Ухвала суду № 118683291, 29.04.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

29 квітня 2024 року №320/15083/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася Благодійна організація «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» (адреса 02218, м. Київ, вул. Райдужна, буд. 31, к. 48, ЄДРПОУ 24363925) з позовом до Київської міської ради (адреса 01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, ЄДРПОУ 22883141), у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради «Про створення тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на об`єктах природно-заповідного фонду міста Києва в умовах воєнного стану» від 14 грудня 2023 року № 7549/7590.

Після подання позовної заяви позивачем 26.04.2024 було подано заяву про забезпечення позову, в якій останній просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення Київської міської ради від 14.12.2023 р. № 7549/7590 «Про створення тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на об`єктах природно-заповідного фонду міста Києва в умовах воєнного стану»; заборонити Київській міській раді та будь-яким іншим особам вживати будь-яких дій та заходів на виконання оскаржуваного рішення Київської міської ради від 14.12.2023 р. № 7549/7590 «Про створення тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на об`єктах природно-заповідного фонду міста Києва в умовах воєнного стану» до набрання законної сили рішенням у справі за Позовом, в тому числі після перегляду його в суді касаційної інстанції.

В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача буде обтяжене блокуванням його роботи з боку відповідача, що матиме результатом негативні наслідки для позивача і громадськості.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з урахування наступного.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов`язковості судових рішень.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою, оскільки забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, оскільки забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Дослідивши заяву про забезпечення позову та наведені в обґрунтування для вжиття відповідних заходів підстави в їх сукупності, провівши аналіз положень чинного законодавства України, що регулює порядок забезпечення позову, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору у цій справі є правомірність чи протиправність рішення Київської міської ради «Про створення тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на об`єктах природно-заповідного фонду міста Києва в умовах воєнного стану» від 14 грудня 2023 року № 7549/7590.

В той же час, позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення Київської міської ради від 14.12.2023 р. № 7549/7590 «Про створення тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на об`єктах природно-заповідного фонду міста Києва в умовах воєнного стану»; заборонити Київській міській раді та будь-яким іншим особам вживати будь-яких дій та заходів на виконання оскаржуваного рішення Київської міської ради від 14.12.2023 р. № 7549/7590 «Про створення тимчасової контрольної комісії Київської міської ради з питань перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства на об`єктах природно-заповідного фонду міста Києва в умовах воєнного стану» до набрання законної сили рішенням у справі за Позовом, в тому числі після перегляду його в суді касаційної інстанції.

Тому, судом вбачається, що спосіб забезпечення позову, обраний заявником, є неспівмірним з позовними вимогами і фактично є вирішенням позову по-суті.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів відносин. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Наділивши державні органи та органи місцевого самоврядування дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави чи органу місцевого самоврядування певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Відтак, суд не може зобов`язувати відповідний суб`єкт владних повноважень не виконувати його функції, тобто втручатись у дискреційні повноваження.

У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2022 року у справі № 640/35685/21 колегія суддів Верховного Суду зазначила, що наявність ознак протиправності рішення районної ради не означає, що таке рішення дійсно є протиправним, оскільки вказане може бути встановлено лише за результатами розгляду вказаної справи по суті.

При цьому, зазначення заявником про очевидність протиправності оскаржуваного рішення відповідача є його суб`єктивною оцінкою викладених обставин, а без надання офіційної правової оцінки в межах оскарження та без застосування принципів адміністративного судочинства, враховуючи відсутність очевидних ознак протиправності рішення, суд фактично ухвалює рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову і є неприпустимим. Саме по собі, подання позовної заяви, предметом якого є визнання рішень протиправними, не є беззаперечним доказом очевидної ознаки протиправності рішення суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Проте, будь-яких об`єктивних доказів, що до моменту ухвалення рішення в адміністративній справі стане неможливим його виконання без вжиття заходів забезпечення позову, до суду не надано.

Тому, суд зазначає, що ухвалення рішення про забезпечення позову у спосіб, про який просить позивач, не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Суд звертає увагу на те, що заявник не надав саме доказів існування очевидних ознак протиправності рішення (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулась до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю та очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та третім особам до ухвалення рішення в адміністративній справі за поданим позовом до суду, як і не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) таких прав та інтересів після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не розкрив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав у майбутньому.

Під час розгляду даної заяви про забезпечення позову суд застосовує висновки Верховного Суду викладені у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19, в яких зазначено щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Також не знайшли свого документального підтвердження доводи заявника про те, що до моменту ухвалення рішення по суті в адміністративній справі правове становище позивача буде обтяжене блокуванням його роботи з боку відповідача, що матиме результатом негативні наслідки для позивача і громадськості, а також у разі задоволення позову, стане неможливо відновити стан, який існував на момент прийняття відповідачем спірного рішення, що у свою чергу унеможливить виконання рішення суду.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник (позивач), на даний час не вбачається.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом Благодійної організації «Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення відмовити.

2. Копію ухвали надіслати (вручити, надати) заявнику (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Суддя Панченко Н.Д.