Рішення № 118688116, 04.04.2024, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/36425/22-ц

пр. 2-2946/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, МЮУ) про стягнення моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 задоволено його позовні вимоги до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі та зобов`язання вчинити дії. Допущено негайне виконання рішення суду в частині його поновлення на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року.

Постановою від 03 березня 2021 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. відкрив виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 щодо поновлення на вказаній посаді.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 19 квітня 2021 року «Про закінчення виконавчого провадження» вперше закінчено виконавче провадження ВП № НОМЕР_2.

Відповідно до вказаної постанови від 19 квітня 2021 року листом Офісу генерального прокурора повідомлено відділ про виконання рішення суду, до якого долучено наказ від 13 квітня 2021 № 347ц про його ( ОСОБА_1 ) поновлення на роботі. Відповідний запис внесено до трудової книжки стягувача.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 640/11760/21 (адміністративне провадження № К/9901/29987/21), визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Судом встановлено, що «рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано, оскільки наведеним рішенням позивач підлягає поновленню на посаді саме в Офісі Генерального прокурора, а не на посаді у Генеральній прокуратурі України, що зроблено наказом Офісу Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347ц.... суд дійшов до висновку про протиправність та необхідність скасування оскаржуваної постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 19 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2, у зв`язку з відсутністю фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що встановлено під час судового розгляду даної справи».

Виконавче провадження № НОМЕР_2 було відновлено згідно постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про відновлення виконавчого провадження від 23 серпня 2021 року.

Проте, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В. А. від 21 липня 2022 року «Про закінчення виконавчого провадження» вдруге закінчено виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 на підставі того, що листом Офісу Генерального прокурора від 09 червня 2022 року № 07/1/1-397 вих-22 повідомлено відділ про виконання рішення суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 640/12200/22, визнано протиправною та скасовано постанову від 21 липня 2022 року, прийняту державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у справі № 640/21908/21 за його позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи Офісу Генерального прокурора, частково задоволено позовні вимоги та визнано незаконною бездіяльність Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України щодо невчинення дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора. Зобов`язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 так і не виконано, оскільки державний виконавець не вчиняє дій з примусового виконання вказаного рішення, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року у справі № 640/21908/21, а також протиправно двічі виносив постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2021 року у справі № 640/11760/21 та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року у справі № 640/12200/22.

Зважаючи на невиконання вказаного вище судового рішення, 26 липня 2021 року позивач звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, (далі - ТУ ДБР, розташованого у м. Києві,) із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України. Оскільки уповноваженими особами ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, не внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, позивач подав до Печерського районного суду м. Києва скаргу на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Києві. Відповідно до ухвали від 05 листопада 2021 року у справі № 757/44060/21-к Печерський районний суд м. Києва скаргу задовольнив та зобов`язав уповноважених осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26 липня 2021 року, розпочати досудове розслідування та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Слідчим Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022100010000198 від 16 лютого 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.

На виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2022 у справі № 757/20583/22-к його визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 62022100010000198.

Зазначає, що внаслідок протиправних рішень та бездіяльності Міністерства юстиції України, а саме, його структурного підрозділу та відповідної посадової особи - державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А., він відчуває тривалі душевні (моральні) страждання, що полягають у позбавленні можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, як наслідок сприйняття ним протиправних рішень та бездіяльності відносно себе.

У зв`язку з цим його морально-психологічний стан погіршився, він звертався до Центру психологічного здоров`я «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ФОП ОСОБА_2 ), до КНП «Київський міський психоневрологічний диспансер № 2», Універсальної клініки «Оберіг» та до Олександрівської клінічної лікарні м. Києва зі скаргами на головні болі, безсоння, тривогу. Лікарі поставили йому діагноз тривожно - депресивний розлад, що підтверджується довідкою від 21 вересня 2022 року, рецептами 08 вересня 2021 року № 0015200, від 25 жовтня 2022 року № 533.

Вказує, що невиконання відповідачем судового рішення понад 1 рік і 9 місяців є тривалим періодом і в розумінні статті 1174 ЦК України є самостійною підставою для відшкодування заподіяної шкоди, та свідчить про безумовні душевні страждання та моральні переживання фізичної особи внаслідок бездіяльності органу державної влади. Тривалі моральні страждання призвели до тривожно-депресивного розладу.

Враховуючи присутність психологічно травмуючого фактору (неправомірних рішень та бездіяльності відповідача), керуючись принципами розумності та справедливості, розмір моральної шкоди оцінює в 616 320,00 грн. із розрахунку 960 гривень за один день моральних страждань з 14 березня 2021 року до 15 грудня 2022 року, тобто 642 дні (960x642=616 320), відповідно 40 гривень за одну годину моральних страждань - за 15408 годин у вказаному періоді (40x15408=616 320)).

Визначену суму моральної шкоди у розмірі 616 320,00 грн. вважає мінімальною компенсацією за перенесені ним душевні страждання у вказаному періоді.

Крім того у зв`язку моральними стражданнями він придбав ліки на суму 6 631,59 грн, оплатив послуги лікарів психологів 995,00 грн+367,00 грн на загальну суму 1 362, 00 грн.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на норми 22, 23, 1174 ЦК України, керуючись ст. ст. 175 - 177 ЦПК України, просить суд: стягнути з Міністерства юстиції України на свою користь 616 320,00 грн. моральної шкоди за період із 14 березня 2021 року до 15 грудня 2022 року та понесені судові витрат.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2022 року відкрито провадження в порядку загального позовного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди та призначено підготовче засідання у справі на 12 квітня 2023 року.

18 січня 2023 року до суду надійшов відзив Міністерства юстиції України на позовну заяву, в якому відповідач заперечує щодо заявленого позову в повному обсязі, вважає його необґрунтованим та просить відмовити у його задоволенні.

Зазначає, що законодавець закріпив імперативний обов`язок державного виконавця дотримуватись вимог Закону під час здійснення заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду. Так, 03 березня 2021 року державний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 лютого 2021 року № 826/17795/14 про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року, де зазначив, що боржнику необхідно негайно виконати рішення суду. Листом Офісу Генерального прокурора від 13 квітня 2021 року № 07/1/1-1399 вих-21 повідомлено державного виконавця Яковенка В.А. про те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2020 року у справі № 826/17795/14 наказом Генерального прокурора від 13 квітня 2021 року № 347ц ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року та внесено відповідні записи до його трудової книжки. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-У11І державний виконавець Яковенком В.А. 19 квітня 2021 року виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 червня 2021 року визнано протиправною та скасовано постанову Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2. 23 серпня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження № НОМЕР_2, а її копію направлено сторонам виконавчого провадження. З метою неупередженого, своєчасного і в повному обсязі виконання рішення та керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження», 19 січня 2022 року на адресу боржника державний виконавець направив вимогу щодо виконання рішення суду. Оскільки, боржником рішення суду не виконано, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», 15 лютого 2022 року державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 100 грн., яким зобов`язано боржника виконати рішення та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду. Аналогічні дії здійснив державний виконавець після ухвалення Окружним адміністративним судом м. Києва судових рішень від 07 червня 2012 року та 01 вересня 2022 року відповідно. Вважає, що позивач не довів належними і допустимими доказами як факту завдання йому моральної шкоди, її розміру, так і того факту, що саме дії та бездіяльність відповідача призвели до душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації життя.

09 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав свої доводи, викладені в позовній заяві, й наполягає на задоволенні його вимог у повному обсязі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року в задоволенні клопотання представника відповідача Міністерства юстиції України - Колесник А.С. про зупинення провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 квітня 2023 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 18 липня 2023 року.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 липня 2023 року закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди та призначено розгляд справи по суті в загальному позовному провадженні на 20 вересня 2023 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 20 вересня 2023 року у справі оголошено перерву до 22 січня 2024 року.

У зв`язку з неявкою сторін у судове засідання, призначене на 22 січня 2024 року, протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року розгляд справи відкладено до 04 квітня 2024 року.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання 04 квітня 2024 року не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просить розглядати справу за його відсутності та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; у заяві від 21.01.2024 року просить розглядати справу за його відсутності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Суд установив, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року, яке набрало законної сили у справі № 826/17795/14, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року № 2505-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 474 636,37 грн, зобов`язано Офіс Генерального прокурора України вчинити дії щодо інформування Міністерства юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання зазначеного судового рішення судом видано виконавчий лист від 18 лютого 2021 року № 826/17795/14.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 03 березня 2021 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 826/17795/14, виданого 18 лютого 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва, про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора з 24 жовтня 2014 року.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В. А. від 19 квітня 2021 року виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення) у зв`язку з тим що листом Офісу Генерального прокурора від 09.06.2022 року № 07/1/1-397вих-22 повідомлено відділ про виконання рішення суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2021 року та ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року у справі № 640/11760/21 (адміністративне провадження № К/9901/29987/21), визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2.

У зазначеній справі (№ 640/11760/21) суд установив, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді не виконано, оскільки наведеним рішенням позивач підлягає поновленню на посаді саме в Офісі Генерального прокурора, а не на посаді у Генеральній прокуратурі України, що зроблено наказом Офісу Генерального прокурора від 13.04.2021 № 347ц. Суд також дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування оскаржуваної постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 19 квітня 2021 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2, у зв`язку з відсутністю фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, що встановлено під час судового розгляду даної справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 826/17795/14 відмовлено у задоволенні заяви представника Офісу Генерального прокурора про зміну способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Генеральної прокуратури України з 24.10.2014, тобто на посаді, з якої його було звільнено.

23 серпня 2021 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. відновив виконавче провадження № НОМЕР_2 згідно постанови про відновлення виконавчого провадження.

У зв`язку з невиконанням боржником рішення суду, керуючись статтями 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем винесено постанову від 15 лютого 2022 року, якою накладено штраф на Офіс Генерального прокурора в розмірі 5100,00 грн.

21 липня 2022 року постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка В.А. вдруге виконавче провадження ВП № НОМЕР_2 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 вересня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 червня 2023 року у справі № 640/12200/22, визнано протиправною та скасовано постанову від 21 липня 2022 року, прийняту державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенком В.А. про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2. У справі встановлено, що судове рішення у справі № 826/17795/14, яке набрало законної сили, не було фактично виконано, тому у державного виконавця були відсутні підстави для прийняття 21 липня 2022 року постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_2 згідно із пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

31 жовтня 2022 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко В.А. відновив виконавче провадження № НОМЕР_2 згідно постанови про відновлення виконавчого провадження.

Крім того, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2022 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 640/21908/21, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України щодо невчинення дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора. Зобов`язано Департамент державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України вчинити дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», з примусового виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора.

У зазначеній справі (№ 640/21908/21) встановлено, що державний виконавець не вчинив усіх дій, направлених на примусове виконання судового рішення, передбачених ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, з метою захисту інтересів стягувача не одержав від боржника пояснень чи іншої інформації стосовно того, які дії вчинив боржник для виконання рішення суду, а також ч. 3 ст. 63, ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо накладення штрафу у подвійному розмірі на боржника та не звернувся до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З матеріалів справи також убачається, що 26 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ухвали від 05 листопада 2021 року у справі № 757/44060/21-к Печерський районний суд м. Києва задовольнив скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зобов`язав уповноважених осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою про вчинення кримінального правопорушення від 26 липня 2021 року, розпочати досудове розслідування та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Слідчий Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, розпочав досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022100010000198 від 16 лютого 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.382 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 14 вересня 2022 у справі № 757/20583/22-к частково задоволено скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого слідчого Другого слідчого відділу ТУ ДБР, розташованого у м. Києві, Чопика В. В. про відмову у визнанні потерпілим від 05 липня 2022 року у кримінальному провадженні № 62022100010000198 від 16 лютого 2022 року. На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_1 визнано потерпілим у кримінальному провадженні № 62022100010000198.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 станом на час розглядуваної справи не виконано.

Матеріали справи також свідчать про те, що з листопада 2014 року ОСОБА_1 перебуває на амбулаторному лікуванні у лікаря-психіатра Центру психологічного здоров`я «ІНФОРМАЦІЯ_1» (ФОП ОСОБА_2 ) з діагнозом тривожно-депресивний розлад.

Обґрунтовуючи підстави позову про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 посилається на те, що тривале невиконання відповідачем судового рішення (понад 1 рік 9 місяців) свідчить про безумовні його душевні страждання та моральні переживання внаслідок бездіяльності органу державної влади. Тривалі моральні страждання, у свою чергу, призвели до тривожно-депресивного розладу.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

За положеннями статті 129-1 Конституції України, обов`язковість рішення суду віднесено до основних засад судочинства.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

У п. 1 ч. 2 ст. 18 цього Закону визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Як свідчить тлумачення статей 23, 1173 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади, відшкодовується державою, і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) зазначено, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) дійшла висновку про те, що необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

У постанові Верховного Суду у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18) зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. 3. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України)».

Отже, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка розглядається, судове рішення, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника управління справами Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури Офісу Генерального прокурора, на момент виникнення спірних правовідносин набрало законної сили, воно є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади.

Суд наголошує, що рішення про поновлення на роботі виконується невідкладно.

Проте, позивач станом на час звернення з позовом не поновлений на посаді, зазначеній в резолютивній частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року у справі № 826/17795/14 та, відповідно, у виконавчому листі, виданого на підставі вказаного рішення. Таким чином, судове рішення у справі № 826/17795/14, яке набрало законної сили, фактично не виконано.

Отже, судом встановлені обставини невиконання відповідачем судового рішення щодо позивача, як стягувача у виконавчому провадженні, упродовж тривалого часу, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Зважаючи на викладені обставини та норми закону, суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого невиконання судового рішення про поновлення його на роботі перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, а, відтак, завдали ОСОБА_1 моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду.

При визначенні розміру завданої позивачу моральної шкоди, суд, з огляду на тривалість вимушених змін у його житті, глибину душевних страждань, яких зазнав позивач унаслідок тривалого невиконання судового рішення про поновлення його на роботі у справі № 826/17795/14, враховуючи вимоги розумності і справедливості, вважає, що на користь позивача з Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем було заявлено позовну вимогу немайнового характеру. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 5 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». У зв`язку з вищевикладеним з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп.

Враховуючи викладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 200, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України користь ОСОБА_1 5 000 (п`ять тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Міністерства юстиції України на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн. 40 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Міністерство юстиції України: 01001, місто Київ, вулиця Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено та підписано 15.04.2024 року.

Суддя Є.С. Хайнацький