Рішення № 118682986, 29.04.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2024 року Справа № 280/1470/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м.Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-В; код ЄДРПОУ 13358826)

про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі відповідач, ГУ ПФУ у Волинській області), в якій позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 05.10.2023 №084750009443 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на території Російської Федерації з 01 січня 1992 року по 24 травня 2011 року на підставі записів у трудовій книжці від 10.06.1977 року та призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з моменту звернення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, не зарахувавши періоди роботи позивача після 31.12.1991 на території Російської Федерації з посиланням на те, що такий стаж має підтверджуватись документами, легалізованими відповідно до законодавства. Позивач не погоджується з такою відмовою, та зазначає, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. У позивача наявна трудова книжка, яка містить записи про періоди роботи, а відповідно відсутні підстави для не зарахування зазначеного періоду до страхового стажу позивача. Крім того зазначає, що з урахуванням норм Постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2023 №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (далі Постанова №107), документи, що мають встановлену форму (зокрема, диплом про навчання, військовий квиток), на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування, приймаються на території України без спеціального посвідчення, незалежно від дати їх видачі. Вказує, що вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода), не впливає на можливість врахування спірних періодів роботи позивача до її страхового стажу, оскільки відповідно до пункту 2 статті 13 цієї Угоди пенсійні права, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці. На час набуття трудового стажу позивачем у спірний період вказана Угода була чинною для України, відтак підлягає застосуванню до даних правовідносин. Вважає оскаржуване рішення необґрунтованим та таким, що суперечить нормам законодавства, що регулює спірні правовідносини. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 19.02.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 28.02.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано від відповідача докази по справі.

14.03.2024 відповідач подав витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 28.09.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ в Запорізькій області) із заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), яку за принципом екстериторіальності передано на розгляд до ГУ ПФУ у Волинській області. Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, відповідачем було винесене рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача становить 14 років 01 місяці 23 днів. Період роботи позивача з 07.09.1981 по 21.03.2003, з 21.07.2003 по 05.04.2004, з 21.01.2005 по 24.05.2011 на підприємствах, які знаходяться на території Росії, до страхового стажу не враховано з огляду на те, що з 01.01.2023 Російська Федерація не є державою-учасницею Угоди, відтак, дія вказаної угоди між Україною та Російською Федерацією припинилась з 01.01.2023. Внаслідок виходу з вказаної Угоди України, Угода припинала дію з 19.06.2023 щодо взаємовідносин України з іншими державами-учасницями. З урахуванням наведеного вважає, що відповідач у спірних правовідносинах, діяв правомірно, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просить відмовити у задоволенні позову.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Росії, проживає в Україні з 28.11.2011, підстава: Посвідка на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серія НОМЕР_2 , видана 14.02.2012 безстроково.

28.09.2023 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Запорізькій області за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заява позивача від 28.09.2023 про призначення пенсії за віком розглянута ГУ ПФУ у Волинській області.

Рішенням № 084750009443 від 05.10.2023, прийнятим ГУ ПФУ у Волинській області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком та зазначено, що необхідний страховий стаж має бути не менше 15 років, страховий стаж позивача становить 14 років 01 місяць 23 дні. До страхового стажу частково зараховано період роботи, згідно трудової книжки від 10.06.1977:

з 07.09.1981 по 21.03.2003, з 21.07.2003 по 05.04.2004, з 06.04.2004 по 18.06.2004, з 21.01.2005 по 24.05.2011, оскільки це стаж роботи на території Російської Федерації, тому відповідно до пункту 22 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637, стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства. З 01.01.2023 Російська Федерація припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Тому стаж роботи рахуємо по 31.12.1991 року. Заявниці рекомендовано подати підтверджуючи документи. Прийняте рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

З розрахунку стажу, наданого відповідачем до матеріалів справи, встановлено, що до страхового стажу позивача зараховано період роботи з 13.06.1977 по 19.04.1978, з 13.06.1978 по 03.06.1981 на Донецькому металургійному заводі імені В.І. Леніна; з 07.09.1981 по 31.12.1991 в установі «Управление производственных флотилий «Дальморепродукт».

Періоди трудової діяльності позивача на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 21.03.2003, з 21.07.2003 по 05.04.2004, з 06.04.2004 по 18.06.2004, з 21.01.2005 по 24.05.2011 до страхового стажу не зараховані.

Не погодившись з відмовою в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Частиною 2 вказаної норми визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону №1058-ІV визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.

За змістом частини 1 статті 2 Закону № 1058-IV система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів. Перший рівень - солідарна система загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Абзац другий частини 4 даної норми передбачає, що питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом частини1 статті 3 Закону № 1058-IV суб`єктами солідарної системи є, крім іншого, застраховані особи, а в окремих випадках, визначених цим Законом, - члени їхніх сімей та інші особи.

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з частиною 4 статті 8 Закону № 1058-IV іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала Угода, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.

При цьому метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Так, відповідно до ст. 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно зі ст. 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Російської Федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі №555/2250/16-а, від 20.07.2020 у справі № 174/421/17(2-а/174/64/2017) та від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20.

Щодо посилань відповідача на припинення участі Російської Федерації та України в Угоді, суд зазначає таке.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (далі - Постанова №1328), якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.Москві.

Вказана Угода припинила свою чинність для України з 19.06.2023, а з 01.01.2023 Російська Федерація не є державною-учасницею Угоди.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Отже, набуті за Угодою пенсійні права, що виникли до виходу з неї держави- учасниці, не втрачаються позивачем, а тому припинення Російською Федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді не впливає на право позивача на зарахування набутого до цієї дати трудового стажу до страхового стажу для цілей призначення пенсії за віком в Україні, оскільки трудова діяльність позивача мала місце в період дії вказаної Угоди.

Крім того, є безпідставними посилання відповідача на те, що стаж роботи позивача має бути підтверджений документами, легалізованими відповідно до законодавства, адже спірне рішення не містить посилання на такі документи.

З розписки-повідомлення до заяви про призначення пенсії вбачається, що до заяви позивачем, крім іншого, були надані трудова книжка колгоспника № НОМЕР_3 , яка заповнена 29.08.1974 колгоспом імені Крупської Гусарської сільради Куйбишевського району Запорізької області, та трудова книжка позивача б/н, перший запис у якій зроблений про прийом на роботу на Донецький металургійний завод імені В.І. Леніна.

Будь-яких документів, виданих іноземними державами, які потребували б легалізації, матеріали справи не містять.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, учасниками якої крім іншого є Україна та Російська Федерація, встановлено, що документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію даної Конвенції.

Водночас, відповідно до положень Постанови №107, під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене у сукупності, в даному випадку відповідач безпідставно відмовив у врахуванні до страхового стажу позивача періодів її трудової діяльності на території Російської Федерації, оскільки на момент набуття позивачем такого трудового стажу положення Угоди були чинними як для України так і для іноземної держави, в якій позивач набула трудовий стаж, а вимога про легалізацію документів не ґрунтувалась на фактичних обставинах і нормах чинного законодавства, а тому підстави для не зарахування стажу роботи позивача з 01.01.1992 по 24.05.2011 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні, були відсутні.

Враховуючи наведене, спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права у спірних правовідносинах, суд, між тим, враховує, що частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.

За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним Судом в постановах від 29.03.2023 у справі № 360/4129/20, від 20.03.2024 у справі № 200/11294/20-а, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди страховий стаж, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. Водночас, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.

У вказаних постановах Верховний Суд звернув увагу, що відповідно до законодавства Російської Федерації страховий стаж має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації.

Водночас, обов`язковою умовою для включення зазначеного періоду роботи, яка виконувалась на території Російської Федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надавав оцінку вказаним обставинам та не досліджував їх.

Враховуючи, що в даному випадку для вирішення питання про включення до страхового стажу позивача спірних періодів трудової діяльності на території Російської Федерації для визначення права на пенсію за віком, необхідно встановлення додаткових обставин та дослідження документів про сплату позивачем страхових внесків на території держави, у якій набуто спірний трудовий стаж, що відноситься до повноважень пенсійного органу, які суд не вправі перебирати на себе, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 28.09.2023 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, з урахуванням частини 3 статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в сумі 605,60 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05.10.2023 № 084750009443 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 28.09.2023, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати зі сплати судового збору сумі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, місцезнаходження: 43026, м. Луцьк, вул. Кравчука, буд. 22-В; код ЄДРПОУ 13358826.

Повне судове рішення складено 29.04.2024.

Суддя М.О. Семененко