за даним договором замовнику. Прийом передача акту наданих послуг та рахунку здійснюється сторонами шляхом їх передачі виконавцем до відділу документообігу замовника.

Протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку та акту наданих послуг замовник здійснює остаточну оплату та крім цього сплачує аванс, що становить 100% від вартості послуг замовника за попередній місяць.

Згідно з п. 7.1. та 7.2 договору, відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за цим договором або чинним законодавством України. За невиконання зобов`язань щодо надання послуг за даним договором виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості ненаданих послуг за кожний день прострочення виконання зобов`язання. За порушення замовником строків виконання зобов`язання, виконавець має право стягнути з замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Відповідно до п.11.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє з 01.01.2023 по 31.12.2023, а в частині розрахунків - до повного виконання.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками.

На виконання умов договору позивачем за надані послуги за спірний період було виставлено відповідачу до сплати відповідні рахунки:

- рахунок від 30.06.2023 № Пр/3 641 на суму 47823,00 грн. з ПДВ;

- рахунок від 31.08.2023 № Пр/4 313 на суму 47595,00 грн. з ПДВ;

- рахунок від 30.09.2023 № Пр/4 703 на суму 37335,00 грн. з ПДВ.

Також, в матеріалах справи наявні Акти наданих послуг, складені за спірний період, а саме:

- від 30.06.2023 № Пр/3 641 на суму 47823,00 грн. з ПДВ;

- від 31.08.2023 № Пр/4 313 на суму 47595,00 грн. з ПДВ;

- від 30.09.2023 № Пр/4 703 на суму 37335,00 грн. з ПДВ.

Вище вказані акти підписані між сторонам без будь-яких зауважень, підписи кріплено печатками.

Крім того, позивачем надано листи Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту Чорноморськ) до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" від 03.07.2023 (а.с.24), від 01.09.2023 (а.с.29) та від 02.10.2022 (а.с. 34), відповідно до яких позивач просив відповідача розглянути і підписати акти, повернути один екземпляр акту до ЧФ ДП "АМПУ", а також здійснити перерахування коштів згідно рахунків у повному обсязі, зокрема, відповідно до договору на користування мережами водовідведення №85-Пп-ЧФ-22.

На підтвердження обставини направлення відповідачу вище вказаних листів позивачем надано витяги з журналу відправки кореспонденції з відмітками про їх отримання відповідачем.

В матеріалах справи наявні звіти контрольної зйомки показників водомірних приладів Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ", встановлених на об`єктах, підключених до водопровідних мереж Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" від 26.09.2023, 28.08.2023, 25.09.2023 (а.с. 37-39).

Разом з тим, відповідач свої зобов`язання не виконав, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

22.11.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру пені. У поданому клопотанні відповідач вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду; за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені;

Також, відповідач повідомляє про скрутне фінансове становище на підприємстві, що зумовлене дією форс-мажорних обставин, а також обмеженість дії "Зернової угоди". На думку відповідача, однією з підстав для зменшення розміру пені є відсутність збитків, понесених позивачем, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів щодо понесення таких збитків, а також відсутні будь-які докази, які б свідчили про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення у господарській діяльності підприємства позивача.

Крім цього, відповідач зазначає, що причиною несвоєчасного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань є, в тому числі, численна заборгованість контрагентів та третіх осіб перед ДП "МТП "Чорноморськ".

З огляду на вищенаведені обставини, враховуючи майновий стан підприємства (збитковість), відсутність будь-яких доказів понесення збитків внаслідок допущеного з боку ДП "МТП "Чорноморськ" порушення грошових зобов`язань, істотну соціальну роль, яку відіграє господарська діяльність відповідача, ДП "МТП "Чорноморськ" просить суд зменшити нараховану позивачем пеню до 1000 грн.

08.12.2023 суду від позивача надійшли заперечення на клопотання щодо зменшення розміру пені.

У поданих запереченнях позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені з огляду на наступне:

- позивач зазначає, що в даному випадку період прострочення оплати рахунків, зазначених у позовній заяві, є значним;

- позивач вказує, що відповідачем не надано доказів на підтвердження обставин, за яких можливе зменшення неустойки, а лише зазначено про скрутне матеріальне становище відповідача, внаслідок якого відповідач не зміг своєчасно оплатити рахунки за надані послуги за цим договором;

- позивач посилається на те, що за період з 22.07.2022 по 18.07.2023 (період дії "Зернової угоди") ДП "МТП "Чорноморськ" здійснено 32 процедури закупівель товарів, робіт та послуг лише на суми, які перевищують 1 млн. грн. кожна, на загальну суму більше 160 млн. грн., а отже відповідач отримував дохід, здійснював видатки за укладеними договорами;

- на думку позивача, посилання відповідача на значну заборгованість контрагентів перед відповідачем за звітний період не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки виникнення такої значної дебіторської заборгованості ще раз доводить те, що показники діяльності підприємства безпосередньо залежать від ефективності діяльності його менеджменту та раціонального використання державних грошових коштів. При цьому, позивач заявляє, що подана "Інформація щодо суми дебіторської заборгованості станом на 30.09.2023" викликає сумніви з приводу її достовірності, є неналежним та недопустимим доказом, оскільки жодна сторінка "Інформації щодо суми дебіторської заборгованості станом на 31.12.2021" не містить ознак оригіналу та бланку, не засвідчена та не містить будь-якого посилання на джерело даних, з якого вона роздрукована;

- необґрунтованість посилань відповідача щодо обставин непереборної сили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі Договору про надання послуг з користування мережами водовідведення № 85-Пп-ЧФ-22 від 26.12.2022 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався надавати відповідачу протягом 2023 року послуги з користування мережами водовідведення, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги.

При цьому, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, отримані у спірному періоді послуги у встановленому порядку не заперечив, кошти за надані послуги в повному обсязі згідно рахунків не сплатив.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у спірний період на підставі Договору про надання послуг з користування мережами водовідведення у розмірі 132753,00 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Водночас, окрім основного боргу в розмірі 132753,00 грн., позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 9343,53 грн. пені, 663,63 грн. 3% річних, 237,97 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стосовно інфляційних нарахувань, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, суд вказує, що такі нарахування не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд встановив вірність цих розрахунків та відповідність вимогам чинного законодавства.

За наведених обставин, вимоги в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені до 1000,00 грн., суд, враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає наступне.

Так, згідно з п. 7.1. та 7.2 договору, відповідальність сторін за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за цим договором або чинним законодавством України. За порушення замовником строків виконання зобов`язання, виконавець має право стягнути з замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення.

Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями ГК України та ЦК України.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором згідно з ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України.

Водночас, вимогами п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

У ч. 6 ст. 231 ГК України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Разом з цим, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Подібні норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Тобто, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Окрім того, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас, закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність, як загальні засади цивільного законодавства, є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу, що в питаннях наявності/відсутності підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.

Суд вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст.219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.

Водночас, зменшення розміру пені до 1000 грн. фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Щодо посилань відповідача на наявність форс-мажорних обставин.

Суд наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин з підтвердженням вказаних обставин відповідним сертифікатом.

При цьому, 28.02.2022 ТПП України видала лист-підтвердження про настання форс-мажорних обставин, утім такий лист не може слугувати абсолютним доказом неможливості виконати зобов`язання для всіх без виключення суб`єктів господарювання. І навіть в самому листі є застереження про те, що обставини є надзвичайними та невідворотними за зобов`язаннями, виконання яких стало неможливим у встановлений термін, але аж ніяк не для всіх зобов`язань.

Тобто, головним є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести.

Щоб засвідчити форс-мажорні обставини стороні необхідно звернутися до Торгово-промислової палати, а для того, щоб отримати сертифікат про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів наявності форс-мажору у спірних правовідносинах (відповідний сертифікат Торгово-промислової палати).

При цьому суд також враховує позиції Верховного Суду, викладені у відповідних постановах, щодо листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2021/02.0-7.1.

Так у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 викладено наступні висновки:

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;

- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання;

- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:

- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);

- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні;

- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Таким чином, доводи відповідача щодо наявності форс-мажорних обставин спростовуються вищенаведеним, а тому судом до уваги не приймаються.

Щодо посилань відповідача на скрутний фінансовий стан на підприємстві, суд звертає увагу на таке.

Фінансовий стан підприємства - це сукупність показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, реальні й потенційні фінансові можливості підприємства.

Основним джерелом інформації для фінансового аналізу є фінансова звітність підприємства.

За умовами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Частина 1 статті 11 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає, що підприємства зобов`язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідальність за своєчасне та у повному обсязі подання та оприлюднення фінансової звітності несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до п.1 розділу ІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку "Загальні вимоги до фінансової звітності" №73 від 07.02.2013, фінансова звітність складається з: балансу (звіту про фінансовий стан) (далі - баланс), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду.

Отже, належними доказами існування тяжкого фінансового стану є офіційна фінансова звітність, відповідна документація (баланс, звіт про рух грошових коштів та ін.), достовірність яких підтверджена належними засобами.

Проте, відповідачем фінансової звітності у вигляді балансу, звіту про рух коштів чи інших належних документів на підтвердження факту неплатоспроможності не подано.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Інші доводи відповідача, зокрема, щодо відсутності у позивача збитків, судом також не приймається , оскільки частиною першою ст. 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У відповідності до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 ГПК України).

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, з огляду на те, що сторонами шляхом свого волевиявлення у пунктах 7.2. договору погоджено порядок та розмір нарахування пені за порушення взятих на себе зобов`язань, перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку щодо правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення пені, на підставі вище вказаних пунктів укладеного між сторонами договору, а тому задовольняє позовні вимоги в цій частині у повному обсязі.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Так з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 132753,00 грн. основного боргу, 9343,53 грн. пені, 663,63 грн. 3% річних, 237,97 грн. інфляційних втрат.

У зв`язку із задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Державного підприємства "Морський торгівельний порт "Чорноморськ" (код ЄДРПОУ 01125672, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, буд. 6) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (код ЄДРПОУ 38727770, 01135, м. Київ, просп. Берестейський, 14) в особі Чорноморської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація морського порту Чорноморськ) (код ЄДРПОУ ВП 38728418, 68001, Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Праці, 6) - 132753 (сто тридцять дві тисячі сімсот п`ятдесят три) грн. 00 коп. основного боргу, 9343 (дев`ять тисяч триста сорок три) грн. 53 коп. пені, 663 (шістсот шістдесят три) грн. 63 коп. 3% річних, 237 (двісті тридцять сім) грн. 97 коп. інфляційних втрат, 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Рішення складено і підписано 29 квітня 2024 р.